Катя поставила портрет чоловіка у жалобній рамці на тумбочку і засвітила свічку. Накрила новою скатертиною стіл. Жінка відкрила шафу і почала діставати тарілки. – Що це?! – раптом вигукнула вона. Там була якась листівка і коробочка. Вона дістала листівку: «Катрусю! Вітаю тебе з Днем ​​народження! Навіки твій, Іван!» Жінка сіла й заплакала

Катерина сиділа за столом, підперши голову руками і дивилася на портрет чоловіка в жалобній рамці.

Вже тиждень, як його не стало, але Катя так і не могла у це повірити і розмовляла із ним:

-Іванку, як порожньо стало без тебе. Завтра у мене день народження. Виповниться шістдесят три. Ти ж всього на три роки старший за мене… Був.

Тільки тиждень тому ми вирішували з тобою, як цей день народження справлятимемо. А потім…, – Катерина Захарівна заплакала.

-Завтра будемо справляти не день народження, а дев’ять днів. Завтра ти зустрінешся з Богом… Як же мені жити без тебе? Попроси його, щоб він і мене взяв до себе, і ми знову будемо разом…

Раптом пролунав дзвінок. Катерина пішла до тумбочки, де лежав її старий кнопковий телефон. Дзвонила дочка:

-Мамо, ти як?

-Тримаюсь, Оленко!

-Я завтра зранку дітей до школи відправлю і прийду. Все сама приготую на дев’ять днів. Зараз до тебе Максим заїде, харчі привезе. Ти їх у морозильник не клади. Залиш у холодильнику.

-Гаразд, Оленко!

-Тримайся, мамо! Батька вже не повернеш…

Катерина, поговоривши з дочкою, швидко пішла на кухню. Поставила чай. Почала смажити котлети. Дістала солоні огірки, покришила туди цибулю, полила олією – зробила салат.

Щойно вона встигла все приготувати, як у коридорі відчинилися двері. Зайшов син:

-Мамо, я продуктів привіз. Оленка сказала їх у холодильник покласти.

-Проходь, проходь, Максиме! Чаю зроблю.

Син заніс пакети на кухні, засунув їх у холодильник і сів за стіл.

-Як ти, мамо?

-Та як… Так, як уже без тата…

-Годі тобі, мамо, перестань! Батька вже не повернеш. А тобі ще онуків виростити треба. Оленчині діти вже великі. Тепер своїх у гості приводитиму.

-Максим, звичайно, приводь!

-У Наталки через тиждень літні канікули, каже, у баби Каті житиме.

-Ой, вона вже перший клас закінчує! – на обличчі бабусі промайнула усмішка. – Будемо з нею разом по магазинах ходити.

-По магазинах із нею краще не ходити.

-Синку, тобі огірків ще зробити?

-Я сам, мамо! Ти чого, чай не п’єш, – метнувся він до холодильника. – Я там тобі цукерок купив, твоїх улюблених.

Син дістав цукерки, висипав у вазу і поставив перед матір’ю. Вийняв із банки ще пару огірків:

-Промотався сьогодні весь день, навіть не пообідав.

-Синку, ти їж, їж усі котлети!

Максим пішов. Катерина прибрала зі столу. Вимила посуд.

Знову сіла за стіл навпроти фотографії чоловіка:

-Син приходив. Продукти приніс. Завтра будемо дев’ять днів по тобі справляти. Оленка сказала, що зранку прийде.

Зваримо борщ, який ти любив – із реберцями. Картоплю пюре зробимо. Максим продуктів багато приніс. Ще пиріжки посмажу. І, звичайно, рис із родзинками та медом. Ми його одразу на стіл поставимо. Потім уже борщ і картоплю. На солодке кисіль і печиво. Я сьогодні свіже купила.

Добре, Іванку, піду спати ляжу. Завтра треба раніше встати.

Увімкнула Катерина будильник і лягла спати. Вона довго не могла заснути. А під ранок їй наснився сон. Такий чіткий, ніби з чоловіком розмовляє, а він як живий і каже:

-З Днем народження, кохана! Бажаю тобі міцного здоров’я та щастя в житті. Дітей Оленки ми з тобою разом виховали, а дітей Максима тобі доведеться одній виховувати.

Ти сюди до мене не поспішай! Спочатку внуків одружи, внучок заміж віддай, на правнуків подивися. Після цього до мене прийдеш розкажеш які вони.

Так, Катю, я тобі подарунок приготував…

Заграла мелодія будильника.

-Ох, такий сон не додивився! – похитала головою Катерина.

Підійшла до столу, посміхнулася фотографії чоловіка:

-Дякую, Іванку, за вітання! Піду пиріжки готувати. Скоро Оленка прийде.

Вона вмилася і зайнялася пиріжками. Приготувала і поставила смажити. Пропилососила в квартирі. Зиркнула на портрет чоловіка:

-Іванку, я тебе на тумбочку перенесу. Почну на стіл накривати. Хочу новий посуд поставити. Що він у нас без діла в шафі припадає пилом? Хоч ти подивишся, як гарно стіл буде накритий.

Катерина перенесла фотографію чоловіка на тумбочку. Поруч поставила склянку з біленькою, зверху поклала шматочок хліба, поставила свічку.

Стіл вона накрила новою скатертиною. Катя відкрила шафу стала діставати нові тарілки… Що це? Пакетик, а всередині листівка і коробочка. Вона дістала листівку:

«Катрусю, люба моя! Вітаю тебе з днем ​​народження!

Бажаю міцного здоров’я! Будь завжди такою ж красивою та доброю!

Навіки твій, Іван!

P.S. Досить тобі ходити з твоїм телефоном. Цей найсучасніший. Разом розберемося, як користуватися ним».

-А-а-а! Іванку! – жінка заплакала.

-Мамо, мамо, що трапилося? – у квартиру зайшла дочка і кинулася до матері, що сиділа на підлозі.

-Доню, Іванко мені подарунок подарував на День народження.

-Мамо, що ти кажеш?!

-Я посуд з шафи діставала… А там лежить телефон і листівка. Мабуть, він наперед мені приготував…

-Все, все, мамо, заспокойся! – дочка обняла матір.

-Він мене любив, і я його теж, – продовжувала мати крізь сльози. – Він мені щойно снився. Із Днем народження вітав. Сказав, що подарунок приготував. І тут будильник задзвенів, і я прокинулася. Приготувала пиріжки, стала на стіл накривати. Полізла до шафи по новий посуд, а там подарунок.

-Заспокойся, заспокойся! Давай разом посуд на стіл розставимо!

Вони приготували все, накрили на стіл.

Спочатку прийшли сусіди, друзі Івана. Посиділи, згадали його.

Ось Костянтин з Поліною прийшли, Оленчині діти. Костянтину – шістнадцять. Та й Поліні вже дванадцять. Вона від бабусі не відходить. Сидять разом згадують діда, як Поліна приходила з ночівлею, як вони втрьох грали в ігри, як дідусь допомагав уроки робити.

Костянтин бабусі на телефон все встановив. Навчив бабусю телефоном користуватися.

Прийшов Леонід, чоловік Олени. Теж пом’янув тестя добрим словом.

Але сімейство Олени зібралося додому.

Не встигли вони піти, як Максим усю свою родину привів. У нього діти ще маленькі: Наталці – вісім років, а Сергію – всього чотири. Малюк хоч і розумів, що діда більше не буде, але ще не сприймав це.

Після поминок невістка прибрала зі столу, помила посуд. Внучка на прощання повідомила, що через тиждень канікули і вона житиме з бабусею.

Але всі пішли і Катерина Захарівна знову залишилася одна. Вона підійшла до портрета чоловіка.

-Ось, Іванку, і справили дев’ять днів по тобі. Начебто все добре було. Завтра субота, до тебе схожу, провідаю. Багато пиріжків і печива залишилося. Роздам людям. Нехай тебе згадають.

У Наталки через місяць літні канікули почнуться. Говорить, що відмінницею буде. Збирається на канікулах у нас жити.

Іванку, дякую тобі велике за подарунок! Костянтин навчив, як ним користуватися.

Гаразд, Іванку, я піду спати! Втомилася щось.

І цієї ночі Катерині Захарівні снився чоловік. Весь такий сяючий, він усміхнувся і сказав:

-Дякую Катрусю! Простив Господь мене і прийняв. Адже на землі залишилася ти – моє кохання! Залишилися діти й онуки, які збережуть про мене пам’ять!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.