Катя поверталася додому, раптом дівчина побачила біля будинку знайому постать. – Тату! Ти як тут опинився, ще й так пізно! Що трапилося? – нерозуміючи запитала Катя. – Та ось, чекаю тебе. У нас сталася біда, – відповів батько. – Ходімо в будинок, я тебе нагодую і ти мені все розкажеш! – захвилювалася дівчина. Катя здогадувалася, про що піде мова і не чекала нічого хорошого

Катя не помітила, як задрімала в електричці. Їй снилася мама, посміхаючись, вона йшла від дочки по полю, скрізь покритому ромашками, її улюбленими квітами. Мама часто оглядалася і махала Каті рукою. Дівчина намагалася наздогнати матусю, але постійно натикалася на скляну стіну.

Вона бачила, як мама йде все далі і далі, кричала, щоб та почекала її, але мама оглядалася і хитала головою, посилаючи доньці прощальний помах рукою.

– Дівчино! Дівчино!

– Га? Що трапилося?

– Це у вас щось трапилося, ви заснули і кричите уві сні!

– Вибачте!

– Та нічого, не варто вибачень! Ви свою зупинку не проїхали?

– Ой, мені зараз виходити, дякую вам велике!

– Нема за що, я просто бачив, що ви завжди виходите на одній зупинці зі мною.

Катя ще раз подякувавши літньому чоловікові, вийшла разом з ним на станції. Як шкода, що йому в інший бік. Катя жила у дачному селищі. Після відходу мами від тяжкої недуги вони з батьком залишилися вдвох у міській квартирі. Тато дуже переживав, але життя бере своє і через рік він привів у будинок молоду дружину.

“Молода” була лише на кілька років старша за Кату, дівчина не впізнавала батька, він повністю потрапив під вплив дружини. До падчерки нова дружина батька ставилася не дуже добре, особливо коли вони залишалися вдвох. Катя просто їй заважала. Батько не економив на дочці, заробляв Сергій Леонідович непогано і хотів, щоб донька нічого не потребувала.

Це зовсім не влаштовувало Ірину, адже ті гроші, що її чоловік витрачав на доньку, могли діставатися їй, якби Каті не було дома. Так вийшло, що з часом Каті стало важко перебувати у рідній квартирі, батькові вона скаржитися не хотіла і вирішила переїхати жити на дачу.

Сергій Леонідович здивувався бажанню доньки, але вона змогла його переконати, що так буде найкраще для всіх. Тепер Каті доводилося довго добиратися на роботу і назад, вона не висипалася і як результат, іноді спала в електричці. Але не це засмучувало дівчину!

Життя на дачі їй подобалося, будинок був добре облаштований, але дорогою від будинку до станції їй доводилося частину шляху йти через ліс. Влітку це не було проблемою, але наставала осінь, дні ставали коротшими і Катя побоювалася ходити лісом у темряві.

– Швидше б вже назбирати на машину, тоді добиратися на роботу стане набагато зручніше!

Звичайно, вона могла попросити бракуючих грошей у батька, але не стала цього робити. Краще трохи потерпіти, аніж бачити зле обличчя мачухи. Вставши з лави, на яку вона присіла, щоб прийти до тями, дівчина з побоюванням подивилася на темніючий ліс і зітхнула.

– Катя, не будь боягузом! Ще трохи і ти їздитимеш з роботи на новенькій машинці і забудеш про цей страшний ліс!

Так, підбадьорюючи себе, Катя йшла стежкою між деревами. Раптом їй здалося, що хтось іде слідом. Серце пішло в п’яти, Катя додала кроку, але і той, хто йшов за нею, почав йти швидше. Дівчина запанікувала, але раптом побачила собаку, яка обігнала її, а за нею з’явився хлопчик років тринадцяти.

– Як ти мене налякав!

– Вибачте, я не хотів! Я побачив, як ви йдете від станції і відразу хотів запропонувати йти разом, але Джек відбіг від мене, і ви вже пішли. Мене Роман звуть, а це Джек.

– А я Катя. Що ти робиш так пізно у цьому лісі!

– Приїхав із міста! Ми з мамою живемо на дачі, вона занедужала і мені довелося поїхати за ліками. Я спізнився на одну електричку і тому приїхав пізніше. Ой, мама там, напевно, вся перехвилювалася, що мені зараз буде!

– Ходімо швидше, вже зовсім темно. Чесно кажучи, не дуже приємно гуляти в такий час лісом і я рада, що зустріла вас з Джеком.

За розмовою вони швидко дійшли до села.

– Ти де живеш? Тебе проводити?

– А потім ви підете сама? Я то хоч із собакою! Та мені й недалеко. Он, бачите, там світло у вікні світить, це мій дім.

– А я живу геть у тому будинку, бачиш, ще дах червоний, помітний. А на що заслабла твоя мама?

– Я не надто знаюся на цьому, у неї високий тиск після…

– Після чого?

– Ой, мені треба йти. Мама хвилюється.

– Дякую, що провів. І тобі, Джеку!

Катя погладила пса по кудлатій голові і розпрощалася зі своїм попутником. Нарешті вона дома, а завтра вихідний! Цілих два дні не треба ходити лісом.

Дівчина вирішила наступного дня зайти до Роми додому, дізнатися, чи потрібна допомога його мамі. Світлана Олександрівна зустріла дівчину у дворі свого будинку.

– Доброго дня! Ви, мабуть, Катя? Мені син розповів, що ви вчора йшли разом зі станції.

– Так, ви знаєте, я така рада, що зустріла Рому з Джеком, страшенно боюся ходити цим лісом.

– Ходімо в хату, Катю, на вулиці сьогодні прохолодно, ходімо, я щойно заварила чай.

Катя довго не наважувалася запитати, чому Світлана живе з сином на дачі і чи потрібна їй допомога, але все ж таки зважилася.

– Катю, у мене просто підскочив тиск, нічого страшного. А на дачі ми живемо тому, що більше нема де!

– У вас щось трапилось?

– Банальна історія! Приїхала з невеликого містечка, житла свого нема, вийшла заміж, а за десять років виявилося, що я вже недостатньо молода для чоловіка. Він вирішив завести собі нову дружину, а стару відправити на вулицю!

– Але як же! А син?

– Рома не його син. Коли я вийшла заміж, Ромі було майже три роки, він жив із батьками у моєму рідному місті. Чоловікові я відразу сказала, що в мене дитина, він був не проти, нічого не можу сказати, до мого сина він ставився непогано, але зараз Рома сам вирішив піти зі мною.

Спочатку ми жили у дальньої родички, а потім подруга запропонувала мені свою дачу, вона у них пустує. Ми погодилися, бо родичі вже стали тяжіти нашою присутністю, а тут нам добре! Тільки Ромі далеко до школи добиратися.

Довго ще жінки сиділи за чаєм, Катя теж розповіла свою історію. Світлана була рада, що у неї з’явилася подруга, хоч вважала, що Катя не повинна була йти з батьківської квартири.

– Нічого страшного, дача у нас хороша, мені тут затишно! Село не порожнє, жити можна спокійно. Але в мене та сама проблема, що й у Роми – далеко до роботи. І ще цей жахливий ліс… Але нічого, незабаром куплю машину, буде простіше.

З цього дня Катя та Світлана стали частими гостями один у одного, а Рома з Джеком зустрічали дівчину з електрички. Жити стало веселіше! Але трапилося непередбачене! Одного вечора, повертаючись додому, Катя побачила біля будинку знайому постать.

– Тату! Ти як тут опинився, ще й так пізно! Що трапилося? Заходь швидше в будинок, ти весь замерз.

– Так, вечір не теплий, а я забув узяти ключі від дачі. Ось, чекаю на тебе…

– Ходімо в будинок, я тебе нагодую і ти мені все розкажеш!

Чомусь Катя здогадувалася, що мова піде про Ірину і не чекала нічого хорошого.

– Так, дочко, я наробив справ, знайшов собі занозу. Соромно розповідати, але почуваюся, як у анекдоті – старий чоловік прийшов не вчасно додому! Жила як королева, а чим відплатила! Той дружок її, швидко втік, а з Іриною у нас відбулася “відверта” розмова. Розмовляла вона, тобто кричала:

– Ти що думав, я свою молодість на старого витрачатиму? Я твою доньку з дому вижила і тебе виживу.

Ох, як хотів я їй показати, хто в хаті господар, але злякався. Тож просто пішов, сказав, щоб завтра духу її у квартирі не було. Ірина пообіцяла забрати у мене квартиру, але ж вона не знає, що квартира записана на тебе, доню!

– Як на мене! Батьку?

– Ти єдина власниця цієї квартири, я після відходу твоєї мами переписав житло на тебе, а сам прописався у батька. Не думай, дочко, що одружившись, я вижив з розуму! Я втратив голову, каюся, але моя безглузда голова швидко стала на місце, я давно бачив, що моя нова дружина з себе представляє!

Але я не очікував, що ти поїхала через неї. Ось Ірині і буде сюрприз! Ну добре, з цим я розберуся! Як ти тут, дочко! Ти пробач мені, я дуже винен перед тобою.

– Тату, мій дорогий тату! Я рада, що ти побачив, яка Ірина насправді. А в мене все гаразд, у мене тут з’явилися друзі. Я тебе з ними познайомлю. Ти, знаєш, Світлана така мила жінка.

– Стоп, стоп! Дочко, я ще одну проблему не вирішив, а ти вже мені іншу пропонуєш! Давай-но краще спати, пізно вже! От, надумала! Познайомлюсь!

Катя усміхалася у відповідь. Хтозна, що буде далі! Вона хотіла бачити батька щасливим. І постарається йому допомогти!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.