День народження Ірини проходив як завжди – ніяк! Чоловік прийшов з роботи, роздав усім зауваження і сів дивитися телевізор. Дочка робила уроки, а сама Ірина готувала обід на завтра. Жодних привітань, жодних подарунків, ні слова! Все як завжди… Раптом у двері подзвонили. Ірина пішла відкривати, глянула у вічко і застигла від здивування

Батько завжди казав Кирилові, що чоловік має бути сильним, мужнім, строгим і конкретним. Ніяких сантиментів!

І сім’ю свою тримав він так само. Рідко говорив добрі, чи лагідні слова. Жили всі за суворим розпорядком.

Кожному він призначив обов’язки і завжди перевіряв їхнє виконання.

Причому діставалося всім!

Мамі Ірині – за пил на меблях, або недосолений борщ.

Сестрі Олі – за безлад на столі, або не вимиту чашку.

Кирилу – за трійку по алгебрі, або залишену у коридорі сумку.

Перед поверненням батька з роботи в будинку розпочиналася метушня. Усі намагалися навести лад, виправити якісь огріхи.

Але батько все одно знаходив до чого причепитися.

Свят він взагалі не визнавав. Дні народження, день весілля, проходили без святкувань. Ніхто не чекав сюрпризів, а тому особливо не засмучувався.

Ситуація змінювалася, коли приїжджали дідусь із бабусею – батьки мами.

Вони були повною протилежністю батька. Їм ніщо не заважало насолоджуватися життям та одне одним.

То бабуся запропонує наліпити вареників і вся сім’я, за винятком батька, весело приводить кухню в неприпустимий безлад, засипаючи все навколо та власні носи борошном.

То дідові захочеться влаштувати гру в доміно прямо на підлозі, або гру на швидкість по збору пазлів. Ще й набір придбає мінімум на тисячу одиниць, а потім усе це різнокольорове добро висипає на розібраний стіл-книжку, та й так залишає. За один раз зібрати картину не виходить!

Прийде батько з роботи, подивиться на це, губи стисне і в спальню. Терпить із останніх сил. А сім’я знає – поїдуть дідусь із бабусею, то відіграється на них строгий тато. Тому “гуляють” на повну.

-Діду, ти такий несерйозний, – якось сказав Кирило. – І як бабуся за тебе заміж вийшла?

-Несерйозний? Чому ти так вирішив? Я, між іншим, професор!

-Ну, ти весь час посміхаєшся, жартуєш, бабусю потай у щічку цілуєш.

-Так я люблю її. І вас люблю всіх. Тому настрій у мене завжди хороший. Розумієш? Душа співає!

-А тато каже, що чоловік має бути серйозним.
-Він правий. Тільки всьому має бути місце та час. Якщо я на кафедрі почну реготати, то мене точно не зрозуміють. Вдома – зовсім інша річ. Тут найрідніші, близькі люди. Тут можна бути собою.

-Тато рідко посміхається. Виходить, він нас не любить?

-Ні, мій любий, він вас любить. Просто в нього такий характер.

-Важкий?

-Я б так не сказав. Просто тато любить порядок. А я навпаки: люблю безладдя. І ще невідомо, що краще.

-Краще безладдя! – засміявся хлопчик. – І легкий характер.

-Кирило, а у тебе характер який?

-Не знаю…

-А давай перевіримо!

-Як?

-Ти пам’ятаєш, що у бабусі завтра день народження?

-Звісно. Мама зранку до святкового столу готується, хоч тату це й не подобається. Наші дні народження ми не відзначаємо.

-Святковий стіл – це, звісно, ​​добре. Але я хочу зробити бабусі сюрприз. Допоможеш?

-Сюрприз? Навіщо

-Дивак ти. Сюрприз – це так здорово! Людина радіє і приємно. Ти що ніколи нікому не робив сюрпризів?

-Ні. Я не вмію.

-Щоб сюрприз вийшов, треба заздалегідь знати, що людині подобається, що вона любить, про що мріє. І дати йому це. Несподівано.

-Ого. І що ти хочеш дати бабусі?

-Ось! Тому мені потрібна твоя допомога. Твоя бабуся дуже любить ромашки. Чи є у вас поблизу поле, де їх можна назбирати?

-Є. Недалеко.

-Чудово. Завтра рано-вранці підемо туди, зберемо букет. Потім ти піднімешся додому, тихенько проберешся у кімнату, де спить бабуся і відчиниш вікно.

-А ти?

-А я піднімуся запасними сходами, заберуся у вікно, розбуджу її і подарую ромашки.

-Навіщо ж у вікно? А раптом щось?
-Не хвилюйся. Твій дід ще – ого-го! До того ж у вас лише другий поверх. Натомість бабуся одразу зрозуміє, що я закоханий і досі. Зрадіє і буде щасливою.

-А як вона побачить, що ти через вікно? Вона ж спатиме.

-Так ти, коли будеш виходити дверима гримнеш. Вона й прокинеться.

Ну що, допоможеш? Тільки нікому ні слова!

-Допоможу. Ох і буде нам…

-Це потім. Головне – сюрприз…

Рано-вранці вони вирушили по ромашки. Коли прийшли, Кирило піднявся в квартиру, тихенько відчинив бабусине вікно і визирнув назовні.

Він мало не розсміявся в голос, побачивши, як дід, тримаючи зубами букетик, досить пружними рухами, спритно піднімається сходами.

Кирило вийшов зі спальні, навмисне голосно гримнувши дверима.

За сніданком хлопчик уважно спостерігав за дідусем і бабусею.

Вона ніби сяяла зсередини, тихо посміхалася і, здавалося, нічого не помічає навколо, крім свого чоловіка.

Дід жартував, як завжди, наминав, як хлопчик, мамині пиріжки і непомітно підморгував онуку.

-Діду, а як твій сюрприз? Вдався? – запитав Кирило, коли залишився з дідусем наодинці.

-Бабуся була дуже щаслива…

-І не сварилася на тебе через сходи?

-Не встигла. Побачила ромашки і про все забула.

-Добре. Незабаром день народження у мами. Я теж зроблю їй сюрприз.

-Обов’язково зроби. Давай заздалегідь придумаємо який саме. Сходи для тебе не підійдуть. Це для закоханих.

-Розумію. Я б і не поліз – високо.

Дід непомітно видихнув.

-Тут треба подумати, – Кирило зморщив чоло. – І маму порадувати, і тата не роздратувати.

-Думай, онуче. Якщо що – я готовий допомогти.

Незабаром дідусь з бабусею поїхали. Життя в сім’ї пішло у звичайному ритмі. Ідея з сюрпризом не давала Кирилові спокою. Зрештою, він придумав…

Хлопець подзвонив дідові, порадився. Той схвалив його задум. Допомога була не потрібна. Для такого сюрпризу не потрібно виняткових зусиль. Потрібно було тільки заощадити на кишенькових витратах.

День народження мами проходив як завжди – ніяк.

Батько прийшов з роботи, роздав зауваження і сів дивитися телевізор. Оля робила уроки. Мама готувала обід на завтра. Жодних привітань, жодних подарунків, ні слова…

Все як завжди.

Раптом у двері подзвонили. Мама пішла відкривати, глянула у вічко і застигла від здивування. Вона відкрила двері.

На порозі стояв Кирило. Його очі сяяли. У руках – великий букет білих лілій і величезний торт.

Хлопчик зайшов у квартиру:

-Мамо, вітаю тебе з Днем ​​народження! Я тебе дуже люблю!

Мама мовчки взяла квіти. Сховала у них своє обличчя…

З кімнати на шум вийшов батько, вибігла сестричка.

Нарешті, мама підвела голову, зробила крок до Кирила, обняла його і витерши зі щоки набіглі сльози щастя, прошепотіла:
-Дякую, синку…

Запала тиша.

-Чого стоїте? – пролунав несподівано м’який голос батька. – Ходімо пити чай…

Чоловік підійшов до дружини і сина, обійняв їх обох. Через секунду до них приєдналася Оля.

Здається, сюрприз вдався…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.