Ніяк Ірина не хотіла дружити зі своєю золовкою. Як тільки вона познайомилася з сім’єю свого майбутнього чоловіка і побачила цей зверхній погляд, так одразу і зрозуміла – не знайде вона спільну мову з сестрою чоловіка.
Безглуздий характер у Олени був, нікого вона не любила, нікого не поважала, до всіх ставилася трохи зверхньо, ніби одна вона – центр всесвіту, а решта – так, ні до чого.
Одразу в момент першого знайомства Олена чітко сказала, що не Олена вона зовсім, а Олена Ігорівна!
Щоб Оленою її називати, це, бачте, ще заслужити треба!
І було тій Олені Ігорівні років уже цілих 35 років, і жила вона під крилом батьків, та не одна, а з двома доньками, які від різних чоловіків були.
Працювати вона ой як не любила, хоч і професія у неї була затребувана – маляр-штукатур.
А навіщо працювати, коли в дітей є батьки? Платять аліменти, і добре. Вистачало Олені випадкових заробітків, і взагалі їй, ніби як, вистачало. Що й казати, незважаючи на такий характер і природну лінь, фахівцем вона була відмінним.
Як же Ірина тішилася покупкою власного будинку! Нехай маленький, нехай старенький, і лише 2 кімнати і кухня, нехай без зручностей, зате свій!
Після кількох років життя на орендованих квартирах, де будь-якої миті тобі могли вказати на двері, або підвищити квартплату, цей маленький будиночок був наче королівські хороми.
Так, як майже всі гроші пішли на покупку житла, то на хороший ремонт фінансів не вистачило. Вирішили насамперед переробити грубку, та проводку стару замінити, а решту робити поступово.
За рекомендацією знайшли хорошого електрика, який швидко та якісно замінив все – розетки, вимикачі там, здав роботу та поїхав додому.
Нові вимикачі радували око, та ось тільки гроші в гаманці швидко танули, адже витрати виявилися значно вищими, а на роботу подружжя тільки влаштувалося, і зарплати найближчим часом не передбачалося. А тут ще й зима скоро.
Чоловік Ірини, Олексій, знайшов гарного пічника, домовилися про ціну роботи, і пічник взявся до діла.
Нова пічка теж радувала око, не чекали вони, що майстер так швидко впорається з роботою.
Трохи засмучувало те, що на штукатурку печі грошей їм не вистачило, теж виникли несподівані витрати – не вистачило глини та піску, довелося замовляти заново.
Поки майстер ще працював над піччю, вони нашвидкуруч обдзвонили родичів і друзів, сподіваючись позичити трохи грошей, але ніхто не зміг їх виручити.
Іринина мама пообіцяла надіслати трохи грошей лише через кілька тижнів – після зарплати.
Свекруха теж не спромоглася допомогти, зате пообіцяла попросити Олену. Навіщо, мовляв, витрачати гроші, коли вдома є свій штукатур.
Іра не особливо сподівалася на допомогу золовки, і, як виявилося, правильно.
Олена, дізнавшись, що розрахуватися з нею зможуть не раніше ніж через тиждень, категорично відмовилася допомагати. Не наймалася вона безкоштовно працювати.
-Ну, що за проблема? Зробимо самі, – вирішили молоді, і взялися до роботи.
Обоє виросли в селі, і хоч самі такою роботою не займалися, але бачили, як це робиться, і хоча б принцип роботи їм був зрозумілий.
Поки чоловік робив матеріал, Іра, вправно наносила його на цеглу.
Виходило нехай і не ідеально, але дівчина була задоволена результатом, якщо не придивлятися, то нерівностей майже не видно, тим більше пічник сказав, що через добу потрібно трохи змочити штукатурку, і таким чином, і згладити нерівності, і закласти тріщини.
А коли висохне повністю, можна і зашліфувати перед побілкою.
Вони вже закінчували роботу, коли в гості з перевіркою завітала Олена.
Оглянувши скептичним поглядом результат вона нічого не сказала, а тільки хитро посміхнулася, і наказним тоном сказала зробити їй кави.
Олексій попросив її поставити чайник і зробити каву самій.
-Взагалі-то я в гостях, чи як?! – обурилася Олена. – Хороші господарі гостям мають догоджати.
Не стримавшись, Іра відповіла:
-Гість – це той, кого запросили, кого чекають, а несподіваний гість – це що таке. Ти ж бачиш, що ми зайняті, сама не можеш води налити і ложку кави в склянку насипати?
-Чим же ти так зайнята? Нісенітницею якоюсь? Глину тільки псуєш своїм заняттям. Не вмієш, не берись. Довір роботу професіоналу. Ах так, забула, у тебе ж грошей немає. От і будеш щодня на оце от дивитись.
-Ішла би ти додому, Олено. Потім прийдеш, коли ми закінчимо з ремонтом, – сказала Ірина.
Фиркнувши, Олена пішла. Іра, ображено сопучи з різних ракурсів, оглядала свою роботу. Ну, нормально ж, що вона таке каже?
На новосілля зібралися лише родичі чоловіка та нечисленні друзі.
Батьки Іри приїхати не змогли, вони жили хоч і не дуже далеко, але з деяких причин не вдалося вибратися з дому.
Свекруха зі свекром хвалили молодих, розглядаючи невеликий, але такий затишний будиночок.
Милі шпалери, світлі стелі, нові розетки і вимикачі, а найголовніше – красива пічка, яку перенесли в інше місце, тим самим звільнивши багато простору.
Іра та Олексій ділилися своїми планами про те, що навесні утеплять веранду, проведуть воду в будинок, а якщо все піде добре, то до осені і дах перекриють.
Всі були в піднесеному настрої, і тільки Олена сиділа невдоволена, з кислим обличчям.
-Як же, багато ви зробите, братику, з такими вміннями, як у твоєї дружини. Одного погляду на вашу грубку вистачає, щоб усе зрозуміти. Добре ти, чоловік, не повинен вміти штукатурити, але дівчина, яка все життя в селі жила, і шпатель у руках не тримала – це вже занадто!
Іра ледь стримувалася, а Олена продовжувала.
-Ти її взагалі де знайшов? Принцеса, знайшлася. Тільки літнього взуття мішок привезла! Туфлі, кеди, шльопанці, босоніжки. Одразу видно, що заощаджувати не вміє. І одяг куди такий дорогий купувати? Перед ким красуватися?
Заміжня жінка тепер, все! Спідниці і прибрати подалі можна, нема чого. Нехитра це наука, не те, що грубку штукатурити!
-Та що ти до цієї грубки причепилася? Мій дім як хочу, так і роблю. Тебе попросили допомогти – ти відмовилася, у чому проблема? Ти ніби як в гості прийшла, так поводься пристойно, – сказала Ірина.
-Можу і піти, не дуже й хотілося тут бути, на халтуру твою дивитися, – Олена встала з-за столу, і попрямувала до виходу.
Вже біля порога вона озирнулася, і запитала батьків:
-А ви чого розсілися? Чекаєте, коли і вас оця от виставить?
Батьки не пішли слідом за донькою, але все ж таки посидівши трохи зазбиралися додому.
Вечір був зіпсований. Провівши гостей Іра почала прибирати зі столу. А Олексій почав виговорювати Ірі, як некрасиво вона повелася.
-Ти ж знаєш, який в Оленки характер. Могла б і промовчати, ось навіщо ти з нею сваритися почала? Навіщо сестрі наговорила, що тій піти довелося?
-Та не сварилася я з нею! Невже ти не чув, як вона говорить до мене? Ось що їй ця грубка далася? Як змогла, так зробила сама, між іншим.
-Ну, якщо чесно, Оленка має рацію. Багато недоліків, дуже помітно, що кривувато замазано.
-Олексій, а що ж ти сам не спробував? Глину і я теж місила, а ти і шпатель у руки не взяв.
-Ну, я чоловік, я не повинен це робити. Ти з Оленкою будь пом’якше. Вона завжди у нас така, тим більше без чоловіка живе. І так характер не солодкий, так і самотність доброти не додає.
-Гарне виправдання! Якщо все на характер списувати, що ж тоді буде? І взагалі, ти не дуже гарно вчинив. Міг би і приструнити свою сестрицю, коли вона про мене таке говорити почала, а ти просто промовчав, а зараз відчитуєш мене, наче я й справді винна в чомусь.
Того вечора була у них велика сварка, і, на жаль, не остання.
Оленка і далі так себе поводила до Іри, без запрошення приходила до них додому, критикувала все, починаючи від цієї грубки до приготовленого супу.
Якось, коли Олексій ще був на роботі, Іра не витримала і виставила Олену.
Того ж вечора в них знову була велика сварка. Олексій говорив, що Іра упереджено ставиться до його сестри.
Іра пообіцяла чоловікові, що поїде до свого села, якщо сестричка не заспокоїться, і Олексій трохи затих.
Деякий час все було спокійно, Олена не приходила до них у хату, а Іра намагалася не ходити до свекрухи, щоб не бачитися із золовкою.
Якось, прийшовши з роботи раніше, Іра не змогла потрапити в будинок – було закрито зсередини.
Вона тихенько, бо раптом чоловік вдома і спить, пройшла через сарай в будинок, і застигла. В її ліжку лежала Оленка, з якимось незнайомим чоловіком.
Тихенько вийшовши на ґанок Іра почала чекати чоловіка, щоб з’ясувати, що відбувається, і як часто сестриця так гостює у них.
-Ой, Іро, ну ти прямо драму робиш! Ну все ж таки ми дорослі, все розуміємо. Треба ж Оленці якось життя своє налагоджувати. Не до батьків же їй мужиків водити.
-До батьків значить не можна, а в моє ліжко можна? Ти хоч розумієш, що наробив? Це ж не правильно! Так не можна! Іди, і виставляй її, і щоб більше її тут не було!
-Не буду я. Щомісяця приходять, нічого такого вже. Постіль поміняєш, і все гаразд.
Не витримала Іра і наступного дня зібрала речі, написала на роботі заяву на відпустку за свій рахунок і поїхала до батьків, подумати, відпочити і розвіятися.
Подумала, відпочила, розвіялася, проаналізувала своє життя, і повернулася додому за рештою речей.
Олексій робив слабкі спроби зупинити дружину, але Іра не піддалася.
Запропонувала продати будиночок і переїхати в інше місце, подалі від сестри. Олексій обіцяв подумати, а потім вирішив, що не хоче переїжджати. Навіщо? В мене тут батьки, сестра, друзі. Передумаєш – повертайся.
Не повернулася Іра. Переїхала до батьків. З чоловіком розлучилася, і своє заміжне життя згадує, як нехороший сон.
Поки що вона працює, і живе в своє задоволення. Про нове заміжжя думати поки не хоче.
І ось що цікаво, чому ця Олена так просто лізла в життя по суті сторонньої сім’ї, а винною залишалася Іра? Наче чоловік повинен підтримувати дружину, а він її тільки сварив.
А одного разу, Олексій заявив:
-Дружин у мене може бути багато, а сестра – одна!
-Так, логіка певна тут є. Сестра – найближчий родич після батьків, – думала Ірина. – Але якщо сестра так поводиться по відношенню до твоєї дружини, яку ти вибрав сам, напевно для того, щоб жити своєю сім’єю, чи не пора цій сестрі так культурно натякнути, щоб не лізла, куди не треба?
Спілкуйтесь ви по родинному, а в сім’ї чужі не лізьте, якщо вас не просять…