Степан одружився пізно – у тридцять вісім років.
До цього він не був одружений. Звісно, зустрічався з жінками, але щоб завести сім’ю, то чомусь не наважувався.
– Я надивився на своїх друзів, так що не поспішаю одружуватися! – казав він. – Одружуся ще, які мої роки?!
Його сестра Марина часто казала:
– От не одружився в молодості, а зараз перебираєш. Не дай Боже, вибереш ще якусь… У твоїх друзів он уже діти бігають, а ти тільки одружуватися зібрався!
– Та годі вам, відчепіться ви від мене! Одружуся я, одружуся з Юлією!
– Це яка ще Юлія?! Чи не сусідка, яка живе з батьками через три будинки від тебе? Молода? – запитала сестра.
– Саме вона!
– Та їй тільки двадцять років, а тобі, аж тридцять вісім. Ну, Степане, у тебе все не як у людей.
– Ну поживемо-побачимо, – засміявся у відповідь Степан.
Степан сам із себе був видний чоловік. Високий, не можна сказати, що прямо красень але… Звичайний.
Живе у невеликому селі в батьківському будинку.
Батька не стало давно, а матір він поховав рік тому…
Працював Степан в автосервісі у свого однокласника Андрія. Руки мав чоловік «золоті» й був справжнім майстром, спеціалістом…
…Дуже шикарного весілля у Степана з Юлією не було. Наречена була в білій весільній сукні, красива і молода.
А наречений під стать їй у гарному костюмі з метеликом. Високий, стрункий.
Після реєстрації шлюбу, молоді вирушили в кафе, там і відзначили у невеликому колі родичів і кількох друзів.
Юлія швидко перенесла свої нечисленні речі в хату до чоловіка і почалося сімейне життя.
Працювала вона бухгалтеркою у місцевій агрофірмі.
…Життя йшло своєю чергою.
Сестра Степана жила з сім’єю у райцентрі. Приїжджали вони в гості раз на місяць на своїй машині.
Марина раніше приїжджала кожні два тижні, коли була жива мати.
Приїжджала з подарунками, мати раділа…
Але зараз у батьківському будинку інша господиня, молода…
Марина відчувала, що Юлії не дуже подобається, коли вона приїжджає з чоловіком.
– Ну здрастуйте, а ось і сестра зʼявилася, – казала Юлія побачивши Марину.
Марину це слово напружувало, але вона нічого не говорила.
Не хотілося починати сварок. Тим більше жінка розуміла, що Юлія зовсім молода й невихована…
Сім’я Юлії – мати з батьком, жили через три будинки від них.
Родина не дуже – батько часто гульбанив, та й мати теж не відставала.
Юлії хотілося якнайшвидше піти, щоб не бачити весь цей бедлам, тому вона одразу й погодилася вийти заміж за Степана.
Хоча їй хотілося чоловіка ровесника, молодшого. Ну що ж тепер, який є!
Хазяйка з Юлії поки була не дуже хороша, але Степан сам умів готувати і прибирати в будинку.
Він у принципі був хазяйський мужик, все вмів. Навчав молоду дружину, як готувати, прибирати.
Любив порядок і чистоту Степан, і привчав до цього дружину.
Юлія спочатку сварилася за звичкою, бо так розмовляла з батьками і так звикла:
– Сам готуй, сам пери, сам прибирай!
Але Степан якось так глянув на неї і сказав:
– Відправлю назад до батьків, якщо не прислухатимешся до моїх порад. Вчися, хто ще тебе навчить. Інший би не став вчити, а швидко б розлучився!
І Юлія наче дослухалася…
…Вкотре приїхала Марина з чоловіком у гості. Вони пили на кухні чай із печивом, яке спекла Марина й привезла з собою.
– Ох, сестричко, як же ж я люблю твоє фірмове печиво! – нахвалював сестру Степан. – Юлю, вчися в Марини, вона хороша господиня, і ти станеш такою ж!
Юля посміхнулася і кивнула. А в душі в неї все переверталося!
Мати особливо її нічого не вчила, та й Юлія все одно не хотіла її слухати.
Марина з чоловіком погостюють собі трохи і того ж дня їхали назад.
Отак і їздили трохи більше року, раз на місяць…
…Якось Марина розмовляла по телефону зі своєю подругою Катериною, яка теж жила в тому селі, що й Степан.
Подруги зустрічалися, звісно, переважно Марина з чоловіком по дорозі від брата ненадовго заїжджали в гості, але не кожного разу. Більше спілкувалися по телефону.
– Слухай, Марино, – говорила Катя. – А як твій брат живе з цією Юлією? Всі знайомі оторопіли, коли він раптом одружився з нею! Там же ж взагалі сімейна… А він одружився взяв…
– Ну не знаю, Катрусю, начебто живуть нічого… Правда я прямо відчуваю, що не подобається їй те, що ми приїжджаємо в гості.
Але я не можу, мене тягне до себе батьківський дім, та й рідний брат! Але ми ніколи не втручаємося в їхнє життя, тихо й спокійно поп’ємо чаю, кави й додому…
– Ну, не знаю… А Юлія навпаки говорить всім, що ти заважаєш їй жити зі Степаном. Приїжджаєш щоразу і виказуєш їй, що вона погана дружина, погано готує, у хаті не прибрано, – сказала подруга. – Ходить і всюди пліткує про тебе!
– Нічого собі, Катрусю, оце номер! А що ж робити? Зовсім не приїжджати, не зможу, мабуть. Все-таки Степан мій брат і ми з ним завжди були дружні. А я дивлюся, останнім часом, не встигнемо зайти в хату, як Юлія вже питає: «Надовго ви? Коли поїдете?».
Це вона натякає, щоб ми швидше їхали з дому, причому питає так, щоб Степан не чув.
Мені, звісно, неприємно таке чути, але я все списувала на її молодість та невихованість. Хто там її виховував, сама знаєш…
…Через півтора місяці Марина не витримала й поїхали із чоловіком знову в гості до Степана.
Печиво вже вона не пекла, настрою не було, дуже засмутила її подруга.
Та й вирішила з братом тихенько переговорити, щоб його дружина не розпускала безглуздих чуток.
Коли вже Марина збиралася з чоловіком додому, Степан вийшов надвір завести корів, що прийшли з пасовища.
Трохи згодом, Юлія теж вискочила за ним.
Марина вийшла на веранду. Двері на подвірʼя були відкриті навстіж. І раптом жінка почула несподіване:
– Степане, мені твоя сестра набридла, нехай більше не приїжджає зі своїм чоловіком! По-перше, чоловік на мене дивиться дивно, мабуть, бабій він, захотілося молодої!
А по-друге, Маринка твоя все вчить мене, вчить, каже, що погано готую, несмачний суп, посуд брудний!
Якщо вони зараз не поїдуть, я влаштую сварку, нічого їм тут робити!
Скажи своїй сестрі…
Степан так і застиг від почутого.
– Юлю, ти що таке верзеш?! Та наш зять найпорядніший чоловік, і не потрібна ти йому.
І коли це встигла тобі сестра наговорити, якщо вона і суп ні разу твій не пробувала?!
Щоразу поп’ють чаю, каси і все, – обурено сказав чоловік.
– Та ти просто не чув, вона це говорить, коли тебе нема за столом, – не вгавала Юлія.
Марина різко розвернулась і покликала чоловіка.
Вони мовчки вийшли з хати і поїхали, не попрощавшись.
Степан нічого не зрозумів…
– А я що тобі говорю?! Ні дякую тобі, ні до побачення! – задоволена відповіла Юлія.
Степан засмутився, обдумуючи, що ж сталося. Як це сестра поїхала не попрощавшись?
– Мабуть почула слова Юлії. А що ще?!
…Степан часто говорив з дружиною, що їм потрібні діти.
– Юлю, давай народимо дитину. Мені вже пора батьком стати, а то постарію, коли виховувати буду?
– Тобі треба, ти і народжуй! А мені поки що діти не потрібні, я ще молода, встигну, – відмахувалася дружина.
Після почутих слів невістки Марина з чоловіком не приїжджали до них два роки.
Та сама подруга Катерина по телефону розповідала місцеві новини.
– А твоя невістка зраджує Степану, а він не знає, чи що? Усі знають, а він ніби ні, чи вигляд робить, що не знає? Правда ризикує Юлія, як вона не переживає зраджувати? Степан такий великий, не дай Боже що…
– Катрусю, невже це правда?! Може це плітки? Хоч і не подобається мені вона, але не думаю, що вона зраджує брату! – заступалася Марина за невістку.
– Не знаю, Марино, я свічку не тримала, але своєму чоловікові вірю. Він бачив, як Юлія катається за містом на машині з молодими хлопцями. Вона і гульбанити почала.
Ти ж знаєш – яблучко від яблуньки.
А в неї батьки гульбанять. Вони і Степана намагалися спочатку до себе в компанію затягнути.
Ну ти сама знаєш свого брата, він не такий. Порядний мужик…
– Оце так, Катрусю, ну й новини. Дуже неприємно мені це чути…
…Після цієї розмови якось Марина побачила уві сні, що вони з чоловіком приїхали до Степана.
Начебто вони з братом прибирають в хаті, там багато бруду і якихось старих речей.
Юлія галасує і свариться, а поряд з нею якийсь неохайний мужик недобре поглядає на Марину.
Вона прокинулася і заплакала.
Якось неприємно й неспокійно стало на душі…
Хоч і розмовляла Марина з братом по телефону, але ні він, ні вона нічого поганого не говорили про його Юлію.
Обоє були виховані і, мабуть, не хотіли один одного засмучувати.
Марина так і не сказала братові, що чула ту розмову…
У неділю Марина сказала чоловікові:
– Давай-но відвідаємо брата. Щось мені неспокійно, сон ще поганий бачила, ну я тобі розповідала…
Поїхали вони в село. Приїхавши до хати, вони побачили, що двері зачинені на замок.
Поїхали на роботу до Степана, там і побачили його.
– Степане, привіт! – гукнула Марина. – А ти й на вихідних працюєш?
– Привіт-привіт, сто років не бачилися, – сказав той. – Так, працюю іноді, якщо багато роботи, а так мені що вдома робити? От і йду сюди, працюю. Час швидше йде…
– Як що?! – ахнула Марина. – А Юля твоя?! У тебе ж сім’я?!
– Та яка там сім’я, яка Юля? – раптом махнув рукою Степан.
Марина з чоловіком застигли від несподіванки.
– Ми вже пів року разом не живемо. Подав я на розлучення, розлучилися. Ти мала рацію, а я тебе не слухав…
Вдома Степан розповів:
– Юлія зв’язалася з молодими хлопцями, гульбанять разом. Вона зібрала речі й пішла до молодого, живе з ним та з його братом.
Не знаю, як живуть, не хочу навіть і чути.
Виявляється, вона давно зустрічалася з ним, а я, як і ведеться, дізнався про все останнім.
І то Андрійко підказав. Шкода, каже, мене стало.
А я йому, звісно, вдячний, скільки б ще терпів і не знав?! Просто такий я, здоровий, а наївний, довірливий, — усміхаючись говорив брат.
– Це точно, Степане, наївний! Надалі розумнішим будеш. А ти якийсь спокійний, впевнений, ніби нічого й не сталося?
– Ну ти даєш сестро, а скільки ж можна нервуватися!
Та й забув я майже все? У мене є Рита, зустрічаємось ми й одружуватися знову я зібрався…
– Рита?! Знову молода?! А ні… Почекай, а це часом не моя однокласниця?
– Так, вона, – задоволено сказав Степан.
– А що, Рита хороша жінка, серйозна, дочка в неї вже велика, чоловіка її давно не стало. Ну гаразд, Степане, я рада за вас.
Рита – гідна жінка, давай одружуйся. Ось у цьому випадку я двома руками за!
…Тепер Марина часто приїжджала з чоловіком до рідного дому до брата й Рити.
Їх зустрічали завжди привітно й радісно.
Вже й нову літню кухню допомогли братові збудувати, а Рита, як справжня господиня будинку, гостинно зустрічала родичів.
Марина часто згадувала свій сон і була вдячна тій недолугій невістці, яка пішла сама.
Тому що нарешті її улюблений брат Степан знайшов своє щастя!