Катя ледве дійшла додому: так давно не втомлювалася. Але нічого, нічого. Залишилося трохи, якихось місяці 3 і вони закриють цю іпотеку і тоді… Тоді вона відмовиться від ведення пари фірм і хоч трохи стане легше.
-Мамо, Привіт! Мий руки і йди вечеряти, – покликала її старша дочка.
-Привіт сонечко! Йду йду. Яка ти в мене молодець, навіть не знаю, щоб я без тебе робила б.
Поки Катя переодягалася і мила руки, то думала, що мати старшу дочку все ж таки непогано – вона і вечерю приготує і прибереться вдома і за своєю сестрою в сад сходить і на гуртки її відведе, якщо що. Звичайно, іноді її відвідувала думка, що “переклавши” на доньку свої обов’язки, вона позбавляє її дитинства …. Ну а як по-іншому? Іра хотіла ж окрему кімнату, та й менша росте, отже треба було міняти квартиру та брати іпотеку.
-А Андрій приходив? – запитала Катя, вплітаючи вечерю за обидві щоки.
-Ні. Його не було.
-Зрозуміло. Ну, я пішла далі працювати.
І Катя попрямувала до своєї кімнати зводити черговий звіт.
………………….
Насправді Катя любила свою роботу. Їй подобалося працювати з цифрами і коли всі цифри сходились, а якщо не сходились, їй подобалося знаходити помилку.
Але останнім часом вона звалила на себе багато. Дуже багато. Але нічого, нічого … потрібно потерпіти, трохи потерпіти і далі буде легше.
І тільки вона включилася в роботу, як прийшов її чоловік Андрій.
-Катя! Катя!
-Що? – на його голос Катя зрозуміла, що щось сталося.
-Кать, я ось повертався додому… Загалом сталася біда
Катя застигла.
-Як? З тобоб все добре?
-Ну та… Ні, все нормально. Стартанув трохи раніше на світлофорі і ось … – Андрій розвів руками.
-Так що – ось, – Катя не зрозуміла. – Ти в страхову звернувся?
Андрій зам’явся.
– Звернувся. Але знаєш… я думаю, що мені треба поміняти машину. Вона ж у мене вже багато років. Згодна?
Катя знизала плечима:
-Андрію, я дуже втомилася. Взагалі нічого не розумію. Давай пізніше поговоримо про це. Завтра. Гаразд?
Катя бачила, що Андрій засмутився – напевно образився. Але тут справді треба було дивитися, що з машиною, відновлять її чи ні, за скільки можна продати і яку суму потрібно доплатити за ту, яку хоче Андрій. Тепер вона точно не могла цим займатися. І Катя знову поринула у свій звіт.
…………………
Каті здавалося, що вона тільки сіла за роботу, а вже ранок. Виходить, що вона не лягала спати, а вже зараз треба йти на роботу. Ну, і як вона піде? Катя позіхнула, потерла очі та пішла на кухню готувати сніданок.
Поки кип’ятився чайник і варилася каша, Катя подумала, що навряд чи зможе поїхати на роботу на машині, адже вона може просто заснути за кермом.
Катя зітхнула і пішла будити доньок, а потім, коли вони прокинулися, спробувала підняти й Андрія.
-Андрію, вставай, Андрій ……
-Ну Щооо?
-Відвези мене, будь ласка, на роботу. Я не спала всю ніч і навряд чи можу вести машину.
-Катю, візьми таксі… Я зайнятий.
Ну звичайно! Що вона хотіла? Коли Андрій допомагав їй? Та ніколи!
-Добре, – Катя спробувала говорити спокійно, але в душі з’явилася образа.
-І залиш ключі, я твою машину візьму, моя ж зараз у ремонті.
………………….
Катя вийшла із квартири. Яке щастя, що її старша донька пообіцяла закинути у садок молодшу. Потім викликала ліфт і зайшла до нього, коли він відчинив свої двері на її поверсі. А потім почала чекати коли він поїде. Але він щось не їхав та не їхав. Катя зібралася вже дзвонити диспетчеру і тут ліфт рушив, але, як їй здалося, не вниз, а вгору.
Через деякий час двері відчинилися і Катя побачила дівчину:
-Це перший поверх? – уточнила Катя, бо вигляд за дівчиною був незнайомий.
-Ні, одинадцятий.
-Одинадцятий? Як я сюди потрапила?
Мабуть, у Каті був такий здивований вираз обличчя, що дівчина засміялася.
-Напевно стався якийсь збій.
Дівчина зробила крок у кабінку ліфта і натиснула на перший поверх і тут Катю осяяло: вона ж не натискала жодної кнопки… Просто забула це зробити!
…………………….
Як Катя дісталася роботи – вона не пам’ятала. Бо заснула, як тільки сіла в машину. Зате цей перепочинок допоміг їй відпрацювати весь день і не заснути. А ввечері вона знову прийшла додому, поїла і знову засіла за роботу. Благо цієї ночі хоч трохи, але Каті вдалося поспати.
…………………….
-Катю, ну чому “ні”? Чому? – Катя сиділа на роботі і мляво відмовлялася від пропозиції подруги про зустріч.
-У мене багато роботи. Правда.
-У тебе завжди багато роботи! Ось цікаво, а Андрій що робить?
-Слухайте, – Катя завжди починала нервувати, коли її подруги намагалися критикувати її чоловіка. – Що ви завжди пристаєте до мого чоловіка? Він також зайнятий. Працює.
-Працює? – недовірливо запитала подруга. – Знаєш, як Станіславський казав? Не вірю! Ким він там працює?
-Бізнес у нього. Магазин відкрив.
-Та цей магазинчик вже років 5 у нього. Він хоч трохи грошей приносить?
-Звичайно приносить, – запевнила Катя. – Марія, ну я правда не можу. Давай наступного разу.
Подруга відключилась, а Катя задумалася: а чи приносить їм гроші цей магазин Андрія?
У цей момент її викликав генеральний і Катя перейшла на питання компанії.
…………………..
Напевно, ви знаєте, якщо задумаєшся про щось, то це щось обов’язково виявиться в реальному житті.
Ось так задумалася Катя про магазин Андрія, хай навіть на пару хвилин, а ввечері між ними відбулася така розмова:
-Катю, мені завтра за товар потрібно розплатитися… Загалом потрібні гроші.
-Андрію! – Катя була збентежена. – Ти ж обіцяв мені, що більше не проситимеш гроші на товар. Ти ж сказав, що в тебе пішли продажі… Андрій! Ну, Андрій!
-Так, Катю, так. Продажі пішли. Більше того, продажі йдуть! Але ж ти пам’ятаєш, що машиною біда. Загалом, страхова виплатила мені гроші, але вони не покривають весь ремонт. Тому всі гроші від магазину я віддаю у ремонтну майстерню.
Катя зітхнула.
-Добре, скільки треба?
На цей раз Катя знову дала гроші Андрію, хоча багато разів зарікалася не робити цього. А потім довго сиділа на кухні і думала, де ще вона може підробити.
……………………
Ішов час. Катя закрила іпотеку, але легше не стало, бо Андрій захотів поміняти машину та вибрав таку, на яку потрібна була пристойна сума грошей. І знову Катя брала кредит і знову працювала та працювала, намагаючись закрити його якнайшвидше.
А потім виставили на продаж приміщення, в якому Андрій мав магазин і знову знадобилися гроші, щоб викупити його, і знову Катя взяла чергову іпотеку.
Іноді Каті здавалося, що вона потрапила в день бабака і ніколи з нього не вибереться і від цього вона дуже переживала.
-Мамо, а Євген мені зробив пропозицію, – здивувала її якось старша дочка.
-Вау! – Тільки й змогла сказати Катя. Вона й не помітила, що її маленька донька перетворилася на прекрасну молоду дівчину. – І? – Катя багатозначно подивилася на доньку.
-І я її прийняла!
-Вітаю! Коли весілля?
-Ой, мамо, весілля за місяць. Але ти не хвилюйся, ми просто розпишемося і все. Нам цих урочистостей не треба.
-Справа ваша. А жити де будете? – Катя дивилася на дочку і розуміла, що звичайно молодим треба жити окремо, але тоді їй, Каті, доведеться міняти своє життя: адже ніхто їй більше не допомагатиме.
-Поки що з його батьками, потім накопичимо на початковий внесок і візьмемо квартиру в іпотеку.
-Ні, ні, ні… У тебе ж є квартира. Бабусина. Там і живіть.
Тут якраз прийшов Андрій та Катя вирішила зразу у всьому розібратися:
-Андрію, треба буде оголосити нашим квартирантам, що вони до кінця місяця мають з’їхати.
-Що? – Андрій незрозуміло дивився на Катю. – Яким квартирантам? А! Квартирантам. З чого це їм з’їжджати?
-Іра виходить заміж і після весілля вона та її чоловік житимуть там.
Що потім було Катя пам’ятала погано.
Андрій щось вигукував, ображав її, її дочку і говорив про якісь свої права на ту квартиру, хоча жодних прав у нього не було, адже квартира її, Катіна, і отримана до їхнього шлюбу.
В цей момент Катя відчула, як їй стало зле… Вже в палаті Катя прийшла в себе.
…………………….
-Мамо, тобі потрібно відпочити. Правда. На яку роботу ти зібралася в свому стані? – казала донька.
А Катя дивилася на неї, кивала головою, начебто погоджувалася, але продовжувала збиратися на роботу, бо іпотеку за магазин Андрія так і не було закрито.
-Значить так, мамо, ось путівка до санаторію. Збирайся та їдь. Ми тут самі розберемося.
І під натиском доньки Катя поїхала.
…………………
Катя йшла по доріжках парку і напевно вперше років за 20 насолоджувалася тим, що її оточує, співом птахів, дзюрчанням струмка, променями сонечка. Вся ця метушня із зароблянням грошей здавалася такою дріб’язковою.
“Я ніби не жила,” – думала Катя.
Отак біжиш, біжиш кудись, поспішаєш, а життя і минає…
За 5 днів зателефонував Андрій. Він був незадоволений:
-Давай, кидай все, приїжджай і збирай доньку до школи, – заявив він. – А то ще придумала, в санаторії відпочивати!
Катя поклала слухавку та взагалі відключила телефон. Вона була впевнена, що її старша донька обов’язково подбає про свою нехай і зведену, але сестру.
А Андрій?
Катя заплакала.
Як же мали рацію її подруги. Адже він нічим не допомагав їй ці роки, нічим. А вона все звалила на себе і тягла. Все думала, що він розкрутиться, а ні… він навіть і не намагався розкрутитися. Цей його магазин – лише ілюзія діяльності. Ну це добре… Вона б закрила очі на все це, але навіщо він ображав її старшу дочку? Адже саме Іра робила все по господарству та носилася зі своєю сестрою по всьому району. А він, рідний тато, навіть не допомагав… А потім Катя подумала про себе. Андрій жодного разу не прийшов до неї, поки вона лежала в палаті, та й зараз дзвонить із претензіями. І це що, кохання? Хіба про таке сімейне життя вона мріяла? Ну, звичайно ж, ні.
“Я хочу розлучення,” – промайнула в голові Каті крамольна думка, яка сильно схвилювала її.
“Як же я буду?” – одразу ж промайнула інша.
Катя задумалася, і чим більше вона думала про своє майбутнє, тим спокійніше їй ставало. Та хіба їй багато треба? Ні. Вже себе і двох…..ні, вже одну дочку вона точно прогодує.
Принаймні Катя знала точно, що так працювати вона точно більше не буде. Вона житиме, просто житиме своїм життям.