Ірина з хвилюванням йшла до своєї дочки. Ось уже два роки, як вони з Марійкою не бачилися. Ірина подзвонила в двері квартири доньки. Марійка відчинила. – Ух, який важкий запах у квартирі, – з порога подумала Ірина. Дочка вийшла непричесана і сонна. – Марійка, на що ти бабусину квартиру перетворила?! – сплеснула руками Ірина

Ірина з хвилюванням йшла до будинку своєї дочки. Ось уже два роки, як вони з Марійкою не бачилися, бо та категорично не хотіла з нею спілкуватися, і всіляко уникала її…

Цілих два роки ігнорування на порожньому місці. Варто було Ірині тільки зателефонувати доньці, як та починала сваритися і вимикала телефон.

І ось тільки зараз, коли Іра зателефонувала і попросила вислухати її віч на віч, Марійка побурчала в слухавку і погодилася.

Ірина подзвонила в двері квартири доньки. Марійка відчинила їй двері.

-Ух, який важкий запах у квартирі, – з порога подумала Ірина.

Якась затхлість упереміш з невідомо чим.

Сама дочка вийшла непричесана, сонна, явно після нічних веселощів.

На столі залишки вчорашньої вечірки. Мабуть подружки були…

-Марійка, на що ти бабусину квартиру перетворила?! – сплеснула руками Ірина.

-А на що я її перетворила? – запитала дівчина. – Наче все чисто, тільки стіл треба прибрати. Подумаєш! Вчора мої подруги приходили, ми посиділи, що в цьому такого? Не так часто це буває.

-Ну, у тебе якось усе затхло, незатишно, хоч і чисто, а бабуся була дуже акуратною старенькою!

-Акуратною старенькою? – запитала Марійка. – А тоді вона для тебе була поганою свекрухою. Хоча чому була поганою? Тому, що до вас із батьком у життя не лізла? А зараз на тому світі і батько, і бабуся! Всі. А я одна! Всі мене залишили!

-А як же я? – хотіла запитати Ірина, але промовчала.

Вона вирішила змінити тему розмови.

-Ти хоч працюєш? – тихо запитала вона.

-Аякже! – вигукнула Марійка. – Їсти є що, квартиру оплачую, і, як бачиш, – веселюся іноді. Дівчата нудьгувати не дають!

-А з особистим життям як?

-А кому я така потрібна? – усміхнулася Марійка. – Пристойні наречені на мене й не подивляться, а всякі інші мені не потрібні!

-І точно не подивляться з таким то способом життя!

-Так, мамо, до побачення, – Марійка різко зупинила матір. – Я була згодна поговорити по-доброму, а мені цей тон не потрібен. Я вже цілком доросла людина, і вчити мене не треба.

Дякую тобі, вже навчила! Мамо, це ти мене зробила такою своїм строгим вихованням, а не я така погана.

-Ну, що я такого зробила? – здивувалася мати. – Виховувала тебе правильно, тільки й усього!

-Ну, почати хоча б з тата! – відповіла Марійка. – Навіщо ти його виставила? Ти ж бачила, як я його любила і сумувала після вашого розлучення!

-Він був тюхтієм, а я таких не люблю!

-А коли виходила заміж, то любила? Ніхто тебе під вінець не тягнув. А навіщо ти мене підстригла «під горщик», коли я пішла до школи? Чим тобі заважало моє довге волосся?

-Ти коси заплітати не хотіла, вередувала!

-А іншої альтернативи не було? – здивувалася Марія. – Хвостик, наприклад! Але тобі так було зручно, от ти й зробила мені таку зачіску, що з мене навіть жартували в школі.

Я в школу ходити не хотіла через це. А як ти сварилася за навчання? Подумаєш – почерк, закарлючка не така. Що воно дало? І що дала мені математика, що ти наймала репетиторів?

Ти ж бачила, що я не люблю точні науки, от і направляла б мене в потрібне русло. Ні, особисто тобі треба було, щоб наприкінці року в щоденнику все було акуратно – ряд красивих оцінок без трійок! І одні сварки і крики!

-Зате ти до шостого класу вчилася на четвірки! – вигукнула мама. – А потім потрапила в погану компанію, до цих, прости Господи, з такими зачісками різнокольоровими!..

-Та я ж її й організувала! – усміхнулася Марія. – Це компанія потрапила під мій поганий вплив! Мені було погано, а ти замість того, щоб спокійно поговорити зі мною, обійняти мене, влаштовувала сварки.

-А сенс був який? Ти мене все одно не чула! Завагітніла в 17 років, це ж додуматися! – сказала мати.

-О, так, додуматися! Ти ж дбала тільки про свою репутацію – що про тебе скажуть люди, і тому повела мене до своєї подруги-лікарки! Я погодилася тільки тому, щоб ти Олексія, батька дитини відчепилася.

А Олексій у мене був промінчиком світла у темному царстві! Ми з ним обоє гірко плакали після цього, але ти і потім зробила все, щоб нас розлучити!

А тепер ні Олексія, ні дітей, зате в тебе чиста репутація! І дітей більше й не буде! І до твого відома, це я Олексія спокусила, а не він мене!

-Тобі вчитися треба було, а не народжувати дітей! У тебе було стільки перспектив!

-Ну, закінчила я твоє училище, стала пекарем-кондитером, і що? Ти задоволена? Я не люблю цю роботу. Вона виснажує!

Пиріжки пекти я б і в бабусі навчилася, але ж ти мене до неї не пускала, сварки влаштовувала! Я бабусю жаліла, уберегла від тебе, але сил уже більше не було, втекла до неї і все!

От її з татом мені не вистачає, а без тебе дуже легко живеться. А тепер поглянь на мене – я самотня, без хорошої роботи і чоловіка. Дітей теж не буде. І це твоя заслуга!

Все це Марійка висловлювала матері, не дивлячись на неї – вона прибирала зі столу і мила посуд.

Але раптом мама принишкла, і Марійка обернулася на неї. Та сиділа, притискаючи хустку до очей і беззвучно плакала.

-Мамо, ти чого? – здивувалася Марійка, присіла до неї і обняла за плечі. – Перестань, я сліз не люблю!

-Вибач мені доню! – благала мати. – Я ж не знала, як ти переживала, я не розуміла! Хотіла, щоб ти була як усі – школа, навчання, заміжжя, діти, а ти все переінакшила своїм характером.

-Скоріше твоїм вихованням, – зауважила та. – Ну гаразд, не плач. Все буде добре! Я знайду собі мужика якогось розлученого або вдівця, у якого дитина є, стану матір’ю цьому малюкові.

Хорошою матір’ю, між іншим! Ось у нас на мікроавтобусі Сашко працює, наші пиріжки по магазинах розвозить, один синочка виховує, на мене заглядається.

А що – я вже на принца не чекаю, мені й такий піде, хоч він і не красень. Будемо з тобою спілкуватися нормально, але тільки ти в моє життя більше не лізь, і виховувати мене не намагайся. Ну, подобаються тобі мої умови?

-Так, звичайно, – відповіла мати, витерши хусткою сльози. – Мені дуже було сумно без тебе протягом двох років. Я все зрозуміла…

Ірина дотрималася обіцянки, більше не лізе в життя доньки та не намагається її виховувати.

Вона намагається обережно розмовляти із дочкою, контролюючи усі свої слова.

Їй цікаво, як складаються стосунки у Марійки з Сашком, і як його малюк потихеньку звикає до нової мами…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.