-Аліна! Це лише на три роки, максимум. Потім усе буде, як і раніше.
-Я думала, що вийшла заміж за успішну людину, а не за невдаху, – примружилася Аліна. – Ти чоловік. Ти обов’язково щось придумаєш. Навіщо такі крайнощі? Візьми в борг! І взагалі, не забивай мені голову, я збиралася відпочити, а тут ти зі своїми проблемами…
Навіть не зробивши спроби вислухати аргументи чоловіка, Аліна пройшла в коридор, подивилася в дзеркало, посміхнулася, поправила зачіску, потім взяла до рук свою сумочку і вийшла з квартири.
Іван сів на диван, обхопивши голову руками, і замислився.
Як могло так вийти? Вона його взагалі кохає? Чи їй лише гроші потрібні? Де та симпатична веселунка, на якій він одружився п’ять років тому?
Вони почали зустрічатися з Аліною, коли Іван разом зі своїм партнером Леонідом тільки відкривали свою справу. Було багато труднощів, але вони потихеньку вникали, навчалися на своїх помилках, але вперто йшли вперед. І поступово у них почало виходити. Бізнес почав розвиватись.
Аліна сподобалася Іванові: дуже життєрадісна позитивна дівчина. Не д*рна, з легким характером, симпатична. Мама Івана, Оксана Романівна, після того, як він вперше покликав дівчину додому на чай, весь вечір оцінювально дивилася на Аліну і багато з нею розмовляла, а потім, коли дівчина пішла, заявила синові, що якщо він не запропонує їй вийти за нього заміж, то зробить неправильно.
Іван не збирався одружуватися, з Аліною вони зустрічалися ще не довго, але симпатія між ними була, проте чи це була любов? Він вважав, що має пройти більше часу, щоб краще пізнати одне одного.
-Он, як ми з твоїм батьком, – згадувала Оксана Романівна. – Батьки познайомили нас. Давно це було… Ми кілька разів тільки й зустрілися, а нас уже, можна сказати, одружили.
Я була слухняною дівчинкою. Батьки сказали, ось, мовляв, чоловік твій майбутній, добрий, надійний хлопець. Я і вийшла за нього з волі батьків. І він також. Нічого, пожили разом, покохали одне одного міцно і досі кохаємо! Головне, щоб людина була хороша, а Аліна — дівчина хороша, мені здається, що тут думати?
-Мабуть, мама помилилася, – думав тепер Іван. – Або Аліна так змінилася за ці роки.
Вона не працювала, сиділа вдома, господарювала. Івану такий стан справ подобалося, він не проти забезпечувати сім’ю. Були, правда, деякі розбіжності…
Іноді дружина спускала дуже багато грошей на себе, проте в Івана в той час дуже добре йшли справи на фірмі, і він прощав їй це, сварок не затівав, бачачи, що такі розмови ні до чого хорошого не приводять. Та й не хотілося Іванові, щоб дружина думала що він жадібний. Махнув рукою, подумав, що, мовляв, він може собі це дозволити.
До речі, Іван був більш ніж щедрий. Подарував Аліні гарну машину, часто купував прикраси, дорогу техніку.
Вони кілька разів на рік їздили на відпочинок, часто ходили по ресторанам. Змінили квартиру на просторішу, в хорошому районі.
І батькам своїм Іван допомагав. Мама не працювала, була на пенсії, а батько працював, але отримував не велику зарплату, просто звик бути, як то кажуть, при ділі.
-Вдома йому нудно, – тепло посміхаючись, говорила Оксана Романівна. – Без своєї науки пропаде…
Все було добре, поки справи його йшли вгору. А потім сталася криза. На фірмі справи пішли не найкращим чином, але Іван з Леонідом зробили все можливе і неможливе, щоб не втратити те, що було так важко побудовано.
І, в принципі, їм вдалося утримати бізнес на колишніх позиціях та вийти із ситуації з найменшими втратами. Навіть «затягувати паски» не довелося. На сімейний бюджет це ніяк не вплинуло. Так, дохід зменшився, але Іван старався, щоб їхнє сімейне життя не вибивалося зі звичного русла, тому вдавав, що все гаразд, спустошуючи свої запаси.
Дружина, як і раніше, відвідувала дорогі салони, любила шопінг і самозабутньо планувала черговий відпочинок у теплих країнах. А Іван не хотів засмучувати Аліну і розповідати про проблеми, адже, відверто кажучи, в цих умовах такі часті дорогі поїздки були їм, м’яко кажучи, не по кишені.
А потім Леонід вирішив вийти зі справи і запропонував Івану викупити свою частку. Іван такої суми не мав. Щось було, та не все.
Подумавши якийсь час, Іван вирішив, що зможе знайти необхідну суму. Але для цього потрібно було взяти кредит, скоротити щомісячні витрати, звичайно ж, на якийсь час відмовитися від подорожей та дещо продати з майна.
Машина Аліни. Вона була дорога. Але про це треба було поговорити із дружиною.
Щойно почувши про проблеми та труднощі, Аліна заявила, що відмовлятися від відпочинку, запланованого через два місяці, не має наміру. І від машини також.
-Що? Не можна взяти в борг якомога більше? І чому саме мою машину ти вирішив продати, а свою ні? Продай свою! І взагалі, ти чоловік чи хто? Ти вже виріши якось цю проблему без таких крайнощів.
-Аліна. Ти не розумієш, – терпляче пояснював чоловік. – Леонід може продати свою частку комусь іншому, я не хочу цього. Потрібно на якийсь час зменшити наші витрати. Мальдіви нам зараз не по кишені.
-Можеш не їхати! Давай зекономимо на твоїй путівці, – чарівно посміхнувшись, розвела руками Аліна. – Я виходила заміж за успішну людину, а не за скиглія. Шукай вихід. Ти зможеш, я вірю в тебе, любий…
Оксана Романівна запропонувала допомогу синові, але той відмовився. Як це так, забрати всі гроші, які лежали у неї на пенсійному рахунку! Що він за син буде після такого! Та й це все одно зовсім не та сума, яка була потрібна.
-Так… Алінка розбалувалася, ти їй все прощав, от і сіла на шию, – зітхнула Оксана Романівна. – Ми з батьком твоїм разом переживали труднощі, пліч-о-пліч ішли. І зараз я підтримую його, хоч і незадоволена, що він на роботі цілими днями пропадає. Йому б своїм здоров’ям зайнятися, відпочити, а не про науку думати. Наука без нього якось обійдеться. Але я мовчу. Знаю, що це для нього важливе. А твоїй Алінці аби пурхати. Дивись, як би ще й роги не наставила.
-Ну мам! – обурився син.
-Та що, мам! – передражнила вона сина. – Ти вічно на роботі пропадаєш, а вона де? І сам до ладу не знаєш. І онуків, мабуть, нам із батьком і не дочекатися?!
-Мамо, я тобі казав, ми хотіли поки що відкласти це питання, ну не готові ми ще.
-Це вона не готова! І ніколи не буде готовою, схоже. Їй і так добре. Ось що гроші з людьми роблять… Пробач мені, сину! Погану я пораду тобі дала, – сказала Оксана Романівна і, обійнявши сина, заплакала.
Іван викупив частку у Леоніда — таки продав машину Аліни. Вони міцно посварилися. І про планування майбутньої дитини також поговорили. Аліна зізналася, що не уявляє себе в ролі матері і ніколи не мріяла про дітей…
І на відпочинок вона таки поїхала. З подругою. Іван сказав, що вона може і не повертатися, якщо так. Але Аліна повернулася. Тільки за час її відсутності Іван багато думав і вирішив, що немає між ними жодного кохання, навіть нічого спільного немає.
Мама помилилася, і кохання в процесі спільного життя не з’явилося. Вони живуть, як сусіди. Аліна, наче маленька дівчинка на святі, тільки отримує від життя подарунки та частування, а всі труднощі дістаються йому, Іванові. Якось неправильно це…
Іван заявив, що розлучається з нею. Аліна, звісно, влаштувала сварку, плакала і кричала, проте не забула вимагати, щоб Іван «чесно» поділив майно. Хоч це було й не дуже чесно, та він погодився.
З кожним днем Іван переконувався в жадібності дружини, яку раніше приймав за милі примхи. Однак він готовий був заплатити і цю ціну, аби з нею розлучитися нарешті.
Іван був розчарований та пригнічений. Як могла скромна сором’язлива дівчина, яка чарівно червоніла і захоплено відкривала наївні очі перетворитися на таку хижачку? І де гарантія, що йому не зустрінеться така сама знову?
За гарним фасадом важко розгледіти душу. Так…
Гарне, забезпечене життя іноді змінює людей до невпізнання, можна втратити і друзів, і коханих.
А може, їх ніколи й не було?