Мамо, а ти ніколи не хотіла віддати мене в дитбудинок? – запитав Любу Павло. – А до чого таке питання? – здивувалась та. – Не знаю, просто цікаво стало. Я ж батько і знаю, як діти можуть себе поводити. Коли син поїхав, Люба замислилася. Просто так таким не цікавляться. І вирішила зранку зателефонувати Ользі, дружині Павла

-Мамо, а ти ніколи не хотіла віддати мене в дитячий будинок?

Таке питання Любі поставив її син, тридцятип’ятирічний Павло. Люба здивувалася.

-А до чого таке питання?

Він гризучи печиво, знизав плечима.

-Не знаю, просто цікаво стало. Я ж батько і знаю, як діти можуть себе поводити. Але ти не відповіла на моє питання.

Люба не замислюючись, відповіла.

-Звичайно ні. Хоча… – і вони обоє засміялися.

Коли син поїхав, Люба замислилася. На порожньому місці такими речами не цікавляться. І вирішила зранку зателефонувати Ользі, Пашиній дружині.

Може у них в сім’ї, щось трапилося. Павло ж у неї хлопчик потайний, поки не захоче, не розкаже.

А Оля балакуча, все популярно розкаже. За це вона її і любила. Павла любить вона, дітей теж. Трохи неакуратна, але це не проблема. У неї самої ідеальний порядок рідко буває. Ну не її це, вилизувати квартиру до дзеркального блиску.

Вона сіла в крісло й задумалась. Пашка у неї народився рано. Їй тільки вісімнадцять з половиною виповнилося. Татусь його, прекрасний Ігор, так вона собі його ідеалізувала, відразу заявив:

-Я не нагулявся, мені рано ще одружуватися і взагалі, звідки я знаю, що це моя дитина.

Батькам вона не хотіла говорити про дитину. В цей час вона вчилася в училищі і рідко приїжджала додому. Сусідки по кімнаті звичайно здогадалися, коли став рости живіт. Але делікатно мовчали.

Секрет розкрила випадково мама, коли за чимось зайшла у ванну. Потім вони дружно плакали. Мама, бо з власного досвіду знала, як ростити дитину одній.

Приклад був перед очима. Її рідна сестра теж опинилася в такому ж становищі. Потім довго намагалася влаштувати особисте життя, але все невдало. Зараз веде сіре й одиноке життя. Дочка її, слава Богу, вдало вийшла заміж, але матір на жаль недолюблює.

Але народився Павло і батьки стали його балувати. Любу змусили закінчити училище. Як казав батько, професія завжди повинна бути в запасі. Павло в дитинстві був такий трохи боязкий. Люба іноді думала, що виросте з нього тютя якась.

Але все змінилося в школі. Тепер її викликали в школу. Раз п’ять за місяць точно. І вона червоніла вислуховуючи скарги батьків нв нього. Та ще ця впертість. Насупився, очі в підлогу і бурчить.

-Не буду вибачаться, він сам винен.

​​І хоч ти що хочеш роби. Було у неї тоді бажання відіслати його куди-небудь? Ні.

А перехідний вік. Це взагалі. А йому просто було весело.

Якось дріжджів у відхоже місце накидав. Їхній будинок потім за кілометр обходили, такий запах стояв. До класу восьмого ніби як закохався в однокласницю. Начебто став спокійнішим. В школу став з охотою ходити. Дівчинка виявилася, на жаль, вітряною.

Їй здавалося, що з його характером він може наробити багато нехороших справ. Іноді вона плакала від безсилля, але що робити не уявляла. Хотілося закрити очі і бігти куди завгодно. Але думки про дитячий будинок, навіть не з’являлися в її голові.

Ледь ледь Павло закінчив школу і пішов в училище, вчитися на тракториста. Тоді вона трохи видихнула. Він став старше. Гарний хлопець, за ним стали бігати дівчата. Які спритніші, чатували його біля будинку, романтичні, залишали листи в поштовій скриньці. На той час вже не стало Любиного батька, а мама заслабла. І вона упустила той момент, коли син серйозно закохався.

Ольга красою сильно не блищала. Ось тільки її зелені очі, змушували звернути на неї пильну увагу. Але вона була вже засватана в своєму селі. Чекали тільки, коли вона закінчить навчання.

Паша до неї і так і сяк. Скала. Майже заміжня і вільностей собі не допускала. Син став похмурим. Люба якось ляпнула.

-Наче дівок мало. Он навколо скільки.

-Нічого ти, мамо, не тямиш. Вона моя і нічия більше, – сказав тоді сумно.

І от у неї весілля було. Все рвався поїхати туди і забрати її прямо з-за святкового столу. Ледве втримали. Потім мами не стало. Залишилися вони удвох.

Але Павло сильно змінився. У свої двадцять три став виглядати на всі сорок. Відростив бороду, після роботи додому йшов. Тут і у Люби заграло.

-Що ти як дід бородатий, ходиш? Одружився б давно і онуків мені народив. І мені весело і у тебе жінка поруч.

А він покосився на неї, і сказав:

-Я Ольгу чекаю.

Люба тоді розізлилася.

Ну і чекай.

А через три роки, збрив Паша бороду і давай по ночах пропадати. Люба зраділа. Нарешті знайшов собі когось. Але питати не стала. Знала, що марно. Поки сам не скаже, спробуй дочекайся.

Дочекалася вона через місяць. Пашка спокійно сказав.

-Мамо, ти там приготуй щось. Завтра гості будуть.

Люба запитала:

Невже наречену приведеш?

Він угукнув. І Люба розстаралася. І пиріг фірмовий з куркою і салатики різні, консервацію на стіл виставила.

Увечері прийшли. О, Божечки. Це ж Ольга. Та не одна, а з дітьми. Хлоп’ята близнюки у Пашки на руках. Любі ледь не стало недобре. Але охати не стала, запросила за стіл. Сидять один на одного дивляться. Пашка встав:

-Мамо, я ж тобі казав, що крім Ольги у мене нікого не буде? Тепер, коли вона розлучена, хочу з нею одружитися, – і сів.

Люба натягнуто посміхнулася.

-Ну одружитися, так одружитися. А де жити збираєтеся?

Ольга заторохтіла:

-Будинок купимо у вас у селі. Мені батьки обіцяли допомогти.

-Купимо, але на свої. Кредит візьму. Потім відпрацюю, – рішуче сказав Павло.

Оля ласкаво йому усміхнулася:

-Звичайно, Павлику. Як скажеш, так і буде.

Тут Люба і зрозуміла, хто в домі господарем буде. Ця хитрунка, з зеленими очима і двома дітьми.

Сказати, що Ольгу вона прийняла відразу, було б неправдою. Люба ревнувала. Так. Такими очима ніжними Пашка на неї напевно тільки в дитинстві дивився. І носиться з нею і дітьми, як дивак з торбою. Мати йому потрібна тільки для того, щоб та Оленці допомагала. Вона в положенні, не дай Бог, щось трапитися.

Люба спочатку з небажанням приходила. Тільки на запитання відповідала. Але Ольга виявилася простою і товариською. Навіть занадто, іноді злилася Люба. Але відтанула, а як інакше, коли до тебе з усією душею.

Ще й хлопчаки з радістю біжать:

-Бабуся Люба прийшла.

А Паша в будинок заходить, Оля навколо нього. Мало не ноги йому готова мити. І видно ж, що не з подяки, а тому що любить. І змирилася Люба з одруженням сина і раділа за них.

Вранці вона подзвонила Олі і розповіла про незвичайне питання сина. І заодно запитала, чи у них все добре. Оля відповіла, що все в порядку. А щодо питання. Просто Пашка раптом згадав, що творив в дитинстві і юності. А Ольга жартома і сказала:

-Так я б тебе в дитбудинок віддала на перевиховання.

-Ми посміялися, а йому напевно в голову це запало, ось і запитав.

Люба поклала трубку і похитала головою. Пожартувала вона. А вона засмутилася. Раптом щось не так зробила синові в житті, що він про це подумав. Але тепер камінь з душі, хорошого вона сина виховала. Чесного і вірного.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.