Ілона втратила роботу. Це сталося влітку. Восьмирічна донька, Настя, гостювала у бабусі, а чоловік працював. Коли чоловік, Микита, приходив з роботи, а дружини не було вдома, на його стурбовані дзвінки вона відповідала туманно. Одного разу Микита після роботи вирішив сходити в магазин. Тільки він вийшов на вулицю, вже майже дійшов до магазину, як раптом побачив свою дружину

Почалося все з того, що Ілона втратила роботу. Це сталося влітку. Восьмирічна донька, Настя, гостювала у бабусі, а чоловік працював. Ілона ж цілими днями не з’являлася вдома – шукала роботу. Вдень шукала. І ввечері теж.

Коли чоловік, Микита, приходив з роботи, а дружини не було вдома, на його стурбовані дзвінки вона відповідала туманно. Що, мовляв, пізня співбесіда, і вона затримається, але скоро прийде, що зустрічати її не треба, дійде сама, на вулиці ще світло. Так було кілька разів. Поки одного разу Микита не вирішив після роботи сходити в магазин. Він прийшов додому. Дружини знову не було, в будинки не було що їсти. Повідкривавши на кухні порожні каструлі, що стояли на плиті, заглянувши в холодильник, де з продуктів був тільки млявий пучок кропу і, відкривши морозилку, в якій теж нічого не було, Микита вирішив сходити в супермаркет і купити собі на вечерю пельменів.

Тільки він вийшов на вулицю, вже майже дійшов до магазину, залишалося тільки звернути за ріг, як раптом побачив свою дружину, спокійнісінько крокуючи під руку з незнайомим чоловіком …

У той же вечір Ілона зібрала свої речі і пішла. Ніяких сварок, ніяких пояснень. Просто пішла. Доньку, без всяких розмов вона вирішила залишити з чоловіком …

Коли Настя повернулася від бабусі, вона ніяк не могла повірити, що мама пішла назовсім. Дівчинка дуже переживала, адже це сталося в її відсутність і винила в усьому себе. Вона вирішила, що мама і тато сильно посварилися, але якби вона була вдома, то напевно б змогла їх помирити. І все було б як і раніше.

Настя щоночі плакала в подушку. Щоб якось заспокоїти дочку, Микита відновив давню традицію, коли на ніч дівчинці читали казки. Два роки тому, коли Насті виповнилося шість років, вона заявила, що стала зовсім великою, і тому нічого не боїться. І буде тепер одна засипати в своїй кімнаті, в своєму ліжечку, без читання. А тепер колишні страхи повернулися. Вона стала боятися темряви. Після казки, яку читав тато, вона засинала. Але потім, часто прокидалася і тихенько плакала. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому мама не приходить і не хоче її бачити.

Ілона просто періодично дзвонила і розмовляла з дівчинкою по телефону. А Насті так багато було потрібно їй розповісти! Але мама стала якоюсь іншою. Вона слухала дочку без уваги, а потім переривала розмову, посилаючись на термінові справи. Звичайно ж, Настя думала, що можливо, щось не так саме з нею самою, тому мама і стала так до неї ставитися. Але що не так, вона зрозуміти не могла. Тата своїми питаннями Настя не тривожила. Вона бачила, що йому й самому сумно без мами, але він тримався. Вони об’їхали всі цікаві місця: два рази були в зоопарку, тому що в перший раз не вдалося побачити жирафа, а Настя дуже хотіла, вони ходили в дельфінарій, де дівчинці пощастило погладити справжнього дельфіна, словом Микита відволікав дочку, як міг, але, звичайно ж, замінити їй матір він був не в силах.

Мало-помалу життя налагодилося. Настя пішла в школу, в другий клас і шкільні турботи змогли відвернути її від сумних переживань …

Минуло два роки. Ілона як і раніше не цікавилася донькою, відбуваючись рідкісними дзвінками. Настя звикла і навіть якось адаптувалася до цього. Але тут інший випадок знову вибив її з колії. Якось навесні вони з татом у вихідний вирішили прогулятися по міському парку. Гуляли, розмовляли про те, про се і раптом побачили Ілону. Вона спокійнісінько йшла по доріжці і котила перед собою дитячу коляску. Вона пройшла в трьох метрах від них і навіть уваги не звернула на Настю з татом. Дівчинка була вражена.

Прийшовши додому вона довго плакала і все твердила про те, що мама проміняла її на ту дитину. З тих пір вона відмовлялася розмовляти з Ілоною по телефону. А її, по всій видимості, це і не хвилювало, а скоріше навіть обрадувало.

Йшов час. Настя підростала. Микита навіть не намагався влаштувати своє особисте життя. По-перше, переживши розлучення, він не хотів більше ніяких відносин, а по-друге, Настя … Він уявити собі не міг, якщо раптом доведеться зновузасмутити дочку. Друзі намагалися звести його то з однією жінкою, то з іншого. Але всякий раз Микита відмовлявся і віджартовувався, посилаючись на те, що у нього вже є єдина і неповторна принцеса – його дочка, і більшого йому нікого не треба.

***

– Настя! Ти ж розумна дівчинка, дивись, яка виросла! Ти ж все розумієш … Допоможи мені. Я пропаду. Якщо я не виплачу ці гроші, то вони знову прийдуть до мене … Дзвонили, вже три рази. Допоможи, донечко!

Настя стояла в коридорі, дивилася на Ілону, і тримала на руках малюка. Яким чином мати знайшла її адресу, вона не знала. Напевно, тато пошкодував її. Мабуть, прийшла до нього спочатку. А він що? Простий електрик, чим він їй допоможе? А Настя після школи вступила до інституту на лінгвістичний факультет. Дуже їй мови добре давалися. Там і зустріла свого майбутнього чоловіка, гарного хлопця Леоніда. Він із заможної сім’ї, батько по закордонах мотається, не перестаючи, а мати благодійним фондом керує.

А Настю Леонід полюбив дуже. Привів знайомитися з батьками, а вони не проти виявилися. Дівчина хороша, нічого, мовляв, що з простої сім’ї, зате розумниця і красуня. «Ми теж, не якісь дворяни», – пожартував тоді батько Леоніда. А потім Настя закінчила інститут з червоним дипломом, і майбутній свекор допоміг їй роботу знайти хорошу, прилаштував, у нього зв’язки були, де треба. Настя з Леонідом одружилися. Гроші хороші заробляють, змогли на квартиру накопичити, та й батьки допомогли, тому незабаром з’їхали вони від них на окреме житло.

Живуть дружно, душа в душу. Настя батька свого не забуває, допомагає йому. Микита так і не одружився більше, живе один. Радіє за Настю, що та розумницею виросла, в хорошу сім’ю потрапила, і чоловік їй такий хороший дістався. Півроку тому у Насті син народився. Так що тепер вона вдома сидить, з малюком.

І ось несподіваний привіт з минулого. Дзвінок у двері. Настя і не очікувала, що побачить за дверима свою матір. Та постаріла сильно, змарніла. Напевно, на вулиці, зустрівши її, Настя б і не впізнала б колишню матір. Нічого вона до неї не відчувала. Повна байдужість. Напевне всі сльози виплакала в дитинстві, не залишилося більше …

А та їй історію свого життя розповіла. Що, мовляв, син у неї, безтолковий і невдячний виріс. Школу закінчив, кинув батьків і мотається десь. Живе окремо, знімає квартиру. Чим займається, вона не знає, а батько його, другий чоловік Ілони, гуляє. Не працює, вдома сидить, тільки гроші з неї тягне. А днями якісь мужики приходили до них додому і запитували Ілону, де мовляв, син її. А вона і сама не знає. Тоді вони сказали, що він їм сильно багато грошей винен. А сам зник. Дізнавалися чи у матері ховається? Ілона сказала, що вони можуть перевіряти скільки завгодно, а сина тут немає, не заходить він до батьків. А вони термін дали тиждень. Якщо син не знайдеться чи вона сама не розплатиться з ними, то вони прийдуть вже зовсім по-іншому розмовляти. І Ілоні буде дуже-дуже погано.

–  Ось коли ти про дочку згадала! – гірко сказала Настя, – Раніше я не потрібна тобі була, ти вирішила нове життя собі влаштувати, без нас з татом! Чим ми тебе не влаштовували? Чому ти викреслила нас зі свого життя? А тепер допомоги просиш. Ти обходилася без нас всі ці роки. А я прекрасно навчилася обходитися без тебе. Правда, не відразу. Але тепер це вже не має ніякого значення. Так що йди. Я нічим не можу тобі допомогти. У нас немає таких грошей, а у свекра я просити не буду, і не вмовляй …

Цього вечора, після того, як вона поклала малюка спати, Настя знову плакала в подушку. Вона згадувала свої дитячі образи. Знову вона переживала ті гіркі хвилини, коли матір викинула її, як не потрібну річ. Навіщо вона з’явилася знову? Гроші їй знадобилися …

Леонід, побачивши заплакане обличчя Насті, запитав, що сталося. І вона розповіла йому, що приходила мати.

– Слухай, у нас немає стільки грошей … Навіть при всьому бажанні ми не могли б їй допомогти. Це що ж наробив її син, що заборгував такі гроші?

– Не знаю, – втомлено сказала Настя, – І мені, знаєш, не цікаво …

***

Гроші віддавати за борги сина Ілоні не було потрібно. А дізналася Настя цю новину від батька. Він приходив до неї онука побачити і розповідав, що мати навідувалася до нього, просила допомогти з грошима, бо чоловік її кинув і тепер вона немає на що жити. Дочка, каже, на поріг мене не пускає, забула, що я її матір, хоч ти допоможи. А Микита теж нічим допомогти їй не міг, та й не хотів. Це її вибір був, її нова сім’я. А що таке недолуге життя у неї склалася, так в цьому тільки провина самої Ілони. Видно є на білому світі справедливість. Так і сказав, сумно посміхнувшись, Микита Ілоні: «Що посієш, те й пожнеш, мила …»

А Настя за батька рада. Став він зустрічатися з однією гарною жінкою, вдовою. Дуже у них ніжні відносини складаються, і Настя сподівається, що скоро буде весілля. Вони з Леонідом навіть придумали їм весільний подарунок – подорож, адже батько так нікуди і не їздив ніколи, всі гроші беріг, Настю ростив, старався …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.