-Мамо, а ти ніколи не хотіла віддати мене в дитячий будинок?
Таке питання Любі поставив її син, тридцятип’ятирічний Павло. Люба здивувалася.
-А до чого таке питання?
Він гризучи печиво, знизав плечима.
-Не знаю, просто цікаво стало. Я ж батько і знаю, як діти можуть себе поводити. Але ти не відповіла на моє питання.
Люба не замислюючись, відповіла.
-Звичайно ні. Хоча… – і вони обоє засміялися.
Коли син поїхав, Люба замислилася. На порожньому місці такими речами не цікавляться. І вирішила зранку зателефонувати Ользі, Пашиній дружині.
Може у них в сім’ї, щось трапилося. Павло ж у неї хлопчик потайний, поки не захоче, не розкаже.
А Оля балакуча, все популярно розкаже. За це вона її і любила. Павла любить вона, дітей теж. Трохи неакуратна, але це не проблема. У неї самої ідеальний порядок рідко буває. Ну не її це, вилизувати квартиру до дзеркального блиску.
Вона сіла в крісло й задумалась. Пашка у неї народився рано. Їй тільки вісімнадцять з половиною виповнилося. Татусь його, прекрасний Ігор, так вона собі його ідеалізувала, відразу заявив:
-Я не нагулявся, мені рано ще одружуватися і взагалі, звідки я знаю, що це моя дитина.
Батькам вона не хотіла говорити про дитину. В цей час вона вчилася в училищі і рідко приїжджала додому. Сусідки по кімнаті звичайно здогадалися, коли став рости живіт. Але делікатно мовчали.
Секрет розкрила випадково мама, коли за чимось зайшла у ванну. Потім вони дружно плакали. Мама, бо з власного досвіду знала, як ростити дитину одній.
Приклад був перед очима. Її рідна сестра теж опинилася в такому ж становищі. Потім довго намагалася влаштувати особисте життя, але все невдало. Зараз веде сіре й одиноке життя. Дочка її, слава Богу, вдало вийшла заміж, але матір на жаль недолюблює.
Але народився Павло і батьки стали його балувати. Любу змусили закінчити училище. Як казав батько, професія завжди повинна бути в запасі. Павло в дитинстві був такий трохи боязкий. Люба іноді думала, що виросте з нього тютя якась.
Але все змінилося в школі. Тепер її викликали в школу. Раз п’ять за місяць точно. І вона червоніла вислуховуючи скарги батьків нв нього. Та ще ця впертість. Насупився, очі в підлогу і бурчить.
-Не буду вибачаться, він сам винен.
І хоч ти що хочеш роби. Було у неї тоді бажання відіслати його куди-небудь? Ні.
А перехідний вік. Це взагалі. А йому просто було весело.
Якось дріжджів у відхоже місце накидав. Їхній будинок потім за кілометр обходили, такий запах стояв. До класу восьмого ніби як закохався в однокласницю. Начебто став спокійнішим. В школу став з охотою ходити. Дівчинка виявилася, на жаль, вітряною.
Їй здавалося, що з його характером він може наробити багато нехороших справ. Іноді вона плакала від безсилля, але що робити не уявляла. Хотілося закрити очі і бігти куди завгодно. Але думки про дитячий будинок, навіть не з’являлися в її голові.
Ледь ледь Павло закінчив школу і пішов в училище, вчитися на тракториста. Тоді вона трохи видихнула. Він став старше. Гарний хлопець, за ним стали бігати дівчата. Які спритніші, чатували його біля будинку, романтичні, залишали листи в поштовій скриньці. На той час вже не стало Любиного батька, а мама заслабла. І вона упустила той момент, коли син серйозно закохався.
Ольга красою сильно не блищала. Ось тільки її зелені очі, змушували звернути на неї пильну увагу. Але вона була вже засватана в своєму селі. Чекали тільки, коли вона закінчить навчання.
Паша до неї і так і сяк. Скала. Майже заміжня і вільностей собі не допускала. Син став похмурим. Люба якось ляпнула.
-Наче дівок мало. Он навколо скільки.
-Нічого ти, мамо, не тямиш. Вона моя і нічия більше, – сказав тоді сумно.
І от у неї весілля було. Все рвався поїхати туди і забрати її прямо з-за святкового столу. Ледве втримали. Потім мами не стало. Залишилися вони удвох.
Але Павло сильно змінився. У свої двадцять три став виглядати на всі сорок. Відростив бороду, після роботи додому йшов. Тут і у Люби заграло.
-Що ти як дід бородатий, ходиш? Одружився б давно і онуків мені народив. І мені весело і у тебе жінка поруч.
А він покосився на неї, і сказав:
-Я Ольгу чекаю.
Люба тоді розізлилася.
Ну і чекай.
А через три роки, збрив Паша бороду і давай по ночах пропадати. Люба зраділа. Нарешті знайшов собі когось. Але питати не стала. Знала, що марно. Поки сам не скаже, спробуй дочекайся.
Дочекалася вона через місяць. Пашка спокійно сказав.
-Мамо, ти там приготуй щось. Завтра гості будуть.
Люба запитала:
Невже наречену приведеш?
Він угукнув. І Люба розстаралася. І пиріг фірмовий з куркою і салатики різні, консервацію на стіл виставила.
Увечері прийшли. О, Божечки. Це ж Ольга. Та не одна, а з дітьми. Хлоп’ята близнюки у Пашки на руках. Любі ледь не стало недобре. Але охати не стала, запросила за стіл. Сидять один на одного дивляться. Пашка встав:
-Мамо, я ж тобі казав, що крім Ольги у мене нікого не буде? Тепер, коли вона розлучена, хочу з нею одружитися, – і сів.
Люба натягнуто посміхнулася.
-Ну одружитися, так одружитися. А де жити збираєтеся?
Ольга заторохтіла:
-Будинок купимо у вас у селі. Мені батьки обіцяли допомогти.
-Купимо, але на свої. Кредит візьму. Потім відпрацюю, – рішуче сказав Павло.
Оля ласкаво йому усміхнулася:
-Звичайно, Павлику. Як скажеш, так і буде.
Тут Люба і зрозуміла, хто в домі господарем буде. Ця хитрунка, з зеленими очима і двома дітьми.
Сказати, що Ольгу вона прийняла відразу, було б неправдою. Люба ревнувала. Так. Такими очима ніжними Пашка на неї напевно тільки в дитинстві дивився. І носиться з нею і дітьми, як дивак з торбою. Мати йому потрібна тільки для того, щоб та Оленці допомагала. Вона в положенні, не дай Бог, щось трапитися.
Люба спочатку з небажанням приходила. Тільки на запитання відповідала. Але Ольга виявилася простою і товариською. Навіть занадто, іноді злилася Люба. Але відтанула, а як інакше, коли до тебе з усією душею.
Ще й хлопчаки з радістю біжать:
-Бабуся Люба прийшла.
А Паша в будинок заходить, Оля навколо нього. Мало не ноги йому готова мити. І видно ж, що не з подяки, а тому що любить. І змирилася Люба з одруженням сина і раділа за них.
Вранці вона подзвонила Олі і розповіла про незвичайне питання сина. І заодно запитала, чи у них все добре. Оля відповіла, що все в порядку. А щодо питання. Просто Пашка раптом згадав, що творив в дитинстві і юності. А Ольга жартома і сказала:
-Так я б тебе в дитбудинок віддала на перевиховання.
-Ми посміялися, а йому напевно в голову це запало, ось і запитав.
Люба поклала трубку і похитала головою. Пожартувала вона. А вона засмутилася. Раптом щось не так зробила синові в житті, що він про це подумав. Але тепер камінь з душі, хорошого вона сина виховала. Чесного і вірного.