До під’їзду приїхала нарядна машина. Товпиться народ. Чекають на появу нареченої. На подвір’я влетіло таксі і різко загальмувало. Усі озирнулися. З машини вискочив Михайло і бігцем кинувся до під’їзду. Назрівав скандал. – Любо, повір, ти робиш помилку. Це я все вигадав. Це був жарт. Не виходь за Віктора, – віддихуючись промовив Михайло

Липневий ранок. За вікном лунає триразовий урочистий гудок. На подвір’я в’їхала гарно прикрашена машина. Наречений приїхав.

Любов Іванівна Микитенко – мама нареченої полегшено зітхнула. Красуні доньці Марині прикріплюють квітку на фату. Вона підвелася, щоб визирнути у вікно, але перукар утримала її:

– Хвилину, зараз закінчую, – суворо сказала вона. Усміхаючись, оглядаючи наречену, та відійшла убік, – Все! Шедевр!

Марина глянула на матір і підбігла до вікна. Любов Іванівна милується донькою, але думки вже підхопили її, і забрали на двадцять років назад.

***

Двадцять років тому.

Двадцятирічна Люба Короп (тепер Микитенко Любов Іванівна) біжить коридором інституту. Запізнюється на лекцію. Обережно прочиняє двері, заглядає. Викладача ще немає, затримався. Шмигнула всередину і сіла за свій стіл.

– Ух! Привіт! – полегшено видихає та вітається із сусідкою Ольгою Демчак.

– Привіт, – холодно відповідає, поправляючи окуляри і розкладаючи на столі зошит та ручки з кольоровими стрижнями, – Ти чому знову спізнюєшся? Проспала чи заблукала?

Ольга відмінниця, але негарна з довгим горбатим носом на худому витягнутому обличчі. Темні кучерики на скронях стирчать, не дивлячись на туго заплетені тонюсенькі кіски, закручені на потилиці. Худа, незграбна і не модна, вона компенсує свої недоліки відмінними оцінками.

Люба ж навпаки, вчиться не рівно. То п’ятірки, коли є бажання, то навіть трійки, якщо нудно і лінується. Викладачі проявляють неприховану симпатію до молодої красуні. Вони пожирають очима її точену фігуру та пшеничну косу до пояса завтовшки в руку. Такого красивого волосся ні в кого немає. Вчиться Люба гірше за відмінницю Олю, зате, має успіх у хлопчиків з паралельного потоку. Особливо виділяються два кавалери.

Віктор Микитенко – блакитноокий, русявий скромний хлопець. Він часто просто плентався за Любою, чекаючи зловити її погляд. Дівчата хихикають над скромником і дражнять Любу. Любу дратує така боягузлива поведінка «тюфтія» і вона глузує з нього, демонстративно дозволяючи доглядати за собою другому кавалеру.

Другим був Михайло Філатов – повна протилежність Віктора. Він нахабно хапає її за талію, намагаючись притиснути до себе і поцілувати. Такий натиск дівчину не влаштовує. Вона брутально відштовхувала його, поглядаючи на реакцію «скромника». А де ж почуття? Люба не сприймає всерйоз жодного з них. Просто бавиться і чекає на свого «принца». А даремно.

Філатов твердо вирішив бути з нею. Чекає зручного випадку. І такий випадок настав.

Одного разу, чекаючи Любу з лекцій, сидів у коридорі на лавці і сумував. Поруч присіли дві дівчини і збуджено зашепотіли:

– Ну і що далі? – квапливо питає руденька, жадібно чекаючи відповіді, – Що вона сказала?

– Ти не повіриш! – гордо видала білобриса з тонким, рідким волоссям на витягнутій, як яйце голові, – Цього року я вийду заміж.

Михайло ледве стримав сміх. «Та на таку мишу білу, навіть дядько Сашко двірник не оглянеться. Точно, подумав він. Але з цікавості прислухався.

– Я сама не очікувала, – продовжує дівчина, зарозуміло поглядаючи на руду, – А вона все розповіла: і про мене, і про майбутнього чоловіка. Навіть сказала скільки буде дітей. Уявляєш?

– Нічого собі! – Захопилася руда і прикусивши губу, заздрісно похитала головою, – Рито, а дай мені її адресу, га? Я теж хочу до цієї вор0жки сходити… Ну, може, й мені що скаже.

Дівчата обмінялися адресою. Михайло витягнув шию і прислухався. Запам’ятав, але для більшої вірності, вийняв з кишені ручку і записав на автобусному квитку, що був в кишені. Ідея прийшла йому одразу. «Ось воно – вирішення всіх проблем! Тепер вона буде моєю! – подумки тріумфує Філатов стискаючи кулак.

***

Минуло чотири місяці.

Настав урочистий момент. Інститутом пробігла чутка, що красуня Люба Короп виходить заміж за Віктора Микитенка. Того самого «скромника».

Біля під’їзду стоїть нарядна машина. Товпиться народ. Чекають на появу нареченої. Найяскравіше і важливе на весіллі – це наречена та її вбрання. Юна, вродлива, щаслива, вона прекрасна, як небесна веселка.

На подвір’я влетіло таксі і різко загальмувало. Усі озирнулися. З машини вискочив Михайло Філатов і бігцем кинувся до під’їзду. Назрівав скандал. Відкинутий «залицяльник» міг учинити скандал і зірвати весілля. У натовпі зашепотілися. Інтрига. Чекають на розв’язку сюжету.

У квартиру Коропів відчинилися двері. На порозі опинився абсолютно несподіваний і не запрошений на торжество гість – Михайло. Він відштовхнув свідка, що кинувся йому назустріч, і пройшов до кімнати нареченої. Люба мовчки кивнула, що все гаразд. Всі делікатно вийшли, залишивши «гостя» та наречену наодинці.

– Слухаю, – суворо промовила Люба і показала пальцем на годинник, – У тебе п’ять хвилин. Ми запізнюємося у ЗАГС.

– Я… Зараз все поясню… – захекано почав Філатов, – Любо, повір, ти робиш помилку. То я твоя доля. Я тебе люблю і за мене ти маєш вийти заміж.

Він швидко виклав суть питання. Тоді чотири місяці тому він вирішив схитрувати та обдурити її. Отримавши адресу популярної вор0жки, він негайно вирушив до неї. Вор0жка не відразу зрозуміла суть його прохання, але Михайло простягнув їй гроші, і вони миттєво внесли ясність. Завдання вор0жки було у тому, щоб наворожити потрібного нареченого. Як наречена зрозуміє, що це саме він? Дуже просто. Михайло чатуватиме Любу на вулиці біля телефону-автомата, і як тільки вона повернеться додому від вор0жки, зателефонує їй. Саме дзвінок і буде відправною точкою. 

«Твоя доля поспішає до тебе. Перший, хто подзвонить тобі сьогодні і є твій наречений. З ним ти проживеш довге, щасливе життя. Запам’ятай, перший, хто зателефонує!» – саме так, закотивши очі до неба трактувала вор0жка, косячись на купюру, видану «нареченим».

Як Любу заманили до вор0жки, це ціла низка інтриг та хитрощів Філатова. Все заради однієї мети – Люби. Але випадок розпорядився по-своєму.

У той час, як Люба вислуховувала пророцтва, її другий шанувальник нервово метався у відчайдушному пориві побачити кохану і порозумітися з нею. Віктор остаточно вирішив зробити їй пропозицію і отримати відмову від гордовитої красуні чи згоду. Готовий до всього. Він більше не міг чекати. І треба ж такому статися, що саме в той момент, як Люба вже взялася за ручку дверей свого під’їзду, Михайла гукнув товариш. Розмова була короткою, але Михайло спізнився. Ця мить перевернула долі трьох людей по своєму.

Люба передчувала таємничу зустріч. Замріялася. Сидить удома і жадібно дивиться на телефон. Здригнулася. Дзвінок повернув їх у реальність. Вона не здивувалася, почувши знайомий голос Віктора. Вони домовилися побачитися та поговорити. Люба, напрочуд швидко погодилася на зустріч. Їй було приємно, що нареченим виявився скромний, але дуже симпатичний хлопець. Він давно їй подобався.

***

– Це я! Я все підлаштував, – розпалено пояснював Михайло, – Віктор – це ніяка не доля, він просто потрапив у потрібний момент. Я не встиг тобі зателефонувати. Я – твоя доля! Я! А Віктор – це безглузда помилка. Вибач мені за цей безглуздий жарт. Я хотів бути з тобою за всяку ціну. Вибач!

– Смішний ти, – загадково посміхнулася наречена, поклавши руки на живіт, де знаходиться плід пристрасного та довгоочікуваного її кохання. Вона й не підозрювала, що за цим скромником ховається такий ніжний та лагідний хлопець. Такого вона чекала, і з яким тепер така щаслива.

– Михайле, – усміхаючись почала вона, – Я не серджуся. Більше того, я вдячна тобі за цей жарт. Тільки після дзвінка, у мене спала пелена з очей. І я побачила у Вікторі свою долю. Дякую тобі!

Вона підійшла і потиснула руку здивованому Михайлу.

Двері відчинилися і в кімнату увійшов найдорожчий її чоловік.

– Люба, нам час, – квапить її Віктор, весь сяючи. Сяє, як може сяяти закоханий.

***

То що це доля чи випадкова помилка?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.