Юля їхала на роботу. Вже два місяці вона була помічницею кухаря при маленькому поселенню будівельників траси. Вона була рада такій роботі. Платили добре. У селі стільки не заробити. Тут вона зустріла Сашу, він відразу звернув на неї увагу. Серце Юлі тремтіло, коли Саша з’являвся в вагончику-їдальні. Петрівна, кухарка зі стажем, і мудра по життю жінка, говорила їй: – Дивись, дівчино. Треба тобі це?

Юля їхала на роботу в старенькому автобусі. Ось вже два місяці вона була помічницею кухаря при маленькому поселенню будівельників траси за тридцять кілометрів від її села. Жила бригада робітників в тимчасових будівлях-вагончиках, працювали позмінно.

А Юля була рада такій роботі. Платили добре. У селі стільки не заробити. Нехай тимчасово, а потім, може, і в місто вдасться переїхати.

Тут вона зустріла Сашу, бригадира. Грамотний фахівець, вольовий і строгий керівник, аж із самої столиці. Гарний, високий, чорноокий, він відразу звернув на неї увагу.

Юлі було незвичним все: і красномовні погляди, і компліменти, і букети польових квітів, покладені до її порогу … Одне бентежило дівчину: чоловік був старший за неї років на п’ятнадцять. Це багато. І потім, він був напевно одружений в минулому. Так думала вона, і на душі ставало незатишно. Але наполегливі, напористі залицяння бригадира робили свою справу.

Серце Юлі тремтіло, коли Саша з’являвся в вагончику-їдальні. Петрівна, кухарка зі стажем, і мудра по життю жінка, говорила їй:

– Дивись, дівчино, одружений він. Треба тобі це?

– Хіба б став він тоді до мене залицятися? – щебетала Юлька.

– Ой, ну, прямо дитсадок … – сміючись відповіла Петрівна. – Всі вони тут неодружені та розлучених. Вдалині-то від дому, і від дружин і дітей.

Юля хмурилася і нічого не відповідала. Вона вже була закохана і чекала візитів Саші, не бажаючи думати про нього нічого поганого.

Тому, коли він запросив її ввечері погуляти після роботи, то вона погодилася. «Заодно і дізнаюся про нього побільше» – подумала дівчина.

А Саша, по-чоловічому, не довго думаючи, в цей же вечір зізнався Юлі в любові, обсипаючи довірливу дівчину поцілунками і ласками. Вона, приголомшена такою любов’ю, навіть не наважилася поки розпитувати його ні про що.

Минали дні, щасливі для Юлі. Вона чекала вечорів, як нагороди за її довгу самотність в попередні роки. Адже їй вже йшов двадцять п’ятий рік, вважай, стара дівка в селі. Всі подруги давно були заміжні, мали дітей.

Олександр заходив вечорами, йшли гуляти далеко в ліс, благо погода стояла тепла і суха.

З Сашею вони вже стали близькі, як чоловік і дружина. У колективі всі знали про їхні стосунки, та й ховатися було марно, все на виду.

Нарешті, Юля зважилася розпитати про його сімейний стан. Олександр, здавалося, чекав цієї розмови. Його обличчя стало сумним, ніби по ньому ковзнула неприємна тінь.

– Я був одружений, звичайно. І дочка є. Але це в минулому. Зараз ми якраз розлучаємося.

– Якраз розлучаєтесь? – машинально повторила Юля.

– Ну, ти ж доросла дівчина, повинна розуміти. Не все так швидко робиться. Не все так просто. Так, я розлучаюся. Скоро.

Кілька днів Юля ходила, як в холодну воду опущена. Це помітила Петрівна.

– Що, поговорила з Сашею? – здогадалася кухарка.

Юля кивнула. І раптом по-дитячому наразилася на плече Петрівни і заплакала.

Вдома Юля приховувала від матері свій роман. Батькові взагалі не можна було нічого сказати.

Петрівна ласкаво погладила Юлю по спині.

– А я що казала? Тепер хоч тобі все ясно. Що робити будеш?

– Не знаю. Люблю я його. Не було у мене в житті нічого такого, розумієте, Петрівно. Може і не буде більше.

Відчуваючи свою провину, Саша привіз з міста в наступний приїзд велику м’яку іграшку – ведмедя і букет троянд. Приніс подарунки в Юлін вагончик. Обняв, як ні в чому не бувало. Юля розплакалася і полегшено зітхнула. Їй здалося, що білосніжний величезний ведмідь немов добрий знак і талісман змінить її долю, і все з Сашею у них буде добре.

Знову потекли щасливі дні кохання. Дорожнє будівництво просувалося, наступала осінь. Саша зняв квартиру в найближчому містечку і тепер вони з Юльою кожен день їздили після роботи «додому».

Олександр, не соромлячись, все частіше йшов на балкон розмовляти по телефону з дружиною чи дочкою. Юля змирилася з роллю коханки, але відчайдушно сподівалася на краще.

Одного разу після перебування на відпочинку в селі, вона повернулася в знімну квартиру раніше на добу. Вирішила зробити генеральне прибирання до Великодня. Прибираючи у ванній, вона виявила темне довге жіноче волосся під мийкою, мабуть, скинуте з гребінця.

Серце Юлі впало в безодню. Як таке могло бути? Хто в її відсутність тут був? Господарі квартири – навряд чи. Вони живуть в іншому місті. Саша? Привозив дружину? Але вона у нього блондинка. Юля якось бачила фотографію дружини і дочки в нагрудній кишені його піджака.

Спочатку дівчина наплакалась, а потім твердо вирішила поговорити з Сашком.

Олександр приїхав в хорошому настрої. На питання Юлі він скривився, немов його образили. І не став нічого приховувати.

– Розумієш, я тут товариша пустив на нічку. Треба було йому з дівчиною своєї десь зустрітися.

– Що? Наша квартира – будинок для побачень? – Здивувалася Юля. – Я тут прибираю, мию … невідомо за ким. А чому не попередив?

– Ну, по-перше, це не наша квартира. Не роби істерик. А другу я зобов’язаний багато чим. Я не міг відмовити.

– Саша, ти засмаглий. Звідки така засмага серед весни?

– Ти знаєш, спонтанно ось так вирішив звозити дочку на південь, до моря. Вона хворіла часто взимку. Лікарі порекомендували.

– І ти що, їздив з нею один? Їй же всього 7 років … – Юля почервоніла, голос її затремтів.

– Ну, звичайно, не один. Довелося і дружині разом з нами їхати … – Саша спробував обійняти Юлю, але вона відштовхнула його і закрилася у ванній.

– Юля, ти знала на що йшла. Що ти від мене хочеш? Дитину я не кину.

– І дружину теж … – прошепотіла Юля.

Юля шукала в місті роботу. Вона вирішила почати нове життя. Влаштувалася швачкою на фабрику, де давали кімнату в гуртожитку. Грошей вона буде заробляти менше, але свобода від усіх їй тепер була важливіша.

Вона покидала свій вагончик без жалю і без радості. Здавалося, що всередині все перегоріло і було пустельним і беззвучним. На її ліжку залишався жити великий білий ведмідь …

– Нічого, дівчино, тримайся. Ти ще така молода, все у тебе ще буде. Обирай тільки уважніше. Не поспішай душу відкривати кожному зустрічному – заспокоювала її Петрівна.

Вже пізніше, через півроку, зустрівши Петрівну в місті, Юля як би ненароком запитала про Сашу.

– Я ж теж звільнилася з об’єкта. – розговорилася Петрівна. – Далеко їздити від міста стало. А Саша твій … не шкодуй, і не згадуй. Він на ту квартиру кого тільки не водив. Мабуть, при тобі ще почав. Розмаїття захотів. Гуляка ще той. Так що вчасно ти з ним розлучилася … Мужики самі ж мені розповідали. Ох, чутки-то у нас сама знаєш, швидко розлітаються.

Юля кивнула, попрощалася і поспішила по своїх справах. Вона тепер була рада, що зуміла знайти в собі сили розлучитися з Сашею. І згадувати його їй вже точно не хотілося.

Вона увійшла в кафе і сіла за столик. Через пару хвилин підійшов хлопець, присів до неї і поцілував її в щоку.

– Привіт, Юль. Куди сьогодні? У кіно чи погуляємо по місту? Осінь яка гарна, я новий вірш написав. Хочеш, прочитаю?

– Хочу. Я обожнюю твої вірші, Славік … Сьогодні підемо гуляти, листя кленове збирати, а потім до мене на чай. Я пирогів напекла дуже смачних. З яблуками. Одна жінка мене навчила – Петрівна … Ти з яблуками любиш?

– Я тебе люблю…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.