Іван зайшов у хату. Поставив на підлогу дві великі сумки. На звук з кімнати вже поспішала мама. – Іване, погріб добре зачинив? – запитала Зіна у сина. – Добре, – відповів син. Іван сумно посміхнувся і вийшов надвір. Зіна вийшла за ним на ганок: – Іване у вас з Людою все добре, – зненацька замитала мама. – Так, а чому ти вирішила, що щось не так, – здивувався син. – Та люди мені казали, що ви розлучилися, – раптом сказала мама

Скрипнули важкі вхідні двері, і запускаючи до кухні клуби холодного повітря зайшов Іван. Поставив на підлогу дві великі сумки. І на звук з кімнати вже поспішала мама.

– Іване, обережніше, розіб’єш щось. Погріб добре зачинив? А то, морози передають, підмерзне картоплю як позаминулого року.

– Добре закрив, і кожухом зверху хід закинув. Не померзне. Банки приніс, картопля у вас є, ну, все, поїду я, мамо, щоб засвітла додому добратися.

– Їдь, їдь, синку. А то я буду переживати. Як доїдеш зателефонуй. Може, все-таки надумаєте з Людмилкою на Новий рік до нас приїхати? Га? Давно вже не були. Постарайтеся…

– Ні, мамо. Точно не приїдемо. Два дні всього відпочиваємо, а потім виходимо працювати. Я тобі внучку привіз, на всі канікули. Сусідку, тітку Ніну, покличеш, і відсвяткуєте. Не ображайся. Ну все бувай!

– Ну, бувай, синку. Людмилку поцілуй від мене.

– Ага, поцілую.

Іван підморгнув дочці, сумно посміхнувся і вийшов надвір.

Зінаїда вийшла за ним на ганок і довго махала рукою, доки машина сина не зникла за поворотом.

Схаменувшись, перехрестила в повітрі, в слід. Зітхнула і зайшла до хати.

Настя підняла голову від планшета, подивилася хтось прийшов, і продовжила водити пальчиком по екрану.

Три роки як не стало у Зінаїди чоловіка. А після похорону сама злягла…Серце підвело. І цілий рік потім син із невісткою виходжували її. То до санаторію возили, то до себе забирали, а потім і самі у неї місяць жили, і онука все літо була. Відійшла трошки, легше стало, не забувають її, намагаються приїжджати на свята.

Подивившись у вікно Зінаїда застигла, задивившись, як густо падає сніг, і починається хуртовина. І ще раз зітхнула, подумавши про сина: “Ой, допоможи йому Господи”.

Надвечір накрили стіл. Внучка поїла і заснула.

А старі подруги засиділися. У Ніни зовсім діти не приїжджають. Подзвонять на свято, та й все. І то не завжди. Зовсім забули. А у Зінаїди ось навпаки, бережуть її. Думають, що вона не знає, що не живуть уже разом син із невісткою, розлучилися. І навіть начебто знайшли собі когось. І мовчать ось, щоб її не хвилювати. Думають, ще мине час, і вона більше зміцніє, і легше перенесе.

А вона вже давно все знає. Ну, як тут кого судити. І син у неї добрий, і на невістку ніколи не скаржилася. Ну, от кохання у них минулося. Що тут поробиш. Дуже рано побралися. Він на службу пішов, а вона вже дитину носила, повернувся одружилися. Перше кохання. І жили начебто добре. А зараз все, розлучилися. Може й добре. Може й складеться ще в них що. Молоді ще. Онучці п’ятнадцять. Ще трохи і випурхне з гнізда. І теж мовчить, про розлучення батьків нічого не сказала. Щоб бабу не турбувати.

А дізналася Зінаїда випадково. До магазину прийшла. І одна із сусідок  брякнула, що її донька в місто їздила, і що Іван її з новою кралею ходить. І питає Зінаїду, чого це вона нікому не сказала, що синочок розлучився. Все ніс задирає, які у неї діти добрі. А вони ось які, як у всіх, прості, а ніякі не особливі. І теж скоро до неї їздити перестануть. Кому потрібні люди похилого віку?

Зінаїда не повірила тоді цій балаболці, але тривога закралася.

І поступово зрозуміла, що відбувається.

І виду не подає, що все знає. А раптом права виявиться та балакуча сусідка, як про все розкажуть, так і перестануть їздити. А як вона без них житиме.

А Ніна на це відповідає: житимеш як усі. А то, заздрили тобі вже. До тебе одної син все їздить і їздить, і дбає. А тепер будеш як усі.

Десятого числа за онукою приїхали разом, син із невісткою. Приїхали рано, привезли їй всього, за столом посиділи, посміялися навіть з чогось. Так нічого їй знову не сказали. Увечері поїхали, ночувати не лишилися. Обіцяли дзвонити частіше.

Зінаїда з сумом дивилася вслід машині, що віддалялася, і думала.

“Ну й добре, що не сказали, значить ще приїдуть. Бережуть мене – це добре. Всі живі і здорові – це теж добре. А якщо розлучаться з невісткою, все одно любити її не перестану, і буду рада, якщо вона життя своє влаштує”. Головне, щоб онука не переживала, і всі були живі та здорові.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.