– Давай на дачу Оленку з собою покличемо? – Марина затишно влаштувалася на дивані.
Ігор її обійняв і вони вкотре дивилися старий-старий фільм.
– Та ну її, Маринко, – Ігор ще міцніше обійняв дружину.
– Ну акуратніше, ти що? – вона вивільнилася з його обіймів і посміхнулася. – Маленький же ж у нас!
– Ой, вибач, вибач, забув, – і він знову її обійняв, але ніжніше, аніж раніше.
Марина дивилася на екран телевізора, але думала про своє:
Добре, що нікого не слухала.
Всі навперебій говорили – Ігор бабій, що ти з ним зв’язалася! Ну не знаю, він звісно жінкам подобається, та й що? Просто він веселий, розумний і симпатичний, ще б пак не подобався!
А що, треба було негарного знайти? Щоб ніхто не переживав?
Звичайно, всі заздрять, такого хлопця відхопила.
Думали в тридцять п’ять уже нікому не потрібна, а виявилася потрібна!
Навіть подруга Оленка оцінила, а вона вже ж досвідчена в цих справах. Два рази заміжня побувала, з дітьми обидва рази не вийшло.
З другим чоловіком теж розлучилася, розчарувалася каже у мужиках.
А в Марини раптом таке щастя ненавмисне, знайшла вона свою другу половинку.
– Ігоре, а що ти проти Оленки так? Ну чого вона одна буде всі вихідні, і нам веселіше, га? – знову закинула вудку Марина.
Олена була її єдина улюблена подруга.
Вони за однією партою у школі сиділи і все ділили навпіл. Оленка не жадібна, не заздрісна, вони один одному все про себе розповідають.
Шкода, що Ігор проти, вони б побалакали, поки він на мангалі запікав рибу на решітці. Потім сиділи б разом на веранді й пили чай. Оленка під настрій могла б заспівати, вона співає класно…
– Маринко, ну сама подумай, навіщо нам Олена?
– Ну, а тоді, пам’ятаєш, на мій день народження, коли хлопці приїжджали, як весело було? Ще Микола дуже гульбанив, а ми їх хотіли познайомити. А Жанна з Геннадієм як танцювали? Ти ще Миколу вкладав, а Оленка потім під гітару співала, пам’ятаєш?
– Мало що тоді було, а тепер я хочу бути тільки з тобою і все! З тобою й нашим синочком! – Ігор сказав це строго, можна було б подумати, що йому набридло порозумітися.
Але Марині було приємно, даремно усі вважали, що її Ігор не сімейний. Ще й якийсь сімейний, ну нагулявся і ось, будь ласка – крім Марини та їхньої дитини йому ніхто не потрібний!
Із пологового Ігор зустрічав Марину з шикарним букетом. Сина дбайливо взяв, відкинув мереживну накидку і глянув захоплено на Марину:
– Дякую за сина, сонечко!
Перші дні Марині мама допомагала, вона тиждень відпустки взяла. Потім крутитись довелося одній.
– Привіт, Маринко! – Олена зателефонувала не одразу, послалася на якісь справи.
А через тиждень приїхала нарешті.
– Ой який гарненький, як ти назвала його? Юрко? Юрій Ігорович чудово звучить.
Марині Олена здалася трохи дивною, відчуженою якоюсь. Ну з іншого боку, чого дивуватися, Олена завжди мріяла про дитину. А народила Марина, ну Оленка ж не кам’яна, звичайно їй теж хотілося б ось такого, свого, та ще й від коханого чоловіка!
– Марино, а в мене для тебе новина, тільки не дивуйся, гаразд? – загадково промовила Олена і якось дивно при цьому подивилася на неї.
Начебто на неї, а немов і повз, ніби не в очі.
– Та розповідай швидше, ти ж знаєш, я все зрозумію, ну ти чого, Олено? – підтримала улюблену подругу Марина.
Ну мало що там у неї, хто ще зможе зрозуміти, як не Марина?!
– Не дивуйся, але так вийшло, загалом я… Я вагітна! Ще не помітно, але майже чотири місяці, – раптом видала Олена.
Марині здалося, що вона хотіла щось ще сказати, але тут гримнули вхідні двері і зайшов Ігор,
– А-а-а, зустрілися нарешті, подружки! Привіт, Олено. Маринко, погодуєш мене, а то ми з сусідом у гараж зібралися, він обіцяв мені дещо допомогти, га?
Олена раптом зазбиралася,
– Я на хвилинку зайшла малюка подивитися. Побігла, потім ще зайду, мені вже пора.
Ігор обійняв Марину, мило посміхнувся, – Шкода, що так швидко, ти забігай іноді, Олено!
Олена пішла, Марина гріла Ігореві котлети з рисом, а сама думала, що Олена була якась дивна. Не схоже було, що в неї хтось є, дивно, від кого ж дитина?
Ігор поїв і пішов, Марина Юрка нагодувала і він заснув. І передзвонила подрузі,
– Оленко, ну ти мені нічого не розповіла!
– Та особливо нема чого, ти знаєш, тут таке, ну просто можна сказати випадкова зустріч.
Ти ж знаєш, я заміж більше ні-ні. І раптом виявилося, що буде дитина, навіть смішно. Коли хотіла – не виходило, а тут прямо як на замовлення. І я вирішила залишити, може безглуздо звісно?
– Та облиш, Оленко, я так за тебе рада! – полегшено видихнула Марина. – Я вже думала в тебе щось не так зі здоров’ям, а дитина це щастя! Якщо що, ми з Ігорем допоможемо, ну ти ж знаєш!
– Знаю, знаю, – Олена зам’яла розмову. – Слухай, я потім тобі передзвоню…
Тут Юрко прокинувся, Марина його побігла заколисувати, а сама думала:
– Ех Оленка, Оленка! Звісно, одній важко, але в неї і квартира, і машина є. Заробляє непогано, впорається, не маленька вже, зате не буде одна. Це їй зараз прикро, а потім зрозуміє, яке це щастя – дитина. А чоловіка можна зустріти і потім, всяке бває. Щастя це така непередбачувана річ! Ось їй усі казали з приводу Ігоря, а вона з ним щаслива і у них улюблений синочок!
Коли Олену відвезли в пологовий трохи раніше, Марина весь вечір з хвилюванням чекала, ну що, як, коли?
Рано-вранці почала дзвонити у пологовий, їй довго не відповідали, потім запитали:
– А ви їй хто?
Марина ляпнула, щоб швидше відповіли:
– Та сестра я, а що?
Хоча в Оленки сестри не було, у неї мами не стало, коли їй було одинадцять. А після школи батько з іншою одружився, а Оленка сама по собі.
– Приїжджайте, дівчинка в неї народилася, – повагавшись, сказала медсестра.
– А навіщо приїжджати? – не зрозуміла Марина.
І тут медсестра сказала найгірше.
– Приїдь, нема більше сестри твоєї, не стало її…
Вірити у те, що відбувалося, не було сил. Олени більше немає, як таке можливо?!
Якби не Ігор, Марина не знає, як вона все це пережила б.
Ідею Марини забрати дівчинку до них Ігор підтримав одразу. А як вони ще можуть вчинити? Марина вкотре переконалася в тому, який Ігор добрий і відданий чоловік.
Материнських турбот додалося, але це й на краще. Дитячі голоси та сміх лікують душу.
– Дивись, як Юрко дає Лілі ведмедика! Вони просто як братик і сестричка, – розчулювалася Марина.
– Ну а як же ж, вони й справді братик і сестричка, вони наші діти! – Ігор так ніжно дивився на дітей, що у Марини душа раділа.
У Ігоря добре серце, для нього немає чужих дітей.
Ліля майже не відставала від Юрка, хоч він і старший. Їй тільки три, а лепече краще за братика, ось що значить дівчинка!
Марина не поспішала із садком, Ігор непогано заробляв, їм вистачало. Жаль, що чоловік часто з роботи затримується, а іноді й на вихідних працює. Але що робити, бо ж мають дітей.
Як грім серед ясного неба пролунав дзвінок:
– Марина Сергіївна? Ваш чоловік їхав машиною і… Опинився на узбіччі… Він був не один.
Це потім з’ясувалося, що Ігор їздив на вихідних не на роботу, а на дачу. Того дня він був із дівчиною, дівчина залишилася живою, а Ігоря більше немає!
Разом із лихом прийшло усвідомлення – він був з іншою. Він був не той, за кого себе видавав, а вона йому вірила! Але ж він був такий щирий, як же ж так? Як так жити разом і не вірити?
Марина влаштувала Юрка й Лілю в садок і вийшла на роботу.
У неї більше немає ні коханого чоловіка, ні улюбленої подруги.
Але є улюблені син Юрко й донька Ліля.
Коли вона дивиться на дітей, їй здається, що вони дуже схожі. Ну, зовсім як брат і сестра. Різні думки приходять їй з цього приводу. Видно вона була надто наївна, нерозумна й закохана.
Але вона себе за це не зневажає.
Хіба можна зневажати любов.
А ось заміж, швидше за все, Марина більше не піде. І подруг у неї також більше немає…