Євген прийшов з роботи, як завжди незадоволений. – Що за бардак кругом? – з порогу вигукнув він до Віри. – Женя, ти що? Я ж прибирала, смачну вечерю тобі приготувала, – відповіла Віра. – Права була мама! Я помилився, що одружився з тобою, – заявив чоловік і пішов у спальню. Віра сіла на дивав, закрила обличчя руками і заплакала. Раптом на телефон жінки прийшло повідомлення. Віра відкрила його і не повірила своїм очам

Ясний літній день. На відкритій терасі другого поверху двоповерхового особняка сидить за столиком літня пара. Вони п’ють чай і милуються краєвидами саду. У центрі підстриженого газону пишно цвітуть троянди. Вздовж доріжок яскраві різнокольорові бутони приємно тішать око. Теплий вітерець далеко розносить пахощі квітів.

Надія Михайлівна ковтнула з чашки та зітхнула. Задумалася. Спогади забрали її на десять років тому назад.

***

Дочка Віра закінчує інститут. Розумниця, відмінниця – педагоги хвалять. Останній рік вона, несподівано розпочала зустрічається з Євгеном – студентом із її групи. Хоча раніше він Віру просто не помічав.

Він гарний хлопчик, але абсолютно невідповідальний і лінивий. Жодного заліку та іспиту не склав з першого разу. Ось і диплом допомагає йому писати Віра.

Мама непокоїться за дочку, підозрює, що Євген її просто використовує. Жодних почуттів з його боку мама не помічає. Відмовляти доньку марно. Коли Євгеній поруч із Вірою, та світиться щастям і готова заради нього на будь-що.

Повернувшись із інституту, дочка, загадково посміхаючись, підходить до матері.

– Мамо, тату, ми з Євгеном вирішили одружитися, – сміється вона, обертаючись до нареченого, – Сьогодні подали заяву. Вітайте нас!

– Так, – киває він головою і театрально усміхається. – Так вийшло.

Коли хлопець пішов у кімнату дочки, мати її зупинила.

– Доню, а може, спочатку диплом отримаєш? – Пошепки запитує мама, – Куди такий поспіх? Попрацюйте з рік, встаньте на ноги.

– Мамо, – зупиняє її дочка і так само пошепки відповідає, ніяково усміхаючись, – Я вагітна. Незабаром живіт буде помітно. І потім ми кохаємо одне одного. Чого чекати?

Увечері, після вечері, Надія Михайлівна ділиться своїми переживаннями з чоловіком.

– Толік, тривожно мені за Віру, – каже вона, прибираючи зі столу посуд, – Прямо серце не на місці! Ну, не подобається мені цей Женя. Мутний він якийсь!

– Перестань! – Заспокоює Анатолій Петрович, – Дочка у нас розумна, доросла, самостійна особистість. Давай не будемо втручатися у її життя.

– А якщо він обдурить нашу дівчинку? – Запитує вона, – Не любить він її, Толік.

– Наша дочка має право на помилки, як будь-яка доросла людина, – відповідає чоловік, – Це її життя – їй і приймати рішення. А ми завжди її підтримаємо та допоможемо, якщо що.

Зіграли скромне весілля. Надія Михайлівна та Анатолій Петрович купили доньці квартиру. Довелося продати старий бабусин будинок у селі та додати грошей.

Молоді розпочали сімейне життя самостійно, в окремій квартирі. Тільки одразу щось пішло не так. Свекруха – Олена Віталіївна, часто відвідуючи сина, завжди причіплювалася до Віри.

– Що за бруд довкола?! – показує вона пальцем на плиту, – Ти, що не можеш почистити?

Віра винно опускає очі, тримаючись за великий живіт. Вона так старалася порадувати чоловіка і свекруху смачненьким, що просто не встигла почистити. Та ще диплом пише собі та чоловікові.

– Навіщо ти одружився з цією ледаркою? – Звертається вона до сина досить голосно, щоб невістка чула, – Вона не гідна тебе! Стільки гарних дівчаток було поряд, а ти вибрав цю. Не розумію, синку!

Після захисту диплома та народження доньки, що сталося з інтервалом у два тижні, чоловік від дружини відсторонився. Усі турботи лягли повністю на Віру. Батьки відвідують доньку, допомагають. Тільки зять незадоволений, і щоразу після їхнього відходу свариться на дружину, обурюється.

– Я не можу у своєму будинку почуватися господарем. Не будинок, а прохідний двір! – злиться він, – Вічно твої батьки тут ходять. Набридли!

– Та як же вічно, Женя? – Виправдовується дружина, – Всього раз на місяць, з онукою побачитися. І потім вони нам матеріально допомагають. Твоя мама буває у нас двічі на тиждень, і я не обурююсь.

– Знову? – винукнув він, – Не смій про мою маму погано відгукуватися!

– Я нічого такого не сказала, – виправдовується Віра, – Просто… ти не справедливий до моїх батьків…

– Годі! Набридли твої причіпки! – вигукнув він, – Не можу відпочити після роботи.

Віра дуже любить чоловіка. Тому покірно виконує всі його капризи, а також при кожній появі свекрухи в їхньому будинку вислуховує на свою адресу її зауваження.

Коли старшій дочці Ані виповнилося п’ять років, народився син Діма. Віра трохи набрала зайвого. Але це лише прикрасило її фігуру – додало жіночності.

Чоловік приходить із роботи пізно, роздратований.

– Женя, ти чого такий? – Цікавиться вона, – На роботі щось трапилося?

Чоловік поблажливо глянув на дружину.

– Так! Проблеми! – процідив він через зуби. Показав товсту папку, – Не можу проект виконати. Завал… Мене можуть звільнити!

– То давай, я подивлюся! – Пропонує вона, – Дай сюди.

– Точно! – Зрадів чоловік, – Ти все одно вночі не спиш, з малим возишся. Ось і глянь. Може у розрахунках помилка. А я втомився. Спати!

З того дня Віра не тільки крутиться вдома, а ще виконує левову частку роботи чоловіка. Але це не зблизило подружжя. Чоловік більше не стримує свого роздратування. Замість подяки він свариться на неї. Віра зовсім розгубилася. Не знає, що робити, як йому догодити.

Вона намагається щосили – стежить за порядком у квартирі та дітьми, скинула зайве. Але чоловік, повертаючись з роботи незадоволений, з порога робить їй зауваження, прискіпується з будь-якого приводу.

– Що за бардак кругом? Іграшки, повзунки!

– Женя, ти що? – плачучи, відповідала Віра – Я ж цілий день одна. Мені важко. Подивися, яку смачну вечерю я тобі приготувала. Сорочки твої випрасувала. Рідний, я скучила.

– Відчепись! – сказав він, – Мама права! Я помилився, що одружився з тобою.

Він глянув на дружину і пішов у спальню. Віра знову у сльозах. Вона не розуміє – за що чоловік з нею так.

Якось, на її телефон прийшло відео, де коханий чоловік із якоюсь дівчиною.

«Розлучення!» – Перше, що спало їй на думку, але потім Віра засумнівалася, – «А, як же діти без батька? Ні, треба зберегти сім’ю. Ось покажу йому це відео, нехай вибачається. Як я буду одна із двома дітьми? Я не впораюся. Олена Віталіївна має рацію – кому я потрібна з двома дітьми? Вибачу, звичайно, пробачу».

Увечері чоловік з’явився, як завжди, незадоволений. Віра показала йому відео і приготувалася до вибачень. Але Євген їй в обличчя розреготався.

– От і чудово! – сказав він, – Нарешті не треба ховатися. Як я стомився! Я зустрів кохану дівчину. А тебе не хочу бачити… Якби не диплом, ні за що б з тобою не одружився!

– Женя, ти що? – Заплескала вона очима повними сліз, – А як же сім’я, діти?

– Бачити тебе не можу! – вигукує він, не звертаючи уваги на те, що в квартиру увійшла теща, – Вічно з пелюшками, сорочками. Мама права – ми з тобою не пара!

Увійшла Надія Михайлівна і запитливо подивилася на дочку. Та у сльозах.

– Маму свою покликала на допомогу, так? – махає він пальцем перед обличчям дружини, – Не вийде! Мене тут нічого не втримає! – сказав він і вийшов геть.

Віра довго приховувала від батьків, що у сім’ї проблеми. Сподівалася, що саме якось вирішиться. Не вирішилося. Тепер усе вилізло назовні. Батьки, звісно, ​​допомагають, підтримують доньку. Чоловік пішов із дому, а Віра з дітьми залишилася сама. Вона пригнічена. Життя пішло кудись у прірву і немає надії на порятунок. Втомилася.

За тиждень в квартиру подзвонили. Віра відчинила двері та здивувалася. На порозі стоїть однокурсник Віктор. Вона ледве впізнала в імпозантному, модному чоловікові того непоказного хлопця, що колись в інституті до неї залицявся.

– Привіт, Віро! – Каже він і дивиться на всі боки, – А Євген де? – Віра винувато знизала плечима, – Він уже тиждень не з’являється на роботі. Відгули взяв. Розрахунки забрав, а нам замовнику треба здавати документацію. Ти не знаєш, де лежать його папери?

– А! То я можу допомогти! – зраділа Віра, – Це я робила всі розрахунки. Чоловіку ніколи. Він так втомлювався на роботі, що вдома просто валився без сил. Я все виправила, внесла свої пропозиції та перерахувала. Зараз принесу.

Вона пішла до кімнати і повернулася з папкою.

– Нічого не змінюється! – Зітхнув Віктор, – Прямо, як в інституті. Ти пишеш реферат, а він здає. Я грішною справою повірив, що він порозумнішав, але тепер бачу… А сама не хочеш попрацювати? Не за нього, а на себе? – він розглядає її розрахунки, – Ну, хоч би закінчи цю роботу. Ти талановитий конструктор, Віро! Мені терміново потрібна твоя розумна голова, га?

– Так! Звісно! – Радо відповідає Віра, – Мені зараз дуже потрібні гроші. Ти, мабуть, знаєш, що Євген покинув мене. А потім… у нього на роботі два місяці затримували зарплатню… Я зовсім без грошей.

– Як затримували? – Здивувався Віктор, – Я виплатив Євгену величезну премію за минулий проект. Він купив собі машину. А зарплатню я плачу регулярно. Це ж моя компанія. Батько мені передав правління. Ти не знала?

– Вікторе, я… – зам’ялася Віра, – Можна мені трохи… авансом. Я відпрацюю.

– Звісно! – відповідає Віктор. Дістає гаманець і передає їй пластикову картку, – Ось! Бери, бери! На тебе маю довгострокові перспективи. Ти в мене ще очолиш конструкторський відділ. Як мені пощастило з тобою!

Життя Віри різко змінилося. Вона працює вдома та отримує достатньо грошей на утримання сім’ї. Віктор виділив їй машину з водієм, сплатив няню для дітей, щоб Віра не працювала ночами.

Пройшов місяць. Віктор приїхав сам до Віри, щоби обговорити спірні питання у проекті. Віра провела його до кімнати, а сама вийшла на кухню, зварити каву. Няня з дітьми гуляє вулицею.

За дверима лунає дзвінок. Вона пройшла в коридор і відчинила. У квартиру увійшов розлючений Євген.

– Ти, що собі дозволяєш? – вигукує він, – Ти себе ким уявила? Вирішила моє місце у фірмі зайняти? Хто ти така? Ніхто! Мої проекти посіли перше місце на міському конкурсі! А тебе ніхто не знає! Зрозуміло?

– Не розумію, Женя, – хитає вона головою, – Про що ти говориш? На якому конкурсі? Ти не говорив… Я твого місця не займала і ніколи не обманювала тебе. А ти брехав мені всі ці роки. Навіщо ти взагалі одружився тоді?

– Ти не розумієш? – Сміється він, – Справді не розумієш? Так, мені потрібний був диплом! А ти закохалася в мене. Гріх було не скористатися такою нагодою. Я тебе ніколи не любив! Стільки часу втратив із тобою! А тепер ти лізеш у мої справи?

На шум із кімнати вибіг Віктор. І швидко заспокоїв Євгена, виставивши його за двері. Пообіцявши йому, що якщо ще раз прийде до Віри, то йому мало не покажеться.

***

Минуло кілька років. Віктор, який любив Віру ще зі студентських років, зробив їй пропозицію і вони одружилися. Євгена він вигнав зі своєї компанії. Віра зайняла посаду начальника конструкторського відділу. З її приходом фірма стала ще більше процвітати. А через рік після їхнього весілля народилися хлопчики близнюки.

Віра знову повірила в себе, а допоміг їй у цьому люблячий чоловік Віктор. Життя налагодилося!

Надія Михайлівна посміхається, вона помітила машину, яка під’їхала до воріт. Це Віра з чоловіком та дітьми повернулися з відпустки.

– Толік, дивись, хто приїхав! – Показує вона чоловікові, встаючи з-за столу, – Ходімо зустрічати!

– Віра, онуки! – Вигукує Анатолій Петрович, – Нарешті!

***

Іноді фанатичне почуття любові застилає очі. Людина ламає себе, повністю розчиняючись у коханому, а себе зовсім забуває.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.