Сергій сидів за накритим новорічним столом і не міг думати ні про що інше. Його дружина Ганна все це розуміла. Всі його емоції були написані на його обличчі, але вона все одно вважала, що це не варто робити.
Вже півгодини вони проводжали рік, що минає, встигли підкріпитися. Діти раз у раз залипали в мультики по телевізору, який працював швидше для фону.
Вбрана ялинка переливалася яскравими фарбами, але все це здавалося Сергієві таким безглуздим і навіть порожнім. Ні, він любив дружину, любив свого сина та доньку, але й та інша таємна донька йому стала дорогою.
За кілька тижнів до Нового року до Сергія звернулася одна жінка на ім’я Світлана. Вона знайшла його офіс і прийшла прямо туди. Хіба що на зустріч не записалася.
Прийшла вона не одна, а в компанії дівчинки років семи. Правда, її Сергій побачив не одразу. Маля чекала їх у приймальні і розважала його секретарку.
– Ви хто? – Здивувався він, коли прийшла гостя.
– Здрастуйте, ми з вами особисто не знайомі. Мене звуть Світланна. Я мама Віри.
– Дуже приємно, а якої саме Віри?
– Тієї самої Віри, з якою ви познайомилися вісім років тому в Тернополі. Пам’ятаєте?
Сергій насупився. Вісім років тому? І раптом до нього дійшло. Так, він зрозумів, про кого вона говорила.
– І що ви хочете? Я не зовсім розумію…
– Справа в тому, що два місяці тому моєї доньки не стало. Вона занедужала і швидко пішла. Вона мені встигла розповісти про вас до того, як почала втрачати себе. Довго не говорила ваше ім’я та прізвище, але я все ж таки переконала її, що ви маєте право знати.
– Що знати? – Починаючи здогадуватися, про що мова, запитав Сергій.
– У вас є дочка. Її звуть Оля. І вона зараз тут.
На нього ніби вилили відро холодної води. Навіть повітря не вистачало. Донька? Віри більше немає?
Так, справді вісім років тому він їздив по роботі в Тернопіль. Там познайомився із симпатичною дівчиною на ім’я Віра. Вони одразу сподобалися один одному, а після другого побачення зблизилися. Вона працювала у тому готелі, де він зупинився.
У них закрутився бурхливий роман, але коли відрядження добігло кінця Сергій поїхав. Він кликав Віру із собою, але вона не хотіла їхати. Їй подобалося жити тут. Подобалася її робота. Не хотілося їхати далеко від матері. Загалом вона залишилася там, а він повернувся до свого звичного життя.
За кілька місяців зустрів свою майбутню дружину Ганну, закохався. Через півроку вони одружилися, а невдовзі народився син, потім і донька.
Звичайний роман. З усіма таке буває, але він і гадки не мав, що Віра народила від нього. Чому не сказала одразу? Адже він тоді був вільний. Все могло бути інакше! Хоча якийсь сенс тепер про це думати. Її більше нема. Свої таємниці вона забрала із собою.
– У мене є дочка? – здивовано повторив він.
– Так, і зі слів Віри я зрозуміла, що ви знаєте. Хіба ні?
– Ні, я не знав. Чому вона так вирішила?
– Вона казала, що відправляла вам повідомлення в соцмережі начебто. Ви його прочитали і навіть відповіли, правда, відповідь була якась дивна. Щось на кшталт – не пиши мені більше, комусь іншому на вуха вішай! Після цього вона більше з вами не зв’язувалася. Вирішила, що вам байдуже!
Сергій копошився у пам’яті, намагаючись згадати те повідомлення, але ні, такого він не міг пригадати. З його обличчя Світлана зрозуміла, що він справді нічого не знав.
– Гаразд, я так розумію, що для вас це одкровення, але в будь-якому випадку потрібно вирішити, як бути далі. Ви візьмете дівчинку до себе?
– Я одружений! – сказав Сергій, представивши обличчя дружини, якщо приведе додому доньку Олю.
– Це навіть добре. Вона ще маленька. Їй потрібна мати. Розумієте, я б сама про неї подбала, але я насилу навіть до вас приїхала. На оглядах мене переконують, що я недовго ще топтатиму цю землю. Мені треба знати, що про маленьку Олю хтось подбає.
Щоправда, тепер вона не була певна, що її батько візьме на себе таку відповідальність. Сергій був наляканий. Цікаво, як усі емоції з’являлися на його обличчі.
– Ви впевнені, що вона моя донька?
– Віра була в цьому впевнена, але ви можете перевірити самі. Тест покаже, так це чи ні.
– Дайте мені секунду. Мені треба упорядкувати думки.
– Гаразд, але давайте, поки ви думаєте, я вас познайомлю? – Не чекаючи відповіді, жінка встала і пішла до дверей, покликала дівчинку.
У його кабінет увійшла маленька кароока дівчинка з обличчям, що сильно нагадує Віру. Яка ж гарненька! І яка сумна.
– Здрастуйте, ви мій тато? – Запитала дівчинка.
– Привіт, я поки що не знаю.
– А коли ви взнаєте?
– Коли ми це перевіримо. А давай, прямо зараз з’їздимо? – Запропонував він.
– Мені робитимуть процедури? – схвильовано спитала вона.
– Ні, не хвилюйся, -усміхнувся чоловік.
Світлана лише кивнула, висловлюючи свою згоду.
За півгодини вони вже стояли під дверима. Їм обіцяли, що за кілька днів тест буде готовий.
– Ми зупинилися в гостях у моєї старої подруги. Я вам написала адресу! – сказала Світлана і простягла йому аркуш паперу. – І номер телефону там є. Розумію, вам потрібен час, щоб усе осмислити, але в мене його не так багато.
За хвилину під’їхало таксі. Бабуся та онука сіли в машину і поїхали, а Сергій ще постояв на вулиці, намагаючись надихатись морозним повітрям.
Донька. Від Віри. Як таке могло статися? І те повідомлення? Чому він його не прочитав? І раптом Сергій почав складати в голові очевидні речі. Мабуть, на той момент він уже зустрічався з Ганною.
Повернувшись додому, він чесно розповів про все дружині, а потім спитав її в лоба.
– Ти читала повідомлення, де Віра писала, що чекає на дитину від мене?
Ганна здивовано заморгала. Ні, насправді вона просто не пам’ятала, хоча за хвилину порившись у пам’яті, відповіла.
– Слухай, ми тоді лише познайомились. Пам’ятаєш, ти забув у мене телефон, а згодом повернувся за ним. Тобі справді написала якась дівчина, що вагітна, але я чесно подумала, що хтось просто приколовся. Відповіла їй щось і видалила повідомлення. Я не думала, що це правда. Прости мене!
– Як ти могла? Чому ти взагалі читала мої повідомлення? – обурено спитав він.
– Воно на екрані висвітлилося. Якби ти таке прочитав, то теж захотів би заглянути. Я не думала, що все це серйозно, Сергію!
– Гаразд, що тепер. Погано вийшло, але нічого не змінити.
Ганна уважно подивилася на чоловіка. Він виглядав чи засмученим, чи ображеним. Але в чому саме справа?
– А якби ти прочитав те повідомлення? Ти кинув би мене і поїхав? – Запитала вона.
Сергій подумав мить.
– Не думаю, але я міг би допомагати Вірі грошима, я визнав би доньку, я б… Розумієш, їй уже сім років, а я побачив її вперше в житті. Так не повинно бути! Я ж не негідник якийсь, щоб кинути вагітну жінку!
Все це було так дивно. Ще вранці вони разом пили каву, обіймалися, а тепер наче стали чужими людьми. Найбільше Ганна сподівалася, що ці відчуття лише тимчасові і скоро зникнуть.
– І що ти зараз думаєш робити?
– Я не знаю. Для початку потрібно переконатися, що вона справді моя дочка.
– А якщо це підтвердиться?
– Тоді думатимемо…
– Сергію, ти хочеш сказати, що приведеш її до нашої родини? Але що ми скажемо дітям?
– Давай не забігатимемо так далеко. Можливо, тест буде негативним.
За кілька днів Сергій забрав результати тесту. Маленька Оля була його дочкою. Потрібно було терміново вирішувати, але як?
Увечері він показав результати своїй дружині. Ганна не дуже здивувалася. Вона підозрювала, що це все правда. Хоча її ця правда не дуже тішила. Вона знала, що, отримавши результати, Сергій кілька разів зустрічався зі Світланою та дівчинкою, але вона не розуміла, що він робитиме далі.
І ось тридцятого грудня чоловік заявив, що хоче забрати Олю, що вона житиме з ними. Ганна чинила опір. Їй здавалося, що можна пошукати якесь інше рішення. Вона пообіцяла, що подумає, але поки що не дала своєї згоди.
І ось, вона дивилася на похмурого чоловіка новорічної ночі і розуміла, що він не зможе вчинити інакше.
Зрештою, їхні діти ще малі зовсім. Можливо, вони навіть зрадіють, коли дізнаються, що мають ще одну сестричку. А сама Ганна? Їй доведеться прийняти цю дитину, якщо вона не хоче втратити чоловіка.
– Гаразд, їдь за нею! – Сказала вона, коли до Нового року залишалося три години.
– Що? Прямо зараз?
– Ну так! А чому ні! Не дарма ж кажуть, що у Новий рік трапляються чудеса. Нехай і у нашій родині буде таке! Андрійко, Марійка! – Покликала вона дітей. – Скоро у вас буде ще одна сестричка. Її звуть Оля.
– У тебе в животику? – обережно спитав Андрій.
– Ні, не в мене. Їй вже сім років. І зараз тато за нею поїде!
Сергія не довелося довго вмовляти. Він трохи пригубив ігристого, тож не ризикнув сісти за кермо. Викликав таксі. Дорогою подзвонив Світлані і про все розповів. Вона досі гостювала у своєї подруги, вирішила з нею відсвяткувати Новий рік.
– Ви добре подумали? – лише спитала вона.
– Так, я все вирішив! Оля житиме зі мною та моєю родиною! Незабаром буду у вас!
За півгодини батько разом із донькою вже піднімався на ліфті у своєму будинку. Дружина зустріла нового члена сім’ї цілком привітно. Побачивши дівчинку, вона зрозуміла, чому Сергій не зміг залишитися до неї байдужим. Вона справді була красунею.
– Ну, привіт! Мене звуть Ганна! Тепер ти житимеш із нами! – Сказала вона з усмішкою, запрошуючи їх до будинку.
Світлана поїхала майже одразу після Нового року. До від’їзду вона встигла познайомитися із родиною Сергія, переконалася, що онука буде впорядку. За кілька місяців вони дізналися, що бабусі більше немає.
Оля, звичайно, засмутилася, але на той момент вона вже встигла прив’язатися до нових родичів. Потоваришувала з братом і сестрою, по-своєму полюбила тата, якого раніше не знала. Ганна їй також дуже сподобалася, причому взаємно.
Можливо, у Новий рік і справді серця людей стають добрішими та м’якшими, тому й трапляються такі маленькі дива, як це.