Весілля було у розпалі – гості вітали молодят і дарували подарунки. Першими слова привітання сказали батьки нареченого, потім інші родичі, потім друзі. Коли низка вітань вичерпалася, слово взяла мати нареченої.
– А ми вирішили подарувати молодим квартиру. Двокімнатну. Ось і документи вже на доньку оформлені, нехай живуть, радіють, – вона простягла пластикову папку.
По залі пройшовся шепіт. Нічого собі подаруночок! І документи оформили, а не просто пожити дозволили.
Молоді сяяли від щастя. І лише батьки нареченого почували себе не у своїй тарілці. Вони думали, що досить великі гроші, які вони поклали в конверт – це хороший подарунок, а батьки нареченої їх переплюнули.
Наступного дня Ганна й Денис разом із батьками вирушили оглядати подарунок.
Квартира була гарна. Чиста, світла, видно було, що в ній жили люди акуратні. Навіть меблі деякі залишилися: в одній кімнаті – двоспальне ліжко й комод, в іншій – диван і тумба під телевізор, а на кухні не вистачало тільки стільців – все інше залишилося від колишніх господарів. Зрозуміло – люди у нову квартиру старі меблі не повезли.
– Хоч зараз заїжджайте й живіть, – сказала теща.
– Тільки кілька стільців купити треба, – додала Ганна.
– Ні, – не погодилися з жінками тесть і свекор. – Ремонт зробити потрібно, та й меблі нові купити.
– Зачекайте трохи, ось у мене за кілька місяців відпустка. Якщо хочете, я приїду, і ми з Денисом самі все зробимо, а ви поки що обирайте, що і якого кольору вам подобається, – сказав свекор.
Так і вирішили. Ще раз начисто всі вили, перевезли свої речі й стали собі жити.
Усі гроші, що подарували їм на весілля, відклали на ремонт і не витрачали.
– Ох, знати б заздалегідь, що твої батьки нам квартиру презентують, можна було б і у весільну подорож з’їздити, – сказав Денис.
– Гроші зайвими ніколи не бувають, якщо на ремонт і меблі подарункових вистачить, злітаємо кудись наступного літа, – сказала Ганна. – Живи спокійно.
Але спокійно пожити їм вдалося лише кілька тижнів.
Якось у суботу, коли Ганна й Денис тільки прокинулися, Ганна почула, як у дверях повертається ключ. Після цього почувся звук дверей і голос:
– Ну що стала, Валентино, давай заходь!
І одразу її мати зазирнула до них у кімнату:
– Все ще спите? Давайте вставайте! – сказала вона і почала чекати, коли вони встануть.
– Мамо, нам, щоб встати, взагалі-то одягтися треба, – роздратовано сказала Ганна. – Вийди з кімнати.
Мати пирхнула й пішла.
– Софіє, вони ж молодята, що ти до них у спальню пхнешся? Мало, чим вони там займаються, – почувся тихий голос тітки.
– Тим, про що ти зараз сказала, треба вночі займатися, а зараз уже десята година, – заявила мати.
– Що це було? – запитав у дружини Денис, натягуючи джинси.
– Це була твоя теща – Софія Степанівна, звикай, – відповіла Ганна.
– А друга?
– Це тітка Валя, її молодша сестра.
Коли Ганна й Денис прийшли на кухню, мати Ганни вже поставила чайник і, відкривши холодильник, намагалася там щось знайти.
– Ну ви даєте! Та у вас в холодильнику ніц нема! Ганно, ти взагалі не готуєш? Від тебе чоловік скоро втече, – виказувала доньці Софія Степанівна.
– Мамо, сьогодні субота. Ми завжди по суботах після сніданку ходимо в магазин по продукти, а дещо замовляємо.
– Взагалі розлінилися вже! Продукти додому замовляють! Ти дивися, Валентино.
– Мамо, а навіщо нам самим тягнути ту саму картоплю чи упаковку із шести пляшок мінеральної води? Звісно, те, що треба вибрати, ми купуємо самі.
– Добре, а снідати ви чим будете? – запитала мати.
– На сніданок у нас сьогодні омлет, кава з молоком і бутерброди з сиром. Всі продукти для цього у холодильнику є.
Поки Ганна готувала, мати з сестрою розмовляли про те, що сільські жителі набагато трудолюбивіші, аніж міські. Денис вважав за краще піти в кімнату й увімкнути телевізор.
– Ганно, – сказала мати, коли вони, поснідавши, вирушили у своїх справах. – Ми з Валентиною поїдемо у торговий центр, а ви купіть гриби, сметану, я вам зварю справжню грибну юшку, три дні будете ситі.
– Денис не дуже любить гриби, і я, до речі, теж. І взагалі, на своїй кухні тільки я готуватиму, і що готуватиму, теж я вирішуватиму, – відповіла Ганна.
– Бач, ти! Дивись, Валентино! “На своїй кухні!” А ти не забула, хто тобі цю кухню і всю квартиру купив? Які ми самостійні! – образилася мати.
Ганна й Денис принесли продукти, розклали їх по шафах та полицях у холодильнику й почали готувати обід і вечерю на чотирьох людей.
Але мати з Валентиною зʼявилися лише о п’ятій годині, сказали, що вони пообідали в кафе, і почали збиратися на електричку.
Коли вони, стримано попрощавшись із господарями, поїхали, Ганна й Денис полегшено зітхнули.
– Сподіваюся, що подібні приїзди не повторюватимуться часто, – сказав Денис.
– Не сподівайся, – відповіла Ганна.
Увечері вона зателефонувала батькові:
– Тату, що там мама розповідала?
– Нічого хорошого, – посміхнувся він.
– Тату, ти дзвони нам заздалегідь, коли мама знову захоче приїхати, ми хоч підготуємося, – попросила Ганна батька.
За місяць Софія Степанівна приїжджала тричі, і щоразу її хтось супроводжував: то подруга, то сусідка, то обидві разом.
Але востаннє сталося щось таке, після чого Ганна й Денис вирішили, що терпіти більше не можна.
Якось у п’ятницю Денис зустрів Ганну після роботи, вони зайшли повечеряти у кафе та поверталися додому пішки, бо була хороша погода.
Підійшовши до будинку, вони побачили, що вікна їхньої квартири… Світяться!
Ганна й Денис піднялися на третій поверх. Вони тихенько відчинили двері своїм ключем і зашли в коридор.
В квартирі добре було чути запах смаженої цибулі. Молоді зайшли на кухню й так і стали в дверях.
На кухні щось готувала якась незнайома жінка! А на їхньому ліжку стрибали хлопчик років п’яти та дівчинка років семи.
– Ви хто такі?! Що ви робите у нашій квартирі?! – вигукнули разом Денис і Ганна.
Вони дивилися на незнайомку й не знали, що й думати.
– Ой, а ви, мабуть, Ганнуся та Денис! Мені Софія Семенівна дала ключ, щоб я не чекала на вулиці, доки ви прийдете з роботи. Мене Катя звуть, а це мої діти – Ігорьок та Альбіна.
– Що ви тут робите? – повторив Денис своє запитання.
– Ми приїхали на пару днів, щоби зібрати Альбінку до школи. Софія Семенівна сказала, що ви не заперечуватимете, якщо ми тут переночуємо.
– А ми заперечуємо, – сказала Ганна. – Тому, будь ласка, залиште нашу квартиру.
–Але Куди ж я зараз з дітьми? Адже вже о восьмій вечора! – засмутилася Катя.
– Ганнусю, почекай, – сказав Денис. – Покажіть, будь ласка, ваші документи, – звернувся він до жінки.
А Ганна вже дзвонила матері:
– Мамо, ти вже зовсім з глузду з’їхала! Роздаєш ключі від нашої квартири будь–кому!
– Це не хто завгодно, а дочка тітки Свєти, племінниця Андрія – нашого сусіда, відповіла мати.
– Та мені начхати, чия вона дочка чи племінниця! Це наша чи не наша квартира?
– За документами – твоя, а по совісті – всієї нашої родини, тому я приїжджатиму тоді, коли мені треба і з тим, з ким захочу, зарубай це собі на носі! – Вигукнула мати. – Теж мені, власниця!
– Я тебе почула, – сказала Ганна.
– Ганнусю, – сказав Денис, – зараз уже пізно, хай вони переночують, а завтра вранці їдуть.
– Добре, – погодилася вона.
Катя швидко нагодувала дітей, вимила посуд, вони пішли в кімнату і зачинили двері.
– Денисе, що робитимемо?
–У мене вже велике бажання сказати: «Дорога теща, заберіть свій подарунок назад!» Ти думаєш, твоя мати продовжить приїжджати, коли їй заманеться? – Запитав він.
– Продовжить, і після нашої сьогоднішньої розмови не лише сама приїжджатиме, а й тягтиме сюди всіх поспіль. Їй треба показати, що вона господиня становища, – пояснила Ганна.
– Тоді є лише два виходи. Перший – продати цю квартиру та купити іншу, не сказавши їй адреси.
– Дізнається, та ще й заявить, що ми хотіли її обікрасти, – відповіла Ганна.
– Тоді другий – повернути їм цю квартиру та взяти в іпотеку свою, – запропонував Денис. – Тих грошей, що у нас є, вистачить на перший внесок, але, напевно, тільки на однокімнатні плюс на найнеобхідніші меблі.
– Мені цей варіант більше подобається, – сказала Ганна.
– А як цю квартиру повернути? – задумався Денис. – Адже з твоєю матір’ю не домовишся.
– А я і не буду з нею домовлятися. Квартира куплена на гроші батька, мати у своїй поліклініці у реєстратурі отримує три копійки два рублі. А з батьком я домовлюся, на нього оформлю дарчу.
Так і вчинили. Ганні та Денису вдалося знайти в новобудові дуже цікаву квартиру – дев’ятнадцять метрів кухня–їдальня та десятиметрова спальня.
Тут якраз знадобилася пропозиція отця Дениса – дещо підправити, встановити меблі на кухні.
Батьку Ганні довелося майже тиждень слухати крики дружини, вона не замовкла, поки він сам нарешті не стукнув кулаком по столу. І сказав, що квартира це його і що він сам нею розпоряджатиметься.
І розпорядився: почав здавати її через агентство, а гроші віддавав дочці, щоб Ганна та Денис швидше виплатили іпотеку. Ганна була дуже вдячна батькові – ці гроші особливо допомогли їм, коли вона була у декретній відпустці.