Дмитро повернувся додому знову «веселий», навіть дуже.
– Та що це таке? Що на тебе найшло? – заплакала Галя.
– Сама повинна знати. Бо я все знаю! – ледве вигукнув їй чоловік.
– Що знати? – здивувалася дружина.
Відповіді від чоловіка вже не було. Сьогодні він не дійшов навіть до ліжка. Примостився на маленькому дивані біля дверей.
Останнім часом він став часто сваритися і постійно загулював. З ним ніколи такого не було. Одружені вони були вже три роки. Галя не знала, що робити. Подзвонила своїй мамі.
– Почекай, дочко. Може, на роботі в нього трапилося щось, от і гульбанить. Поговорити вам треба, коли в себе прийде.
– Та нема такого моменту. Два тижні вже так. Встає і йде одразу. Навіть не розмовляє зі мною.
– Приїжджай до нас, – запропонувала мама.
– Я зі своєї квартири не поїду. Він тут взагалі невідомо, що влаштує, – пояснила свою відмову Галина.
– Навіть не знаю чим тобі допомогти, дочко. Може матері його зателефонувати? – порадила жінка.
– Вона слухавку не бере. Дзвонила я їй, – відповіла Галя;
– Тоді я подзвоню, – запропонувала мама.
– Не треба, мамо. Сама розберуся.
Але мати зателефонувала. Краще б вона цього не робила. Стільки бруду свекруха Галі вилила на всю їхню родину.
– Як ти смієш дзвонити? Виховала дівчину, яка тільки гуляти вміє. Що тепер мій син має виховувати чужу дитину. От з горя він і гульбанить.
– Яку чужого? Що ти, свахо, говориш? З чого ти взяла? – здивувалася мама Галини.
– Ось те і кажу! Не може Дмитро дітей мати. У дитинстві нездужав, а тепер не може мати дітей.
– Моя дочка не гуляща. Нікого в неї не було, крім Дмитра твого, – ледве стримувалася від обурення жінка;
– Були! Якщо вагітна, значить були. І в тому, що Дмитро загуляв теж вона винна. Зрадниця!
Ображена жінка не стала дослуховувати, натиснула на відбій.
Галя, її дочка, так не могла вчинити. Вона вагітна, але батько майбутньої дитини Дмитро. Мати не сумнівалася.
Увечері Дмитро прийшов на подив нормальний.
– Поговорити треба, – сказав він з порога.
– Говори, – не відволікаючись від справ сказала Галина.
– Ти мені нічого пояснити не хочеш?
– А повинна?
– Від кого ти вагітна. Павло? Ігор? А може, мій брат?
– Що ти таке кажеш? – не витримала дружина.
– Не знаєш чия дитину! А я знаю! Точно не моя, – раптом сказав Дмитро.
– Ти що? Ти мене… Та як ти смієш! Збирай свої речі і забирайся.
– Стривай, – намагаючись заспокоїти дружину Дмитро почав говорити тихіше. – Я не можу мати дітей. У дитинстві нездужав, мати сказала. Тож мене не обдуриш. Роби процедуру, і ми забуваємо про це. Живемо далі самі собі, без дітей.
– І не подумаю. Речі збирай.
Але Дмитро не став збирати речі, гучно закрив двері і пішов. Повернувся він вночі і знову «веселий». Дзвонив, стукав. Але Галя не відчинила йому. Ключі він забув вдома, коли йшов.
Вранці Галя пішла на роботу. Дмитро тихо сидів біля дверей квартири.
– Пустиш? – тихо сказав він.
– Ні. – Галя демонстративно зачинила двері помешкання.
Свекруха почала дзвонити з самого ранку. Галя її вислуховувати не стала, занесла до чорного списку. Все ясно, про що вона може їй сказати.
– Мамо, я не хочу залишатися одна сьогодні. Приїдеш?
– Приїдемо з батьком. Ти не турбуйся. Тобі не можна хвилюватись.
Галя як відчувала. Увечері, коли вони пили чай із батьками, приїхала свекруха. Влаштувала сварку.
– Та як ви смієте. Дмитро її вже пробачив. Всього лиш треба зробити процедуру! Навіщо нам чужа дитина. Годувати її, одягати?
– Пішла геть. Твій Дмитро аліменти платитиме, – рішуче сказала мама Галини.
– Не буде! Не батько він.
– Батько!
Вона репетувала так голосно, що напевно всі сусіди чули. Добре, що батько Галини її виставив за двері.
– Речі зібрала Дмитра? От і добре, хай подумає.
Дмитро не дав на себе довго чекати, прийшов знову в ненайкращому стані у супроводі матері. У квартиру їх більше не пустили, виставили сумку із речами за двері. Вони ще кілька разів приходили, але впускати їх ніхто не збирався. До Галі дійшли чутки, що Дмитро став жити з сусідкою матері. А потім пішов до своєї однокласниці.
Маля народилося в належний термін. Після виписки Галя подала на розлучення та аліменти, але отримала зустрічний позов. Дмитро заперечував батьківство. Свекруха теж прийшла до суду, як без неї.
Звичайно ж, Дмитро виявився батьком. Інакше й не могло бути. Аліменти одобрили. А тут ще з’ясувалося, що однокласниця вагітна, каже, що батько дитини Дмитро.
– Ну і хто гуляющий? – Запитала Галя у свекрухи.
– Вибач, Галю, не знаю, що найшло. Нездужав Дмитро в дитинстві. Мені сказали, що не матиме дітей. Вибач мене та його. Не можна дитині без батька.
– Звичайно, не можна.
– От і молодець. Повернеться він сьогодні до тебе. До вас.
– Ні. Ви все зрозуміли неправильно. У нього буде дитина у його співмешканки. Там нехай і лишається. Я з ним жити не збираюсь. Нам вистачить аліментів. Бачити дитину я не забороняю, але не більше.
– Галю, так не можна. Треба прощати.
– Все сказали? Раніше треба було думати. Прощайте.
– Галю. Ти й онука мені не покажеш?
– Поки що ні, – твердо сказала Галя і пішла. Маля пора було годувати, він залишався з бабусею поки вона була в суді.