-Чому ти мене не попередила заздалегідь, що приїдеш сьогодні? А навіщо стільки всього привезла, у нас все є !, – сварилася замість вітання Марія.
-Я вам сюрприз вирішила зробити. А банки це всі для вас. Свої домашні завжди смачніші, пригощайтесь, – радісним голосом сказала її мама Олена.
Олена Геннадіївна пройшла в кімнату і присіла. З кожним разом вона все гірше переносила дорогу. Вік давався взнаки. Її діти вже стали дорослими.
Старша дочка Світлана, її батьки не бачили близько 7 років. Вона переїхала в Бельгію, коли вийшла заміж. Жили вони мирно і у них вже з’явилися двоє прекрасних дітей. На жаль, з бабусею і дідусем вони не спілкувалися. Не до них. Вони займалися своїми справами, рідко зідзвонювалися, і то дзвонила бабуся, онуків вона ніколи не бачила. Вони обіцяли приїхати, але ще жодного разу не бачилися. У них вічно якісь справи, а батьки сумують і дуже хочуть познайомитися з онуками.
Середній син Рома теж завів сім’ю. Переїхав до рідного міста невістки – Дніпра. Зараз вони встали на ноги. Вже купили величезний будинок, закінчили з ремонтом і виховували маленького сина.
Вони якось приїжджали до батьків у село, але тільки один раз. Бабусі і дідусь часто отримували від них фотографії і милувалися хлопчиком і молодим подружжям. Вони досконально розглядали фотографії і порівнювали на кого більше схожий онук. З Романом вони спілкувалися побільше, ніж з Світланою, але не сказати, що багато. Олена Геннадіївна з Дмитром Сергійовичем давно хотіли з’їздити до них у гості, та дорога довга. Вони все-таки вже літні люди.
Молодша дочка Марія, живе неподалік від батьків і отримує більше всіх “докучливих” порад від батьків. У неї особисте життя складається не так солодко, як у її старших. Вона зустрілася з молодим чоловіком більше півроку, але коли він почув про вагітність дівчини, він зник. Сказав ще молодий для батьківства. Тому Марія сама виховувала доньку Алісу і намагалася забезпечити себе і її. З батьками вони бачилися в рази більше ніж інші діти. Аліса виховувалася бабусею до семи років. Потім Марія накопичила на квартиру і переїхала в район біля школи.
Так що Аліса найближча з онуків, та й то зараз рідко спілкувалися. Звичайно, можна спілкуватися по телефону, але він не замінить живих розмов. Так бувають дні, коли вони не відповідають по декілька днів.
Нудно стало бабусі і вона вирішила до онуки в гості з’їздити, та сюрприз влаштувати. А виявляється, їй тут не раді. Дідусь теж хотів приїхати, але він спину надірвав поки ящики з картоплею переносив. Лікар сказав, що йому б удома тиждень відлежатися. Ось він і не поїхав.
-Господи, чому заздалегідь не попередити. Різні ж бувають ситуації. А раптом мене б відправили у відрядження на пару днів, що б ви робили? До того ж у нас в холодильнику порожньо. Треба ж завчасно готуватися до гостей! Телефони вам на що?
-Мила моя. Я не зі зла. Скучила за вами, ось і приїхала. А на телефон ми дзвонили з батьком, там жінка щось говорить, що ви в якійсь зоні мережі. Нічого не зрозуміло. Батько, до речі, теж хотів приїхати, та занедужав, трохи.
-А що з ним трапилося? Знову тиск скаче?
-Ні, з тиском, слава богу, все добре. Він днями надірвався. Ось і вилежується зараз, але він так сильно приїхати хотів, його тільки лікар зміг переконати залишитися.
Почулися кроки. Це Аліса повернулася з тренування. Вона була явно незадоволена, що мама не забрала її і їй довелося шукати автобус, який довіз її до зупинки біля будинку.
-Подивіться хто прийшов! Це ж наша красуня. Яка наречена виросла! Іди ж, я тебе обійму, – накинулася на неї бабуся.
-Бабуся! І тобі привіт. Ой так сильно мене обіймаєш – зраділа Аліса.
-Ну раз всі вже зібралися, прошу до столу, – не дуже бадьоро сказала Марія.
Вона розклала все на стіл. Варто відзначити, що Марія і Аліса були схиблені на калорійності і правильному харчування. Всі страви були для Олени Геннадіївна невідомі. Дуже крихітні, позбавлені смаку, але красиві.
Далі Аліса показувала бабусі свою квартиру. Вона була просторою, модною і дуже дорогою. Скрізь нові незрозумілі речі помічала бабуся, які були звичайними для Аліси і її мами.
-Мама, ти на скільки до нас приїхала ?, – поцікавилась Марія.
-Виганяєш? Я ж тільки приїхала. Не хвилюйся я до кінця тижня обіцяла повернутися.
-Звичайно, не набридла. Зараз канікули почнуться, всі квитки швидко розберуть, я хочу тобі заздалегідь купити.
Олена Геннадіївна зрозуміла, що їй не варто затримуватися, але вже дуже давно вона не бачила внучку. Протягом всіх будніх днів бабуся намагалася допомогти і доглядати за сім’єю. Але все вона робила не так. Їжа була незвична домочадцям. В кімнату заходила вона без стуку. Речі складала, неправильно. Взагалі, порушувала всю ідилію і порядок в сім’ї.
З онукою вона майже не бачилася, вона то гуляти піде, то на тренування. Повернеться пізно так двері закриє, сидить там в інтернеті своєму, про бабусю зовсім забуває. Один раз вони тільки посиділи разом, дивилися на фотографії і Аліса розповідала про свої перемоги в різних конкурсах і змаганнях.
Марія з мамою теж малоспілкувалася. З ранку йшла на роботу, ввечері поверталася іноді і ввечері по справах йшла, одним словом, і дочка, і внучка уникали бабусю.
Останньою краплею стала підслухана розмова. Увечері всі прийшли додому, Олена Геннадіївна цікавилася і розпитувала у рідних про проведений день. Аліса і Марі, як зазвичай, відповідали їй сухо і йшли по своїх кімнатах. Тоді через деякий час вона підійшла до дверей і почула це:
-Коли вже бабуся поїде додому? Я втомилася говорити їй одне і те ж. Тим більше ти обіцяла, що я можу покликати подруг до себе на ніч, а з присутністю бабусі, я нікого покликати не можу!
-Потерпи трохи, в кінці тижня вона поїде. Потім ти довго її не побачиш.
Бабуся була в шоці від цих слів. Вона відразу ж почала збирати речі і упаковувати валізи.
-Ти кудись збираєшся?
-Так, подалі від вас. В справжній світ, де всі спілкуюся з людьми незалежно від їхнього віку та інтересів. Де люди добрі і не брешуть своїм близьким! Ми з батьком зовсім не таку тебе виховували.
-Але квитки на завтра!
Нічого я виживу день без обману і лицемірів.
Пішла Олена Геннадіївна на вокзал. Поки йшла вона не могла повірити в те, що відбувається. Вона стільки сил витратила на дітей і онуків, так сильно переживала за них, а вони ось так вчинили з нею. Вони викреслили її зі свого життя. Минула ніч, вона не спала, все думала над тим, що сталося.
Після повернення додому її зустрів чоловік, з сяючими від щастя очима. Він був радий її поверненню, її довгоочікуваній поїздці, хоч і заздрив їй. Але він справді чекав її. Запропонував чай і засинав питаннями. На них Олена Геннадіївна відповідала однаково, як ніби навчилася у внучки.
-Все добре. Здорово. Відмінно.
Вона вирішила приховати правду. Не хотіла засмучувати свого чоловіка. Вона боялася, раптом правда також сильно засмутить його.
-Нехай краще житимемо одні, зате щасливо. А діти живуть окремо, я відпускаю їх, – думала про себе бідна мати.