Максим поспішав на роботу. Їхав на заробітки. Не те, щоб не було роботи у нього біля дому, просто треба було побільше заробити.
Вирішили на сімейній раді, що молодій сім’ї потрібно назбирати на окрему квартиру, хоча б на перший внесок, а там і заживуть вони окремо і самостійно. Як мріяла Катя.
Зараз особливо потрібні були гроші. Катерина сиділа в декретній відпустці з новонародженим малятком. Так що заробляв тільки Максим.
Він з ентузіазмом поїхав на заробітки в Польщу. Так пройшли перші кілька тижнів на будівництві, де Максим був виконробом, відповідав за робітників і якість виконуваних робіт. Ніколи було і телевізор вечорами подивитися, втомлювався сильно.
Потім трохи звик, справи налагодив, хлопці його поважали, і Максим тільки радів і чекав дні, коли поїде до дружини, нудьгував. Дзвонив додому перший час часто.
Максим стежив, щоб всі виходили на роботу вчасно, з докором дивився на чоловіків, які під ранок поверталися з гулянок чи від місцевих панянок. Чоловіки, посміхаючись, голилися і квапливо пили чай, збираючись на роботу, і крізь зуби говорили:
-Стривай, Максиме, сам такий будеш. Життя… Молодий ти ще. А нас виховувати не треба. Ми за свої сім’ї горою…
Максим мовчки їхав на будівництво в автобусі, не дивлячись на гуляк.
Однак все змінив випадок. Кажуть же, що доля перевіряє всіх нас рано чи пізно.
У їдальні, де обідали працівники, працювали дві жінки. Одна – літня і досвідчена кухарка – Мар’яна Петрівна, а друга – її помічниця – Таня.
Тані було не більше двадцяти. Міцної статури дівчина, з косою, рум’яна і завжди весела. Її усмішка освітлювала будь який похмурий чи дощовий день. А в їдальні завжди було тепло і ароматно віяло пиріжками, супами і котлетами.
Таня була предметом обожнювання всього будівельного колективу, однак сувора Мар’яна Петрівна попереджала кожного новачка, що Таня особисто під її контролем, і жартувати вульгарні жарти з дівчиною вона не дозволить.
-Тут не танці і не клуб, ми всі на роботі. Одружені – мимо. Хто лізтиме до дівчини – матиме справу зі мною, і відразу без оплати додому поїде.
Мар’яна Петрівна трясла над головою черпаком для супу. Чоловіки посміхалися і слухалися кухарку.
-Що ти, жінко, так дівку заміж ніколи не видати, – сміялися роботяги, несучи підноси з борщем і макаронами.
-А хто тут одружуватися хоче? Щось я не чула? – як і раніше строго відповідала Мар’яна Петрівна. – Коли одружитися, так я сама вам стіл накрию. Це інше діло. Якщо Танюша ще захоче.
На тому жарти закінчувалися і всі бралися за свої справи.
Максим спочатку, як і всі, із задоволенням поглядав на Таню. Давалася взнаки молодість і цікавість. Йому подобалася ця дівчина. З кожним днем, зустрічаючи її в їдальні, він частіше затримував на ній погляд і, бачачи її збентеження, чомусь був задоволений.
Минали дні за днями, зміна за зміною. Максим одного разу впіймав себе на думці, повертаючись на роботу, що він радий майбутній зустрічі з Танею.
Подумавши про це, він і здивувався, і засумував. Настрій його зіпсувався, ніби ненароком проковтнув кислинку. Максим не допускав думки про те, що захопився дівчиною, але радість від зустрічі з нею говорила про зворотне і нівелювала всі його ідеалістичні уявлення про шлюб, любов, родину…
Раніше він і уявити собі не міг, як можна любити двох жінок одночасно, але тепер цей стан підкрадався до нього, залазив у душу і совість.
Він невміло гасив своє захоплення уявними закликами до пам’яті, згадуючи найніжніші і яскраві щасливі дні його шлюбу. Але увійшовши до їдальні, його очі самі шукали Таню. І він не міг заспокоїтися, поки не зустрічав у відповідь її теплого погляду.
Обідаючи, Максим стежив за нею нишком, намагаючись не видати себе нічим ні перед нею, ні, ще гірше, перед хлопцями. Здавалося, ніхто нічого не помічав, всі обідали, поспішали, трясучи посудом і розмовляючи.
Минали дні, і Максим часом ненавидів себе, цю роботу, навіть став нервувати до своїх підлеглих. Однак він прекрасно розумів свій настрій: причиною була Таня.
Точніше, дівчина була зовсім ні при чому. Його захоплення заважало йому жити, не було ніякої перспективи цьому почуттю, він був пов’язаний шлюбом, і був, по суті, щасливий в своєму шлюбі.
Нічого кращого собі і уявити не міг. Але присутність поруч Тані не давала йому спокою. Вже краще б її тут не було, або його…
Нарешті, він став розуміти тих чоловіків-гуляк, які ночували у самотніх жінок, обманюючи своїх дружин. Але приміряти на себе таку роль він не міг. І не хотів бути як всі…
Викупатися в солодкій зраді для нього означало, все одно, що потрапити у яму, наповнену медом і дьогтем одночасно… Ну, ні. Та й Таня не така. З нею так запросто можна, – мила, чиста душею дівчина… З такими думками Максим засинав щовечора.
Одного разу він поїхав за документами, які забув в їхньому гуртожитку. На зупинці він побачив самотню Таню.
-Таню? Ти? – не знаючи, як завести розмову, почав Максим.
-Та, ось сьогодні раніше пішла, відпросилася на базар у Тетяни Сергіївни.
-Справи якісь маєш? Надовго? – запитав Максим.
-Справи. Ще й які. Заяву будемо з Василем подавати. Заміж виходжу. Останній місяць тут працюю.
-Он як? – Максим здригнувся і посміхнувся. – Тут стільки хлопців, а ти в Україні собі нареченого шукала?
-Так він щовечора мені писав. Приїжджав пару разів. Все переживав, що я тут собі пару знайду. Ось і квапить. – Таня посміхнулася своєю променистою усмішкою, відкинула назад свою косу.
-Це добре, – вичавив із себе Максим і знову посміхнувся. – Сім’я – це головне щастя… А роботу можна і вдома знайти…
Підійшов автобус. Таня скочила в нього і кивнувши Максиму, зникла серед пасажирів. І назавжди з життя Максима. Хлопець стояв на зупинці і не міг зрушити з місця. Він бачив щасливі очі Тані і був радий за неї. Одночасно він відчув полегшення і величезне бажання поїхати додому.
В цей же день він подав заяву про звільнення, і ледве допрацювавши зміну, поїхав додому. Дружині так і пояснив, що більше далеко від сім’ї він працювати не буде. Сім’я – це коли разом, поруч, очі в очі…
А Катя тільки зраділа. Вона і сама дуже сумувала за чоловіком, і дочка підростала, майже не бачачи батька. А гроші можна і вдома заробити. Ну, нехай не такі великі, не так швидко. Зате з меншими втратами…