Коли Валера привіз Христину, до себе в село – зібралася вся рідня. – А це що у вас, корови? Фу, ну і запах! – дивувалася Христя. – От молока звідси, я б точно пити не стала. Все ж в бруді! Фу! А це що? Добрива для городу? Що ж ви все отак робите, як це їсти потім можна?! Сільські жителі каталися від сміху, слухаючи міську пані. Та через пару днів усім вже було не до сміху

Коли Валера привіз Христину, як дружину до себе в село, зібралася вся рідня. Всі з цікавістю спостерігали за новою родичкою з незвичайною зовнішністю: її обличчя було ніби ляльковим – малесенький рот і такі великі очі!

Вона здавалася всім героїнею якогось мультика і відразу ж закохала в себе майже всю рідню своєю простотою і безпосередністю.

Тільки одна тітка Віра сказала:

-О так, ця дівчина ще та штучка! Її простота гірша за всього, мені здається, за час їхньої відпустки вона тут наламає дров! Ви тільки послухайте, що вона ляпає своїм маленьким ротом!

І справді, іноді нетактовність просто зашкалювала, але Христина за своєю наївністю цього не помічала:

-Це що у вас, корови? Фу, ну і запах! От молока звідси я б точно пити не стала. Все ж в бруді! Фу! А це що? Добрива для городу? А що ж ви все на л*йні робите, як же це їсти потім можна!

Сільські жителі каталися від сміху, слухаючи висловлювання міської пані. Їм вона досі подобалася, було смішно дивитися, як вона ходить і всьому дивується.

Сама Христина була з Києва, не бачила ні хазяйства сільського, ні городів. Валера з нею познайомився, коли вчився в інституті, одружилися. Він прижився в її столичній квартирі і от вони вирішили приїхати у відпустку в село до його батьків. Вони жили в іншій області.

Увечері свекруха сиділа з Христиною і показувала їй сімейний альбом, детально розповідаючи, хто сьогодні був у гостях.

-Ось мої дві старшенькі доньки Даша та Маша. Даша тиха така сама бачила, а чоловік у неї гл*пий, особливо коли перебере. Ну такий, недалекий трішки. І за що дочка його любить, не розумію. Ще й двох дітлахів йому чогось народила. Хоч би вони його характер не успадкували.

А ось Маша чіпка, чоловіка під каблуком тримає, тепер він її слухається.

Ось Віра, моя зовиця. Не люблю її, хоч ми й робимо вигляд, що дружимо. Зла вона якась, мені здається, вона ворожить.

Це Мишко, мій брат, узяв молоду заміж, а вона лінива і хвостом крутить. Сусіди наші, Максимці, ніби милі люди, але хитрі – молоко продають за завищеною ціною, навіть сусідам знижку не роблять.

Це баба Нюра, вона у нас дивакувата, а це дід Іван.

-Як багато у вас людей, поганих та добрих! А чому б вам поганих на місце не поставити?

-Ну так як, рідні ж усі! Доводиться звикнутися з їхніми звичками, щоб жити в мирі. У селі завжди так – усі про всіх знають, усі розуміють, але мовчать. Поганий мир кращий за хорошу сварку.

-Дивно, як усе тут у вас влаштовано! – сказала Христина.

На ранок треба було сходити по молоко до Максимців. Добродушна хазяйка налила молоко в бідон і передала його Христині.

-А скільки коштує молоко? – поцікавилася Христина.

-Як завжди, 18 гривень за літр, – відповіла господиня.

-Скільки? – не повірила своїм вухам Христина. – І це називається завищення цін? У нас в місті і по 30 гривень спробуй купи!

-Яке ще завищення цін? – не зрозуміла сусідка.

-Ну мама Валери вчора сказала, що ви хитрі, дорого молоко продаєте, сусідам знижку не робите, – усміхнулася Христина своїм маленьким ротом. – А насправді це не так.

Молоко треба було віднести Маші та Даші, заразом і подивитися, як вони живуть. Дашині діти гралися у дворі, Христина з ними трохи поспілкувалася. Поки чоловіки крутилися в гаражі, Христина розмовляла з Дашею.

-Нормальні у тебе діти, – сказала Христина. – Зовсім не схоже, що вони якісь “недалекі”.

-Не зрозуміла, а чому в мене мають бути якісь не такі діти? – здивувалася Даша.

-Ну як! Гени – це страшна річ, вони переходять від батька дітям! – відповіла Христина. – Мені твоя мама сказала, що чоловік у тебе трохи з привітом. Та ще любить гульнути, то є трохи ризик. Але я думаю, що виховання головніше, правда ж? І по дітях нічого не видно, начебто нормальні.

Маша вийшла з хати сонна, в одному халаті, на подвір’ї фарбував паркан її чоловік. Коли Валера передав їй молоко, вона попросила його зайти до тітки Віри, щоб передати якусь каструльку, яку вона напередодні брала, щоб варити варення.

-Маша, ну ми ж зібралися з Валерою на озеро купатися, – застогнала Христина. – Далеко тітка Віра живе?

-Хвилин п’ятнадцять ходу, – відповіла Маша.

-Ой, ну хай у тебе чоловік сходить і віднесе, як дофарбує, – сказала Христя. – Він у тебе все одно підкаблучник!

-Ти що таке кажеш, Христя, – здивувався Валера.

-Та нічого, мені твоя мама сказала, – Христина справді не розуміла, що вона такого сказала.

Поки подружжя йшло до тітки Віри, то Валера, так само, як і його мати пояснював Христині закони сільського життя. Усі і так все знають про себе та про інших, але вголос про це не кажуть. Ну просто інколи шепочуться, не більше. Начебто Христя все зрозуміла, але до ти пір, поки не переступила поріг хати тітки Віри.

-А ви мені погадаєте? – прошепотіла Христина тітці Вірі, коли вони залишилися наодинці. – Свекруха мені сказала, що ви це… Ворожка… Вас всі побоюються.

-Ні, я не гадаю! – усміхнулася тітка Віра. – Але можу дати пораду – менше говори, тобі на користь піде. Я не зрозумію, ти д*рненька чи прикидаєшся? Твоя свекруха за добротою своєю душевною щось тобі наговорила, а ти вже у всьому селі роздзвонила. Мені зараз Маша дзвонила, сказала, що ти там наговорила про її чоловіка, не соромно тобі?

Христина лише знизала плечима, їй справді не зрозумілі були ці дивні правила. Вдома свекруха їй нічого не сказала, тільки трохи пізніше підкликала Валеру і попросила його:

-Синку, давай ти візьми свою дружину, і вирушайте кудись на відпочинок в інше місце. Мені важко це говорити, але я зробила дурницю, посекретничала з нею по-жіночому, а вона вже за один ранок кашу заварила.

Доньки на мене насварилися по телефону, сусіди ображені, тітка Віра висловила мені все, що думала. І це лише початок, я думаю, за відпустку вона ще понавиробляє. Я вам грошей дам, їдьте кудись на південь, але до нас більше її не привозь!

Христина прийняла таку новину на “ура”. Їй нічого не сказали про таємний договір родичів, це нібито була ініціатива Валери.

-Ура, ми їдемо на південь! – закричала вона. – Слава Богу, а то я думала, що всю відпустку тут нудьгувати доведеться, і овочі з того бруду їсти!

Тільки шкода їхати – люди тут добрі, крім тітки Віри…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.