-В тебе що помідори вже закінчилися, чи що?! Тато ж тобі з дачі привіз багато, – здивовано запитала Галина Петрівна в дочки. – Треба буде ще привезти.
Галина Петрівна по-хазяйськи заносила в квартиру дочки важкі сумки з продуктами.
-Вистачить мені тих помідорів, мамо! Другий ящик. Куди вже більше?! – сказала Оля.
-Хай буде, – рішуче відповіла Галина Петрівна.
Вони вдвох вирішили зробити закрутки на зиму в новій квартирі Олі.
Взагалі, для Олі цих продуктів було забагато. Вона стільки не з’їдала. Але батькам дуже подобалося їй допомагати і вони постійно везли їй з дачі всілякі овочі і фрукти.
-Ого скільки яблук! Компот зваримо? – запитала Оля в матері заглядаючи в одну із сумок.
Що-що, а компот Оля обожнювала.
-Звісно, – сказала Галина Петрівна.
-А ще є щось, окрім яблук?
-Цього року тільки з яблук. Їх стільки, що хоч мішками вивозь. Тому приготуємо все, що можна, з яблук. Може варення ще зробимо.
-Чудово, – схвально сказала дочка.
-Ой, а що це за кавоварка така цікава? – раптом запитала мама. – Ти ж, ніби, меншу купувала. Поміняти довелося?
-Та ні, мамо. Це Антоніни Вікторівни.
-Кого? – Галина Петрівна застигла від здивування.
-Ну тієї жінки, яка продала мені квартиру. Ви ж її бачили з батьком, коли ми папери підписували.
Батьки тоді якраз підвозили Олю.
-Здається, вона у капелюшку була, – згадала Галина Петрівна.
-Так, у білому.
-Тоді я не зрозуміла, – раптом задумалася мати. – А що тут досі роблять її речі? Чи вона частину тобі залишила?
У квартирі були не тільки речі попередньої хазяйки, а й вона сама все ще жила. Просто сьогодні до подруги на дачу поїхала. Заодно хотіли варіанти з житлом для себе подивитися.
Про це Оля матері не дуже хотіла казати.
-Вона поки що не переїхала, – нерішуче сказала Оля.
Мама перестала розкладати яблука.
-Ми мали переїхати день у день. Тобто я приводжу все своє, а вона в цей момент їде, там теж угода мала бути. Не вийшло в них щось. Антоніні тепер немає куди все це вивезти…
-Це, звісно, все цікаво, але яке відношення ти маєш до цього? Не вийшло домовитися з продавцем – нехай шукає готель.
Оля і не сумнівалася, що мамі це не сподобається.
-У неї є сума тільки на покупку квартири, без надлишків, а подвійний переїзд – це ж купа проблем. Треба перетягнути купу коробок спочатку в, скажімо, знімну кімнату, вивантажити, а через пару днів – угода. І що тоді? Починати все наново? – сказала Оля.
-Ти занадто добра, – сказала мама.
-А що це погано? – посміхнулася Оля.
-Ні, – Галина Петрівна чистила яблука. – Завжди варто з розумінням ставитися до проблем інших, якщо вже така ситуація. Але дивись, щоби вона не затрималася надовго!
-Звісно, – погодилася Оля.
Увечері Антоніна повернулася в квартиру без настрою. Її Оля взагалі не чекала раніше, аніж наступного дня.
-Здрастуйте, – привіталась Оля.
-Привіт, – буркнула колишня власниця.
Антоніна по-хазяйськи зайшла на кухню і раптом запитала:
-А навіщо ти мікрохвильовку переставила?
-Мені так зручніше, – розгубилася Оля. – І яка вам різниця? Техніка входила в договір, значить ставлю так, як хочу.
-А я ще, може, й передумаю! – несподівано сказала Антоніна.
-Що значить «передумаю», якщо договір підписано, а гроші заплачені? – подумала Оля.
-Думати треба було раніше, – сказала вона вголос. – Я дозволила вам пожити тут, поки ви шукаєте житло. Не більше.
-Я хочу скасувати угоду, – раптом сказала Антоніна. – Гроші, майже всю суму, я можу повернути…
Ольга застигла від здивування.
-Що означає “майже всю»? – не зрозуміла вона. – І ви хоч уявляєте, наскільки складно і дорого це зробити?! В мене особисто немає зайвих грошей. І взагалі, квартира мені подобається!
Антоніна щось буркнула у відповідь і пішла у свою кімнату.
Вона ще місяць ходила по квартирі, ніби вона й далі тут хазяйка.
Оля вже не знала, що й робити.
Але знайти квартиру Антоніні таки довелося. Одного дня Оля просто взяла і виставила її речі за двері…