– Більше немає? Як це її більше немає? Про що ви говорите?! Я ж лише вчора з Ірою розмовляла. Ми на ці вихідні разом в село збиралися. Боже мій… Телефон випав з рук. Голос у слухавці щось нерозбірливо бурмотів та Лариса вже не чула слів… – Ірки не стало. І її Вадима… Що ж тепер буде з їхньою Женечкою

-Більше нема? Як це її більше немає? Про що ви говорите?! Я ж лише вчора з Ірою розмовляла. Ми на ці вихідні разом на дачу збиралися. Боже мій…

Телефон випав із рук. Голос у слухавці щось нерозбірливо бурмотів. Лариса вже не чула слів…

Ірки не стало… Єдина справжня подруга, майже сестра, ближча, ніж сестра.

Вони разом виросли, завжди стояли горою одна за одною. Разом пустували, мріяли, потім почали будувати власне доросле життя, але все одно не загубилися. У свій час навіть сім’ями товаришували.

Ну поки вони були, ці сім’ї…

Ларисі в особистому житті не дуже пощастило. Кар’єру вона до 30 років зробила, заробляла пристойно, навіть квартиру купила, двокімнатну в непоганому районі. Не хороми, звісно, ​​зате затишно і від роботи недалеко.

Саме час про діток подумати, про чоловіка, ось тільки не зустрічалася потрібна людина. Лариса виду не подавала, але в душі переживала сильно.

Їй, одинокій, дуже хотілося мати сім’ю, щоб любили, щоб додому повертатися не просто так, а до близьких людей, які завжди чекають.

Вона не шукала принца, але пов’язувати життя аби з ким, теж не збиралася. Надивилася вона на такі сім’ї, де люди разом лише заради вигоди, чи за звичкою.

І все-таки іноді накривало з головою, особливо після вечірок на роботі, на яких співробітниці вихвалялися успіхами своїх дітей і чоловіків і тонко натякали, мовляв, тобі теж давно пора, нагулялася.

У такі хвилини Лариса приходила до Ірки, щоб виплакатися на її плечі. Подруга пекла свій фірмовий торт, такий смачний… Потім вони довго чаювали і говорили, говорили…

-Скажи, що в мені не так? – нарікала Лариса. – Начебто не така вже й некрасива, і розумом бог не обділив, на роботі з людьми на раз сходжуся, а знайти свою половинку не можу, хоч ти що хочеш роби.

-Та годі тобі прибіднятися, – обурювалася Ірина. – Ти у нас справжня красуня! Чоловіки он як на тебе дивляться, я ж бачу.

-Дивляться. А що з того? Один одружений виявився, другий – явно альф*нс, у третього замашки начальника, по струночці перед ним ходи, рота не розкривай.

Де вони поховалися, нормальні мужики? Невже зовсім перевелися? Нікого для мене не лишилося…

-Я ж свого Вадима знайшла. Скажеш, він поганий?

-Ех, подруго, твого Вадика спеціально під тебе десь нач*клували, інших таких немає, – усміхалася крізь сльози Лариса.
Із чоловіком Ірці справді пощастило. Добрий, уважний, дбайливий та рукастий. Все у будинку зробити може. На жінку мало не молиться. Загалом з усіх боків золотий.

Тільки один у людини мінус – мати. Свекруха на Іру як відразу вз’їлася, так і не прийняла її. Скільки років минуло, а жінки, як і раніше, навіть не розмовляють.

Коли син маминих порад не послухався і повів Іру до ЗАГСу, Алла Борисівна молодим на двері вказала, йдіть, мовляв, живіть де хочете, у мене тут не притулок для оцієї без батьків, обірванки.

Ну і гаразд, два дні у друзів перебули, потім квартиру винайняли. Вадим з часом з матір’ю почав спілкуватися, а про невістку вона жорстко сказала:

-Не приводь, на поріг не пущу.

Ірці прикро було, але чоловіка налаштовувати проти Алли Борисівни вона не стала.

Може і на краще все. Інших жінок свекрухи вічно розуму вчать, а до неї ніхто в душу не лізе, і в хаті сама собі господиня. Хочеш – генеральне прибирання роби, не хочеш – сиди на кухні з тортиком, подружку втішай.

-Зустрінеш і ти свого чоловіка, обов’язково зустрінеш. Ось у найнесподіваніший момент, коли очікувати навіть не будеш. Сам зʼявиться, – сміялася Ірка і підливала чаю в чашку із незабудками. Жартувала, щоб подружку підбадьорити.
А вийшло все слово в слово…

Лариса взимку на роботу поспішала. А тут чоловік якийсь прямо перед нею зашпортався. Люди повз проходили, а вона не змогла. Раптом потрібна допомога.

Зупинилася, поцікавилася, чи все гаразд. Чоловік ніяково віджартувався, потім телефон попросив, і вона чомусь продиктувала, хоча зазвичай на вулиці не знайомилася. Потім переживала цілий день, раптом якийсь знову непутящий.

Чоловік зателефонував лише через тиждень, коли Лариса почала забувати про цю випадкову зустріч.

Вибачився, пояснив, що сидів на лікарняному, а потім запросив до ресторану. Так і закрутилось. Олексій виявився людиною цікавою, начитаною, з великим життєвим досвідом та відмінним почуттям гумору.

Лариса сміялася з ним більше, ніж за все попереднє життя. Вони сходилися все ближче і здивовано помічали, як багато у них спільного.

Через 3 місяці Олексій запропонував жити разом і Лариса погодилася. Чому б і ні, їм же добре вдвох. А подумати про білу сукню та обручки час ще буде, можна і почекати трохи.

Ось тільки за фактом, це трохи розтяглося на 5 років. Спочатку все було чудово, наче уві сні. Лариса просто на крилах літала, душа в душу – це про них із Олексієм, це вони так жили. Подумаєш, без штампу, не в папірцях щастя, хай і громадянський у неї чоловік, зате найкращий.

Через кілька років Лариса натякнула коханому, що час дітей завести, переживала, як відреагує. А він так зрадів, сказав, що мріє про дитину. Краще одразу дві чи три, сказав. Лариса реготала, плакала від радості та цілувала Олексія солоними губами.

Після цієї розмови якось непомітно пролетів рік, за ним ще один і ще. З дітьми не виходило. Виявилося, що й не вийде.

Не могла вона мати дітей. Ларису це приголомшило. Напевно, вона просто перестала звертати увагу на чоловіка, не помітила, що він зовсім перестав жартувати і чіплятися з поцілунками в самий незручний момент, що почав затримуватися на роботі, а вдома сидів, уткнувшись у телефон, відповідаючи короткими сухими фразами.

Чесно зізнатися, її це влаштовувало, бо самій хотілося тиші, самотності. І коли Олексій сказав фразу:

-Чи не пожити нам окремо?

Лариса тільки байдуже знизала плечима:

-Звичайно, любий, тобі видніше. Ти правий як завжди.

Він зібрав речі і пішов, а вона залишилася…

Все сталося надто буденно і просто, жодних драм, жодних сварок. Виходить і так буває. Жаль, що в чужу душу не заглянеш. Можливо, Олексій сподівався, що Лариса прийде в себе і помітить порожнечу навколо, а потім просто візьме телефон і зателефонує:

-Привіт, як справи? Знаєш, я скучила…

Так загалом і сталося, тільки надто пізно, майже через півроку. Великий термін, достатній, щоби все забулося: і г*ре, і любов.

Коли Лариса набрала таки знайомий номер, то почула з того боку веселий жіночий сміх і мовчки поклала слухавку. Про що тепер говорити? Все ясно. Значить, не був Олексій її половинкою, а шкода…

Поступово життя знову набуло сенсу, увійшло до звичної колії. Справлятися з періодичною нудьгою дуже допомагала Іра зі своїм чоловіком та крихітною донькою. Подруга три роки тому народила чарівну малу – Женечку – руде сонечко з кучериками.

Лариса гралася з нею з самого першого дня, впивалася навіть тимчасовою ілюзією материнства, сміялася:

-Ірко, ти просто зобов’язана нам з тобою ще хлопчика народити, я хочу бути двічі тіткою.

А тепер виходить, що Ірки немає і Вадима немає, обох не стало одночасно, коли їхали в садок за донькою…

-О Боже! – Лариса раптово виринула з глибин своїх спогадів.

Женя, Женечка, як же вона тепер? Де? З ким? Напевно, Алла Борисівна собі малу забрала. Це її рідна онука, дитина єдиного сина. Чи дозволить вона дівчинку відвідувати? Треба подзвонити, запропонувати допомогу, адже зараз у неї таке г*ре і стільки турбот.

Тремтячими руками Лариса набрала номер, який колись давно записала про всяк випадок. Ну ось він і знадобився… Розмова вийшла короткою:

-Допомога? А хто ви така, люба, щоб я у вас позичала? Поминки – не ваша турбота, сама розберуся. Знаєте, мені немає жодного діла до друзів жінки, яка обкрутила і занапастила мого хлопчика. Попрошу більше сюди не дзвонити. Женя? Гадки не маю. Мені вона не потрібна, я її взагалі ніколи в житті не бачила і не збираюсь. Дізнайтеся в опіці. Здається, її забрав хтось.

І все, гудки у трубці…

Лариса довго не могла усвідомити, що все це відбувається насправді.

Невже не прокинеться серце Алли Борисівни?

Невже вона відправить онуку до притулку?

Згодом вона переконалася – і так буває. Рішення прийшло саме собою – хотіла бути Жені тіткою, а стане мамою!

Вона не дозволить цій дитині рости без батьків, вона вже знає, як це несолодко.

Лариса почала оббивати пороги, їй усміхалися, обіцяли посприяти, казали, що не повинно бути жодних перешкод для оформлення документів, а потім натикалися на її статус незаміжня і хмурили обличчя.

Пояснювали:

-Для удочеріння дівчинки розглядаються тільки повні сім’ї, навряд чи вам, самотній, віддадуть дитину, тим більше, що охочі є. Он, тільки днями приїжджала на оглядини одружена пара і Женечка їм дуже сподобалася. Зрозуміло, що вам дівчинка як рідна, але є порядок. Ось якби у вас був чоловік…

У розпачі Лариса навіть збиралася дати оголошення про пошук чоловіка. Ну, мало що, може, за гроші чи за прописку. Зверталася за порадою до знайомих. Ось хтось із них і підказав:

-А що колишнього свого не попросиш, Олексій, здається? Він зараз начебто самотній, щось там у нього не зрослося на особистому, пішов від своїх останніх мадам.

Лариса руками замахала:

-Та що ви? Ні ні!

Потім посиділа, подумала, час піджимає, знову з опіки дзвонили з черговою відмовою.

-Треба щось терміново робити! А чим я, власне, ризикую? Ну, не погодиться, подумаєш, переживу.

І набрала номер по пам’яті, ніби й не забувала ніколи, не викреслювала зі всіх своїх записників. Поки набирала, давала собі обіцянку:

-Почекай лише 10 гудків, ні, тільки 5, якщо не зніме слухавку, значить не судилося.

Олексій відповів одразу:

-Так, хто це?

Лариса збентежилася і говорила ламано, потім заплакала і говорила, говорила про Женечку, про Ірку з Вадимом, про безсовісну Аллу Борисівну, про проблеми з документами, вона про щось просила, щось обіцяла, вибачалася і знову плакала. Олексій слухав мовчки. Коли Лариса замовкла, то сама здивувалася власним д*рощам і вирішила прощатися. Відповідь:

-Я зрозумів, зараз буду.

Як же Лариса цінувала раніше цю його лаконічність, готовність все кинути та летіти на допомогу. Чому не згадувала про це тоді, відштовхуючи коханого власноруч?
За годину вони сиділи на кухні, і Лариса вже без сліз пояснювала ситуацію:

-Ти не хвилюйся, у нас буде шлюб на папері, я зовсім не претендую на твою свободу і нічим не навантажуватиму тебе.

-Подивимось, – буркнув Олексій і поїхав до своїх знайомих, які, за його словами, могли прискорити процедуру одруження.

За місяць молодята разом із Женечкою урочисто входили до квартири. Маленька притискалася до Лариси, але при цьому з великою цікавістю поглядала на Олексія. Лариса подумала, що він нагадує їй свого батька, такий самий високий, міцний.

Повечеряли, поклали Женю в ліжко, дружно поцілували на ніч, вийшли та зачинили за собою двері.

-Ти зараз до себе? – невпевнено запитала Лариса. -А раптом вона вночі прокинеться, чи ще щось станеться?

-Знаєш, постелі мені поки що на кухні, потім розберемося, як бути.

Потім – дивовижне слово, дуже ємне.

Потім треба було ще підписувати купу всяких папірців.

Потім збиратися з Женькою до зоопарку на вихідні всією родиною, як належить.

Потім разом купували їй новий одяг.

Потім Женька заслабла і вони по черзі чергували біля її ліжечка, доглядали.

Потім закінчилася весна, влітку вирішили поїхати на море, щоб донька пораділа сонечку, тому вирушили разом на ринок вибирати найяскравіший плавальний круг і найкрасивішу панамку.

Отримавши в подарунок від Олексія величезного надувного зайця, Женька голосно засміялася і кинулась обійматися:

-Тату, матусю, я вас так люблю!

Лариса та Олексій переглянулись і немов уперше побачили один одного.

Увечері вони знову сиділи на кухні. Женька давно спала, набігавшись за день. Вони всі ніяк не могли побажати один одному на добраніч.

-А може… – невпевнено запитала Лариса і зрозуміла, що вони вимовили цю фразу хором.

Олексій підхопив її на руки та поніс до спальні…

Ще через місяць Лариса, прокинувшись, виявила маленьку оксамитову коробочку на своїй подушці, всередині лежали дві обручки.

-Що це?
Олексій зніяковіло потер перенісся:

-Ми ж до певної міри вже одружені, а пропозиції я тобі так і не зробив. Так, розумію, сам винен. Лара, вибач мені, я був таким д*рнем, стільки помилок наробив. Обіцяю, якщо ти відповіси «так», я стану найідеальнішим чоловіком у світі. Ну, що ти скажеш?

-Скажу, я скажу, що мене здається зараз зн*дить, – вигукнула Лариса і метнулася у ванну.

Наступного дня вони сиділи разом, обнявшись, і із захопленням розглядали тест на вагітність із двома заповітними смужками…

Виходить, і так буває.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.