Денис ішов з роботи, під ногами приємно хрумтів сніг, чомусь згадувалося дитинство.
Катання з гірки, гра в сніжки… Золоті часи були…
Раптом Денис почув якийсь звук. Він подивився на всі боки і побачив на лавці хлопчика в коричневому пальті і сірій шапочці.
Він витирав сльози на щоках.
Денис підійшов до нього.
– Хлопчику, ти заблукав? Чому плачеш?
– Я листа загубив… Несу в кишені, а потім дивлюся, а його немає, – і знову заплакав.
– Ну, не плач, давай разом пошукаємо. А що за лист? Мама дала віднести на пошту?
– Це я написав. Миколаю… Мама не знає…
– Ох, біда… Ну нічого, ще напишеш…
– Ага, а він вже не встигне дійти…
– Знаєш що, ти біжи додому, а то вже темно, а я пошукаю твого листа. Домовилися?
– Добре… А ви точно відправите, якщо знайдете?
– Точно, обіцяю! Я знаю, що Миколай знає все, що пишуть діти. Навіть якщо не знайду, все одно він подарує тобі щось…
Хлопчик рукавом пальта витер обличчя і пішов.
– От бідолаха. Писав, старався, а тут такий конфуз вийшов…
Денис усміхався, згадуючи, як знаходив під ялинкою подарунки, думаючи, що це Миколай прочитав його листа і приніс. Як давно це було…
Вже скоро його синок теж писатиме листи, а поки йому лише чотири роки, не вміє ще…
Денис пішов далі, дивлячись уважно під ноги, але нічого не було. Ех, шкода хлопця, щось же ж просив там, сподівався…
Раптом він помітив щось у снігу. Денис придивився й застиг від несподіванки.
Кутик конверта, що стирчав із кучугури. Денис дістав його. Подивився – він!
Папір намок, Денис дбайливо поклав листа в сумку, щоб не порвати.
Вдома дружина Валя готувала вечерю, синок Миколка грався з машинками. Денис любив свою сім’ю і завжди з радістю йшов у затишну квартиру.
– Валю, уявляєш, іду щойно, а на лавці хлопчик сидить років восьми, плаче гіркими сльозами. Лист Миколаю загубив. А я знайшов ось. Давай глянемо, що там…
Денис дістав із кишені конверт. Дитячим почерком написано – Миколаю від Сашка.
– Ну що, відкриємо, глянемо, що він там попросив?
– Давай. Все одно цей лист далі пошти не пішов би нікуди…
Денис акуратно відкрив конверт і дістав листок у клітинку, складений навпіл. І вголос зачитав текст:
«Любий, Миколай! Пише тобі Сашко, який живе по вулиці Соборній, 49. Мені дев’ять років, я вчуся в третьому класі. Мені подобається грати у футбол, бігати з хлопцями.
Я живу з мамою Вірою й бабусею Лідою. Ми нещодавно переїхали у старий будиночок, в якому нам дозволили жити добрі люди.
Раніше ми жили з татом у іншому місті. Тато любив гуляти, а потім сварився. Мама з бабусею Лідою – це татова мама, весь час плакали, і я разом з ними. Тому ми поїхали і взяли бабусю з собою.
Миколаю, я хочу попросити у тебе, щоб ти допоміг знайти мамі нову роботу. Вона прибирає, але їй не можна нахилятися, спина. А ще подаруй, будь ласка, мамі нову сукню, бо стара в неї вже порвалася. Мама висока у мене і струнка. І дуже гарна!
Для бабусі привези, будь ласка, ліки, щоб коліна не турбували. Бабусі важко ходити, хоч вона ще не стара. І ще бабуся мріє про теплий махровий халат, а то вона мерзне. Бабуся маленька, худенька у нас.
А я мрію про гарну ялинку з вогниками та різнокольоровими іграшками.
Дуже чекаю на тебе, любий Миколаю.
Сашко.»
Денис перестав читати і подивився на дружину. В очах були сльози.
– Боже, як це зворушливо… Бідолашний хлопчик… Втекли від гульвіси, грошей не вистачає тепер ні на що… Яке світле і добре прохання, це зараз така рідкість, щоб діти просили щось для мами та бабусі. І зауваж, для себе, окрім ялинки, нічого не попросив…
– Та вже ж, натерпілись видно від татуся… І свекруху взяла з собою жінка, не кинула. Хороші, мабуть, люди. Слухай, а що коли ми здійснимо мрію хлопчика, га Валю? Що думаєш?
– Це було б чудово, Денисе. Я росла в такій родині, ти ж знаєш, скільки натерпілися… Шкода тільки, що моя мама так і не наважилася піти від батька. Поки його не стало, то спокою не було…
– У нас на роботі потрібен адміністратор, можна запропонувати цій Вірі. Зарплата досить хороша, і прибирати не треба, – згадав Денис.
– Давай попросимо у сусідів костюм Миколая й помічниці, і прийдемо до цього Сашка додому? Нехай дитина вірить у диво… Влаштуємо свято!
Я куплю ліки для бабусі, які виписував мамі лікар, щось схоже в неї було. А ще халат махровий бабусі і сукню для мами, у неї розмір приблизно як у мене, судячи з опису. Щось недороге, але якісне й красиве можна знайти, зараз знижки якраз перед святами.
Гроші у нас, на щастя, є. Чому б не зробити добру справу, Денисе, як вважаєш?
– Я за! Яка ж ти в мене добра, Валечко…
Денис обійняв дружину. Яке щастя, коли думки сходяться, і повне порозуміння у родині.
…Наступного дня Валя купила просту, але красиву темно-зелену сукню, махровий халат ніжно-рожевого кольору, ліки для бабусі, цукерки, мандарини, ялинкові іграшки. Денис вирішив купити недорогий смартфон для Сашка, навряд чи він у нього є.
Домовилися з друзями, які мали костюми, щоб вони дали на вечір. Денис купив невелику пухнасту ялинку для Сашка і собі заразом.
Валя і Денис вдягнули костюми, взяли великий мішок, який ішов на додачу до костюмів і склали туди подарунки. Денис завантажив у багажник ялинку, і вони поїхали на адресу, вказану на конверті. Син Микола був у бабусі.
Старий старий будиночок, похилений паркан. У вікні було світло, значить, вдома…
Денис узяв ялинку, Валя мішок, і вони тихенько зайшли на подвірʼя, постукали в двері.
– Хто там? – двері відчинила висока світловолоса жінка років тридцяти п’яти, очевидно Віра, мама хлопчика.
Побачивши Миколая вона розгубилася.
– Ой, а ми не замовляли такої послуги… Ви, мабуть, помилилися адресою…
– Тут живе хлопчик Сашко?
– Так це мій син…
– Мамо, хто там? – пролунав дитячий голос.
Сашко в домашніх спортивних штанях та светрі вискочив у коридор із кімнати.
– Ой… Миколай!
– Привіт, Сашко! Я отримав твого листа, і ось ми тут! Приймай гостей!
– Мамо, мамо, він все-таки отримав мого листа! Той дядько знайшов його й відправив, як і обіцяв! Як чудово! Заходьте! – радісно вигукнув хлопчик.
Віра посміхнулася і пропустила їх у хату. З кімнати вийшла бабуся, невисока струнка жінка. Побачивши ялинку, очі хлопчика засяяли радісним блиском.
– Це нам ялинка? Яка гарна і пахне Різдвом…
– Так, Сашко, у всіх дітей має бути ялинка-красуня. Ось іграшки й гірлянда, самі прикрасите потім. А ще я приготував подарунки. Але ти маєш розповісти щось чи заспівати…
Сашко розхвилювався і не зміг нічого згадати. Він із захопленням дивився на Миколая.
– Сашко, я знаю, що ти хороший хлопчик. Любиш маму й бабусю, допомагаєш їм, добре вчишся у школі.
Ось ми принесли вашій сім’ї подарунки, які ти просив. Діставай із мішка сам…
Сашко захопленими очима глянув на маму, шукаючи схвалення, та кивнула.
Сашко несміливо поліз рукою в мішок. Халат для бабусі, упакований у коробку і зверху червоний бантик. Сашко акуратно зняв бантик і відкрив коробку. Почав розгортати халат.
– Бабусю, це для тебе! Я у листі писав! Тримай!
– Мені?! Та як же це… – розгубилася бабуся, взявши халат.
Вона накинула халат і зав’язала пояс. Точно по ній шитий!
– Дякую, Миколаю і внучику! У мене ніколи такого не було, – сказала жінка.
Потім Сашко вручив мамі плаття, бабусі – ліки. Вони здивовано дивилися на подарунки, нічого не розуміючи.
Потім Сашко дістав величезний пакет, повний цукерок та мандаринів. Зверху лежала коробка із новим смартфоном.
– Це мені? Телефон? Свій власний? Клас… Миколаю, рідненький, дякую тобі велике за подарунки! Я знав, я вірив, що ти є… І ти не підвів! – зі сльозами радості сказав Сашко.
– Здоров’я і щастя вашій родині! А нам пора йти…
Денис із Валею забрали порожній мішок і зібралися йти. Сашко роздивлявся коробку з телефоном, намагаючись відкрити.
У коридор вийшли мама й бабуся.
– Скажіть, будь ласка, а хто ви? Звідки знаєте Сашка?
– Я знайшов його листа і вирішив з дружиною порадувати хлопчика. Від щирого серця прийміть. У вас чудовий хлопчик росте.
Візьміть ось листа сина й візитівку, зателефонуйте за номером, нам потрібен адміністраторка, і ви підходите на цю посаду. Якщо вам це цікаво, звісно.
– Спасибі велике… Так несподівано все це… Сашко радий, він так чекав дива, і воно відбулося завдяки вам…
…Денис та Валя їхали додому мовчки. Вони відчували радість за те, що змогли подарувати свято чудовому хлопчику та його родині.
Часто дарувати подарунки набагато приємніше, аніж отримувати, особливо коли бачиш щиру радість в очах дитини.
Грошей, витрачених на подарунки, було не шкода. Гроші вони ще зароблять.
А ось емоції, їх не купиш ні за які гроші…