Ліза з подругою поїхали до торгового центру. Чоловіка вдома не було, він поїхав у відрядження. Коли Ліза з Настею піднялися на другий поверх по ескалатору – жінки заціпеніли. Вони несподівано зіткнулись з чоловіком Лізи. Роман йшов під ручку з довгоногою красунею. Ліза дивлячись на них, не могла промовити ні слова, він повинен бути в іншому місті у відрядженні

Ліза із подругою поїхали до торгового центру. Подрузі потрібно купити подарунок чоловікові на день народження, а у Лізи гарний смак, і вона може підібрати такий подарунок, який обов’язково сподобається людині.

Настя, завжди дивувалася, як це Лізі виходить вибрати саме той подарунок, який просто необхідний імениннику, завжди вміє здивувати потрібним подарунком. Була субота, чоловік Лізи, Роман, завтра має приїхати з відрядження, тож сьогодні вона була вільна.

Коли Ліза з Настею піднялися на другий поверх по ескалатору, несподівано зіткнулися з чоловіком Лізи. Роман йшов під ручку з довгоногою красунею. Ліза заціпеніла, дивлячись на них, він повинен бути в іншому місті у відрядженні. Вчора дзвонив, сказав, що приїде у неділю надвечір. Настя теж була в ступорі, але швидко прийшла до тями:

– Привіт, Рома, а нічого, гарне в тебе «відрядження», молоде. 

Ліза мовчала, Роман мовчав, тільки довгонога красуня смикала рукав Романа:

– Ромо, Ромо, це що за бабки старі? Чому вони так єхидно дивляться на нас?

– А це моя дружина, Ліза.

– Аааа, зрозуміла, ну ми й прокололися, от і добре, тепер ми завжди будемо разом, правда ж, Ромо?

Ліза з Романом прожили у шлюбі майже двадцять шість років, Лізі сорок дев’ятий рік, донька одружена, тому молода пасія Романа так оцінила його дружину та подругу. Якби вона була одна, без подруги, вона б нікому про цю зустріч не сказала, ні з ким не стала б це обговорювати, бо соромно, коли ось так проживши стільки років із чоловіком, побачити таку картину, вона б переживала мовчки. Але ж Настя. Ця обставина й ускладнила все.

Наступного дня після тієї зустрічі вже всі знали друзі, рідні, колеги. Всі дивилися на неї зі співчуттям, а хто і зі зловтіхою.

– Ну тепер Ліза ходитиме з червоним носом, і заплаканими очима, скаржитиметься на чоловіка, самотність, – шепотілися за спиною знайомі та колеги.

Ліза, наплакавшись досхочу, обдумувала деякий час своє становище покинутої дружини, а потім вирішила:

– Все, настав час полюбити себе, час згадати все, про що мріяла, чого хотіла, від чого довелося відмовитися заради чоловіка. Життя у мене лише починається.

У неї з’явився вільний час, не потрібно готувати чоловікові свіжий повноцінний сніданок, вечерю, сама випивала філіжанку гарячої кави з бубликом або круассаном, і пішла на роботу.

Ліза згадала про басейн і про свою любов до музики. Заняття музикою були покинуті давним-давно, чоловікові не подобалося, що дружина «грає на піаніно», йому потрібна тиша та спокій, і інструмент стояв у кутку, виконуючи роль столика. Ліза знайшла у газеті оголошення – “уроки гри на фортепіано”, зателефонувала, їй відповіли.

Ліза познайомилася з учителькою музики Марією Олексіївною, яка, щоб скрасити самотність на пенсії, вела заняття за невеликі гроші. Марія Олексіївна виявилася акуратною, життєлюбною та веселою старенькою інтелігентного вигляду.

Ліза з нею швидко потоваришувала, вони співали дуетом романси, акомпануючи на фортепіано. Марія Олексіївна пекла свій фірмовий вишневий пиріг, пили гарячий шоколад і балакали на кухні про все на світі. Марія Олексіївна була цікавою, багато цікавого розповіла про своє життя, і своїх учнів. Особливо про одного талановитого піаніста, якого звали Георгій, зараз він перебуває в Австрії на гастролях. А коли Георгій повернеться, він обов’язково відвідає свою улюблену вчительку музики, тоді вона й познайомить Лізу з ним.

Ліза після розлучення змінилася на краще, зробила стильну стрижку, поміняла дещо в іміджі, виглядала добре, і навчилася любити себе. Друзі та подруги часто запрошували до кафе, але вона відмовлялася:

– Я дуже зайнята, у мене басейн та музика. А вони дивувалися дружбі Лізи з якоюсь старою, ну про що з нею можна говорити, і тим більше дружити.

Приїжджала сестра до Лізи, з’ясовувала з неприхованою цікавістю, як вона себе почуває, адже її покинув чоловік.

– Тобі не сумно одній, та ще з цією старенькою пораєшся, на піаніно човгаєш? – допитувалася сестра. А Ліза задоволено повідомила сестру:

– Ні зовсім не сумно, ми завтра йдемо в театр з моєю вчителькою, Маріє Олексіївною. Добра, позитивна, і зовсім вона не стара, а прекрасна, безжурна жінка. А хочеш, я тобі зіграю?

– Ну ні, не хочу я твою музику слухати, – відповіла сестра, і поїхала додому.

Марія Олексіївна ніколи не була за кордоном, але їй дуже подобається Франція, вона багато прочитала книг про цю країну, їй дуже хочеться спробувати справжній французький круасан, і знаменитий десерт – крем-брюле із хрусткою скоринкою. Та й її улюблений учень Георгій розповідав багато про Францію, він іноді буває там на гастролях, і привіз їй у подарунок книгу Дженні Колган «Шоколадна крамниця в Парижі», тепер це її улюблена книга, і вона перечитала її вже кілька разів.

Настала осінь, і того п’ятничного осіннього вечора Ліза приїхала на черговий урок з музики. Марія Олексіївна відчинила двері, вона вся світилася від радості.

– Лізо, він приїхав, зараз я тебе познайомлю з ним. Ліза здивувалася:

– Хто, Маріє Олексіївно, хто приїхав? Ліза зняла плащ і попрямувала до кімнати, але назустріч їй з чашкою чаю в руках вийшов високий симпатичний чоловік, з невеликою борідкою, а в квартирі пахло вишневим пирогом.

– Здрастуйте, Ліза, а я – Георгій, я так зрозумів, що Ви вже заочно знайомі зі мною, Марія Олексіївна розповіла все.

– Доброго дня, так, звичайно, я багато чула про Вас.

Георгій багато цікавого розповів про свої гастролі, про Австрію, Німеччину, з гумором згадуючи деякі випадки з гастрольного життя, він гарно розповідав із захопленням. Всім трьом було легко, цікаво, тепло та затишно.

Через півроку Георгій запропонував Лізі вийти за нього заміж і стати господаркою заміського будинку на березі озера. В одній із кімнат у них стояло фортепіано, у кімнаті було величезне французьке вікно, з якого був просто шикарний вигляд, озеро та ліс.

Озеро на сонці сяяло відблисками, а сонце, що заходило, фарбувало озеро в рожевий і пурпурний колір, залежно від заходу сонця, а коли сходив місяць, він відбивався в нічному озері. Іноді розпалювався камін у цій кімнаті, вони грали по черзі на фортепіано, і звучала музика.

А взимку вони поїхали на гастролі, Ліза вперше побачила королівський палац Лувр та Пізанську вежу, доторкнулася до Тріумфальної арки, вони сиділи в кафе, і їли крем-брюле, про яке так мріяла Марія Олексіївна.

Через два з половиною роки Марії Олексіївни не стало, але у будинку біля озера на фортепіано стоїть її фотографія у рамці. За вікном знову осінь, жовте листя плаває в озері, і осінній вітер жене його до берега.

А з французького вікна долинає класична музика, у цьому будинку живе щастя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.