– Галя, – протягнула Ліда в телефонну трубку, – Галя, біда! Віктор мені зраджує! – Щооо? – діловито відповіла Галя. – Ось, дивись сама. На роботі затримується, за собою доглядати почав і сьогодні заявив, що бігати вранці почне. – Та-а-к, все тут ясно, – протягнула Галя, Через годину у мене, я наших обдзвоню.

– Галя, – пробасила Ліда в телефонну трубку, глухо й довго простягаючи букву «Г» – Галя, біда! Віктор мені зраджує!

– Що? – діловито відповіла Галя на іншому кінці дроту, і було чутно як вона сплюнула шкарлупу від насіння.

– Ось, дивись сама. – Ліда, згинала пальці лівої руки, немов співрозмовниця бачила її. – На роботі затримується, раз. Вічно голодний, це два. Всі калорії на втіхи йдуть, мабуть. За собою доглядати почав. То, ходив як пугало пом’яте. А зараз прийде з роботи, штани в стірку, і сам потім їх гладить. Це три. Раніше головна турбота у вихідні – виспатися, та пирогів поїсти, а зараз справи собі придумує, навіть в бібліотеку записався. Це чотири. Ну і сьогодні заявив, що бігати вранці почне. Це п’ять.

– Та-а-к, все тут ясно, – протягнула Галя, переставши лузати насіння, – Через годину у мене, я наших обдзвоню.

Через сорок хвилин у двір старого двоповерхового будинку став стікатися струмочок жінок солідного, за всіма параметрами, п’ятдесятирічного віку. Кожна зупинялася біля другого під’їзду, довго терла підошви туфлів об ганчірку, і смикнувши на себе важкі залізні двері, зникала в темряві.

На кухні було шумно. Нарешті, прийшла Ліда. І п’ять пар очей втупилися на винуватицю оперативного збору.

Жінка, вперши руки в боки, розповіла подругам все те, що вона годину назад розповіла Галі, на цей раз загинаючи пальці на публіку. Коли вона поставила в монолозі точку звучним «кoбeль!» натовп разом загув.

– Розлучитися і вигнати з квартири! – верещала  Віра, поправляючи окуляри.

– Ось же гaд, але і розлучниця хороша. Влізла в сім’ю, розумієш! – шуміла Раїса.

– Замкнути негідника в неділю вдома! – йшла на радикальні заходи Зоя.

Ліда впиваючись загальною турботою, сумно кивала і, здається, навіть змахнула сльозу.

– Тихо, дівчатка! – перекрикнула всіх Галя і п’ять пар очей втупилися вже на неї. – У народі кажуть не піймали – не злoдiй. Ось і нам треба спершу викрити його, а заодно і його коханку. Може і вона заміжня. А потім вже вирішувати, що робити з ним.

Натовп дружно погодився, а Галя продовжила:

– Кажеш, бігати почав і по вихідним пропадає? Значить, ділимо територію по периметру. Зоя, ти виходиш вранці вигулювати собаку і йдеш тим же маршрутом, куди він біжить. Гнатися за ним не треба, але кожен раз зустрічай в новому місці. Завтра біля будинку, простеж куди побіг, потім зустрічай на тому місці, де з уваги втратила. Швидше за все, бігає в одне і те ж місце.

– Добре! – відгукнулася Зоя, прикидаючи, як пояснити чоловікові, що вона сама вигуляє Зюзю.

– Рая, сідаєш з насінням біля бібліотеки і дивися, хто найчастіше там засідає, довго сидить, ну і таке інше.

– А чи не проженуть?

– Не повинні якщо трохи далі сядеш.

Галя роздала завдання іншим учасникам операції. Кожна отримавши своє завдання, обмірковувала план дій.

– Ну а мені що робити? – пробасила Лідія.

– Тобі просто жити як ні в чому не бувало. Уваги не показуй, ​​роби все як завжди. Тобі в стеження можна, – пояснила вона.

Через дві години товаришки розійшлися, домовившись зустрітися в суботу ввечері тут же, у Галі.

У призначений день кожна взяла гостинець і попрямувала на дівич-вечір, відзвітувати про виконану роботу.

– Ніяк не виходить дізнатися куди він бігає, – бідкалася Зоя, – ось добігає до магазину, за кут звертає, а мене Зюзя тягне в іншу сторону, там у Микитенка собака, вона до неї рветься. Кричати не можу, помітить. А як прийду до магазину, так і слідів немає, я поки туди-сюди з Зюзьою по кущах ходжу, він вже назад біжить невідомо звідки.

– Хитрий, – хмикнула Галя, – спостереження продовжуємо. У тебе що?

– Сам до бібліотеки не приходив, але може завтра з’явиться. А ось Юлька Білик постійно ходить, кожен день якраз в обід приходить і ввечері йде.

– Так вона працює там, на півставки.

– А-а-а, – протягнула Раїса.

– У тебе що? – Галя розпитала всіх, і тих хто вів об’єкт від роботи до будинку, і тих хто дзвонив колегам, відзвітувала сама по своєму пункту.

Результатів не було ні у кого.

Віктор виявився хитрим і спритним зрадником. І п’ятьом (Ліда не береться до уваги) жінкам не вдалося зловити його на гарячому. Обдурена жінка змахнула сльозу, поскаржилася на життя і взялася за пиріжок, який давно вабив її своїм рум’яним боком.

У вівторок результат був той же і Галя зрозуміла, що треба міняти стратегію, обіцяла розробити новий план і ознайомити з ним в четвер. Будь-якого ворога можна перехитрити!

А в середу Лідія пішла в магазин: скінчилася сметана, а вона борщу наварила. Віктор любить борщ з сметаною. До магазину залишалося метрів сто, коли вона помітила знайомий светр. Жінка зупинилася, озирнулася на всі боки, закрила волоссям обличчя і поаільно пішла до магазину. В той момент коли чоловік зник за рогом, вона з усією доступною їй спритністю кинулася слідом.

Пощастило! Вона побачила, як промайнув в кущі помаранчевий комірець сорочки і тепер, вже зменшивши хід, повільно пішла до любовного ложі зрадника.

З максимальною обережністю, переступаючи через гілки, дійшла до кущів і прислухалася. Чоловік воркував з коханкою:

– Бубочка, моя, скучила? Ах ти моя мила.

На очі Лідії навернулися сльози – він називав коханку її домашнім прізвиськом – Бубочка. Ну не падлюка чи?

– Та зажди ти цілуватися, постривай. Глянь, що я тобі приніс, – воркував зрадник, – Ось дивись, найкращі, сам вибирав!

Ах він їй ще й подарунки дарує! Сам говорив до зарплати ще тиждень і їй, законній дружині, махровий халат поки купити не може.

– Як там мої малятка, дай подивлюся, – томно тягнув зрадник.

«Не інакше як про те місце куди пристойні дами гроші ховають, говорить» – подумала Ліда і, не витримавши більше цієї любовної балаканини, могутньою рукою розсунула кущі, зробила крок всередину:

– Що ти подарував цій стер..і? – загримів бас.

Віктор, підклавши під худий зад газету, сидів прямо на землі. Поруч прозорий пакет, в якому виднілося щось кольору м’яса. Погляд великих очей з білястими віями став переляканим, як у дитини, яка поцупила пиріжок. Губи дрібно-дрібно затремтіли. А тонкі пальці продовжували гладити велику чорну кішку, прилаштовану на його худих колінах. Кішка терлася мордою об гладке підборіддя.

– Хто це? – здивовано протягнула Ліда.

– Бубочка, ти тільки не лайся. Це моя кішка Бубочка.

– Як твоя кішка? Хто дозволив?

– Так ніхто, Бубочка. Я йшов в обід за пряниками, а там вона. Продавщиця сказала, їй народжувати скоро, а господарів немає. Я зглянувся, погодував. А вона потім щоразу зустрічати бігла. Я їй тут лежанку організував зі старої коробки, бачиш? У неї кошенята недавно народилися, зустрічати не ходить тепер, я сам приходжу, годую. Їй же діток ростити.

– Так вранці ти виходить, до неї бігаєш?

– Ну …

– І замість бібліотеки сюди?

– Лідочка, в бібліотеку я теж ходжу.

– А чого сам прати-прасувати почав?

– Так я боюся, що ти гніватися почнеш, якщо шерсть помітиш.

Обличчя Ліди пом’якшало і стало мрійливо-задумливим.

– Добре, забирай свою Бубочки додому, скоро холоднішати почне, чого вона під кущем з дітьми жити буде. Застудиться ще.

Віктор схопився:

– Бубочка, ти чула? Додому тебе заберемо. Я ж казав моя Бубочка краща за всіх.

– Що прямо так кішці і говорив?

– Звісно! Не буду ж я їй брехати.

У той же день Ліда сповістила подруг про новини. Ті раділи за Ліду, вітали з поповненням і тільки Галя сумно зітхала: такий план по затриманню зірвався … Адже ось які ці чоловіки, навіть наліво нормально сходити не можуть!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.