Катя збирала речі у валізи. Чоловік був у відрядженні, а вони з сином їхали на море. Вони вже відпочивали пару днів, як раптом подзвонила її мама. – Катрусю, а Андрій поїхав у відрядження? – запитала вона. – Так, а що? – здивувалася Катя. – Та я зайшла у вашу квартиру квіти полити, а тут усе перевернуто, речі валяються, а його речей нема! Катя одразу подзвонила чоловіку, але їй ніхто не відповів

-Ти всі речі зібрав? – запитала Катя чоловіка.

Андрій мовчки кивнув у відповідь.

-Документи перевірив?

-Так, перевірив.

-Якийсь він похмурий сьогодні, – подумала Катя.

Але вирішила не лізти до чоловіка з розпитуваннями – все одно нічого не скаже.

Можливо, переживає перед черговим відрядженням, все ж таки проект у нього важливий. Та й їхати на цілих півтора місяці…

Сама Катя післязавтра разом із сином Ігорем відлітала до Туреччини.

Начебто й не збиралися їхати, але Андрій наполіг.

Осінні канікули в школі, і море поки що дуже тепле.

-У чоловіка відпустки не було видно навіть на горизонті. Закінчиться цей проект – почнеться новий. То хоч вони з Ігорем відпочинуть, – міркувала жінка.

-Бувай, – Катя поцілувала чоловіка у щоку, стоячи біля його таксі.

Здавалося, ніби він здригнувся.

-Може, просто здалося, – подумала жінка.

-Ти напиши, як приїдеш у своє відрядження, – сказала вона Андрію.

-Звичайно. І ви пишіть. Гарно вам відпочити.

Він обійняв сина, сів у таксі і машина поїхала.

Каті чомусь стало не по собі. Вона не хотіла думати про це чергове, хто знає вже яке за рахунком відрядження…

У них самих виліт не за горами, треба пакувати свої валізи.

Надвечір Андрій так і не написав. Катя кілька разів йому дзвонила, гудки йшли, та виклик залишався без відповіді…

Катя написала кілька повідомлень. Андрій бувало і раніше відповідав не одразу, добирався до готелю, лягав спати, і тільки потім, як прокидався, то передзвонював дружині.

Наступного дня Каті надійшло повідомлення:

«Все гаразд, дуже зайнятий, вибач».

Тепле, лагідне, жовтневе сонце Анталії. Чисте море і не так багато людей. Всі проблеми відлетіли кудись у далечінь.

Вони з Ігорем днями були на морі, в аквапарку готелю, багато гуляли.

Дзвінок мами Катерини ніби пробудив їх від теплої, затишної казки.

-Катрусю, а Андрій що поїхав? – запитала мама в слухавку.

-Звичайно поїхав, на початку тижня ще, а що трапилося? – здивувалася Катя.

-Я зайшла до вас у квартиру квіти полити, а тут усі полички у його шафі перевернуті, речі валяються, але здебільшого нічого нема… Ну, тобто, його речей…

-Мамо, він у відрядженні. Забрав багато речей, і розкидав усе, як завжди. Але я зібрала все до нашого з Ігорем від’їзду, може, забула щось прибрати?

-Ні, Катрусю, тут таке… Старе одне залишилося. Немає взагалі нічого із його речей…

-Мамо… Я думаю ти просто щось плутаєш. Він поїхав і багато взяв з собою. Надовго ж.

-Так, напевно… Ви там як? Як море?

Катя подзвонила Андрію – знову довгі гудки і нічого.

Написала повідомлення, запитала про речі. Телефон засвітився майже одразу:

«Подзвоню ввечері», – написав чоловік.

День пролетів миттєво. Андрій зателефонував, коли Ігор разом з іншими дітьми весело купався в басейні.

Катя відійшла в сторону від інших батьків, прошепотівши Ігореві що дзвонить тато, і вона скоро повернеться.

-Тобі зручно говорити?

-Так, ми з Ігорем біля басейну, він там веселиться? Як у тебе справи, як доїхав? Мама, сказала що речей твоїх зовсім немає, нісенітниця якась. Напевно переплутала, багато що взяв цього разу. А море чудове, і погода. Не спекотно зовсім. Ти був правий, у жовтні в сто разів краще ніж у липні. Андрію, ти чого мовчиш?

-Катя, я не приїду з відрядження. Я не хочу до тебе повертатися. Я не хочу більше вдавати, що у нас все добре в сім’ї. Мені це не треба, і життя одне… Я хочу бути щасливим.

На Ігора гроші висилатиму, і спілкуватися з ним. На розлучення подавай сама, треба якщо якісь документи, то я надішлю. І виписувати повідомлення мені не треба, я все вирішив.

Андрій поклав слухавку, не давши Каті, сказати і двох слів у відповідь.

Катя застигла з телефоном в руках. Вона повернулася до сина. Думати ні про що не хотілося…

Після басейну вони повернулися в номер.

Катя вклала Ігоря в ліжко і лягла спати сама.

Усвідомлення того, що трапилося у її сім’ї, її особистому житті, прийшло лише вранці.

Андрій не повернеться, він не хоче повернутись, їхньої сім’ї більше немає, сама подавай на розлучення.

Це було там, десь там, а тут сонце…

Звичайно, він спеціально їх відправив відпочивати, боявся сказати це все в обличчя. Але він був, десь там далеко…

Катя, машинально поклала в сумку рушники і крем від засмаги.

-Мамо, все добре? Як у тата справи? – запитав Ігорчик.

-Добре. І в тата добре.

Поки Ігор хлюпався в морі, Катя байдуже дивилася на хвилі, що набігали. Не хотілося, ні кричати, ні плакати, ні шкодувати себе, ні думати про те, як жити далі.

-Дівчино, з вами все гаразд? Дівчино!

-Що перепрошую?

-З вами все в порядку?

-Так, так… Я просто задумалася, – відповіла Катя.

-Я Ірина, – сказала незнайомка.

-Катя.

-Катя, ви до нас приєднуйтесь. Он діти другий день разом граються наші. Ми тут із подругами і з дітьми, відпочиваємо без чоловіків. А ви?

-Ми теж. Із сином, відпочиваємо. Спасибі.

Увечері було ігристе, потім знову. Катя розповіла цим зовсім чужим дівчатам усе. Наплакалася.

Потім її пам’ять почала видавати чек з ювелірного магазину на десять тисяч. Чоловік тоді сказав, що скидалися на подарунок головному бухгалтеру, а купував він.

Потім повідомлення про доставку квітів, яке прийшло на його телефон. Чоловік теж сказав, що замовляв по роботі керівнику заводу, з яким він співпрацює.

Дрібні деталі, яких раніше вона не помічала, разом із цими дівчатками, вона чомусь згадала.

Чоловік пішов до іншої, яка краща, красивіша, цікавіша.

Залишив сім’ю, поставив крапку на всьому, що їх колись поєднувало. Йому байдуже все – вона їхній син, плани, надії. Усе…

-Місяці два, три, чотири і він повернеться. Вибачатися буде. Неземне кохання воно довше і не триває. Тільки зробити все треба розумно. У мене юрист хороший є, – сказала Катерині Ольга, дівчина з тієї великої компанії.

Потім були танці майже до ранку. Прокинулася Катя, коли сонце вже знову хилилося до заходу.

Ігор був з новими знайомими. Вони ще ввечері домовилися, щоб діти ночували разом. Задоволений і веселий, він з іншими дітьми весело грався на пляжі.

-Все добре? – запитали її нові знайомі.

Вона кивнула у відповідь.

-Мені потрібні контакти юриста. Ольга вчора пропонувала, – сказала Катя.

-Про юриста запитаємо. А ти відпочивай! Ти на морі! Ти молода і красива, син чудовий, все інше не важливо зараз!

Юрист сподобався в перший же дзвінок. Порадив попросити у чоловіка дарчу на квартиру, щоб переписав на сина.

Катя думала, що Андрій впиратиметься з приводу квартири, або взагалі відмовиться говорити.

Але тільки одне повідомлення від Каті:

«Передзвони треба обговорити розлучення», як він одразу відповів.

Як не дивно, а з приводу квартири сперечатися Андрій не став.

Потрібні документи надіслав поштою на адресу мами Каті.

Катя захотіла ще й грошей, вирішила продовжити їм із сином відпустку.

Вони відпочивали ще два тижні і повернулися додому через місяць замість десяти днів.

Трохи пропустили школу, але були абсолютно щасливі.

Катя переоформила квартиру. Розлучення без розділу майна оформили досить швидко.

Залишалася ще машина чоловіка у дворі.

-Хай забирає, як хоче, – подумала Катерина.

Минуло близько півроку. За цей час Андрій кілька разів дзвонив синові, запитував про навчання та інші події у його житті.

Так і не приїжджав. Мабуть, за рештою речей і автомобілем “відрядження” не відпускало.

У травні Катя з Ігорем повернулися від бабусі – гостювали у неї на свята.

Вся кухня була обставлена ​​трояндами…

Перше про що подумала Катя, було зовсім не те, що Андрій все зрозумів і усвідомив.

Перша думка була:

-Це треба ж бути такою нерозумною і не поміняти за півроку замки в дверях!

Потім були нескінченні дзвінки, зустрічі біля її роботи, квіти та подарунки. Залицяння, зізнання в коханні, і слова, що «треба спробувати все заново заради сина”.

Катя не чекала такого. Навіть вже думала і справді спробувати все заново…

Був теплий літній день. Катя поверталася з покупками з магазину.

На лавці біля під’їзду сиділа пара пенсіонерів, які тихо розмовляють про свої справи.

Рука в руці, нескінченна довіра. Катю аж стрепенулася.

У неї вже так не буде, з Андрієм точно ніколи не буде.

Не буде ні довіри, ні цього тепла, ні звичайного жіночого щастя.

Його надто довго не було в їхньому житті, вона навчилася жити одна, одна дбати про сина, одна справлятися з труднощами, і плакати теж одна…

Він став чужою людиною і Каті стало байдуже. Де він зараз, що робить, що думає? Їй було не важливо…

У її душі знайшлося місце байдужості. А коли тобі все одно, що з твоєю коханою людиною – це кінець, звідти почуття вже не повертаються.

Катя зайшла в квартиру. Набрала номер.

-Доброго дня! Можна мені викликати слюсаря на сьогодні.

-Доброго дня. Можна, звісно. Що у вас трапилось?

-Та нічого, все гаразд. Мені просто треба поміняти замки у квартирі. По необережності залишила один із комплектів ненадійній людині. Потрібно виправляти свою помилку…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.