Ганна прийшла додому пізно. Вона приготувала вечерю і поїла на самоті. Чоловік прийшов аж вночі. – А ти чому не спиш? – запитав він. – Та так, – сказала Ганна. – Стареньку зустріла якусь дивну сьогодні. Підбігла до мене, почала казати щось, ніби я маю тебе відпустити. Сміх та й годі, – засміялась вона. – Знаєш Ганно, а може вона права? – раптом сказав чоловік. Ганна не вірила своїм вухам

Ганна йшла по парку. Погода останні дні була просто чудова. Хотілося гуляти, відпочивати, насолоджуватися життям.

Вона дуже сподівалася, що сьогодні зможе вмовити чоловіка і вони все ж таки поїдуть у вихідні на дачу.

Хоча останнім часом він усі вихідні проводить на роботі. Він там просто живе. А їхати одній Ганні точно не хотілося.

Додому Ганна йшла неквапливо. Вона працювала недалеко від дому. Зручно, коли працюєш в центрі і квартира майже в центрі.

Хоча квартира – це заслуга дідуся. У цій квартирі вона народилася й виросла. Батьки часто були у відрядженнях по роботі, а Ганна залишалася з бабусею та дідусем.

А ще в Ганні був один маленький пунктик. Вона вірила у будь-які знаки.

До ворожок не ходила, але звертала увагу на те, що на її думку, було знаковим.

Наприклад, свою зустріч із чоловіком, вона вважала знаковою. Вони зустрілися біля ЗАГСу.

Отже Ганна поверталася додому, насолоджуючись сонечком.

Зненацька до неї швидким кроком підійшла якась дивна жінка. Вона була одягнена якось дивно.

Чорна вільна сукня з величезною квіткою на грудях. На голові якийсь незрозумілий капелюшок з вуаллю і теж із квіткою.

Жінка взяла Ганну за руку і почала трясти. Від несподіванки Ганна застигла.

-Відпусти його! Чуєш мене. Відпусти його, – жінка говорила дуже емоційно і прямо дивлячись в очі Ганні, яка не розуміла, що відбувається.

-Чуєш мене? Він не твій! Не твій! Відпусти! – жінка різко відпустила руку і пішла геть.

Ганна намагалася заспокоїтись. Але ситуація була більш ніж дивною. Про що ця жінка говорила? Кого відпустити? Ганна витерла лоб рукою і озирнулася.

-Стоп! – сказала вона вголос. – Я ж її пам’ятаю. Це подруга свекрухи, – Ганна провела рукою по волоссю. – Ну я їм зараз влаштую…

Вона полізла у сумку по телефон. Ганна гортала контакти, у пошуках номера телефону свекрухи.

-Не поспішай, – на лавці поряд сиділа жінка похилого віку в акуратному капелюшку і годувала голубів.

-Хто ви? – Ганна дивилася на жінку.

-Випадковий свідок цієї вистави.

-Вистави? -Ганна підняла брову від подиву.

Значить не тільки їй це здалося виставою.

-Повір доню, я багато чого побачила. Ти не дзвони. А спостерігай, що після цього буде. Чоловікові розкажи і подивися, що він робитиме. Ну не просто так же ж тобі цю виставу влаштували.

-Думаєте?

-Так. Поспостерігай. А там уже подзвониш кому хотіла.

-Спасибі. Напевно ви маєте рацію, – Ганна раптом заспокоїлася.

Вона прийшла додому. Чоловіка все ще не було. Вона приготувала вечерю і поїла на самоті. Від чоловіка навіть повідомлень не було, тому Ганна відкрила ноутбук і зайнялася роботою. Чоловік прийшов ближче до півночі.

-Привіт. Вечеряти будеш? – Ганна вийшла з кімнати.

-Ні. Поїв на роботі. А ти чому не спиш?

-Та так, – Ганна відмахнулася.

Ну не розказувати ж ось так все одразу, що з нею сталося.

-Стареньку зустріла якусь дивну, – Ганна намагалася говорити з гумором. – Підбігла до мене, почала говорити якісь небилиці, що я тебе тримаю і маю відпустити.

Ганна спостерігала за чоловіком.

-Сміх та й годі, – засміялась вона.

-Знаєш Ганно, а може вона має рацію? І це знак, що нам варто розлучитися? – він говорив дуже серйозно. – Ти ж сама розумієш, що так далі не можна?

-Як так? – Ганна не вірила своїм вухам.

-Ми ж майже не бачимося. Я на роботі і на роботі. Не сім’я, а не зрозумій що…

За той час, що Ганна обмірковувала те, що сталося, в голові було багато думок. І навіть була думка, що чоловік хоче піти від неї. Але вона не хотіла в це вірити.

-Ти серйозно?

-Так. Я напевно сьогодні у Віктора переночую, а потім заберу речі.

Він почав взувати туфлі, які щойно зняв.

-Ти не гнівайся. Так вийшло…

-Ну добре, – другий раз за день Ганна була розгублена.

-Тільки знаєш, давай розлучимося як дорослі люди. І все майно поділимо чесно? – він це вимовив якось дивно.

Ганна взагалі не розуміла, до чого ці слова.

Коли за чоловіком зачинилися двері, вона зрозуміла, що нічого не тямить у тому, що відбувається. Все ж було так добре. Але виявилося, що не все було так, як їй здавалося.

І взагалі, про що він говорив? Що їм ділити? Вони навіть нічого не купили за час шлюбу.

Це пізніше Ганна дізналася, що він мав на увазі, коли говорив про чесний розділ майна. Він дуже сварився, коли Ганна відмовилася ділити з ним квартиру, яку їй на весілля подарували бабуся з дідусем.

Він стверджував, що раз подарували на їхнє весілля, то їм потрібно поділити квартиру порівну. І не важливо, що квартира подарована Ганні та оформлена ще до шлюбу.

Так, то був знак…

Через рік Ганна так само йшла з роботи додому.

Минуле забулося. Весняне сонечко тішило своїм теплом. Тільки от погода непередбачувана і вже замість сонечка раптом почалася злива.

Ганна за лічені секунди вся промокла.

Раптом над нею розкрилася парасоля.

-Ви не проти, якщо я поділюся з вами парасолькою? – поряд стояв приємний чоловік.

Він теж був мокрий, але здається парасольку він дістав раніше, ніж дощ встиг промочити його повністю.

-Дякую.

Повз них пробігали люди, яких дощ так само застав зненацька.

-А ходімо в кафе. Там можна зігрітися і перечекати.

Ганна могла сказати, що їй іти додому близько, але чомусь дуже захотілося гарячого шоколаду.

Таких, як вони, у кафе виявилося багато, і їм залишився останній столик.

Офіціантка швидко принесла Ганні гарячий шоколад, а її рятівнику каву.

-Ви щасливець. У вас є парасолька, – Ганна посміхалася. Було тепло та затишно.

-Не повірите. Це моя мама.

-Мама? – Ганна здивувалася.

-Так. Вона вранці змусила мене взяти парасольку.

-Ви живете з батьками?

-Ні. Точніше так.

Він помітив як погляд Ганни згас. Колишній чоловік теж жив із мамою.

-Я кілька років був на заробітках. Ось повернувся, а будинок, де я купив квартиру, здадуть тільки через місяць. Потім ремонт.

Ось батьки і запропонували пожити у їхній квартирі, поки вони на дачі.

А тут мама вчора приїхала до лікаря і вранці мене змусила парасольку взяти. Сказала, що їй уночі сон віщий наснився і якщо я не візьму з собою парасольку, то зроблю найбільшу помилку у своєму житті.

Вона в мене дивна, вірить у всі знаки, – посміхнувся він.

-А ви вірите у знаки? Мене, до речі, Вадим звуть.

-А я Ганна, – посміхнулася вона.

Знаки бувають різні. Може це й знак, але поспішати не варто…

А Ганна й не поспішала. І через рік щасливих стосунків, вони з Вадимом одружилися…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.