Аня прожила з Миколою довге, спільне життя, і чого тільки не було за сорок років їхнього життя. Вони збудували свій будинок, великий, просторий, чотири кімнати, кухня, бо планували велику родину, виростили трьох дітей, зараз у них улюблені онуки. Потім уже прилаштували веранду велику і котельню. Аня поступлива і добропорядна жінка змолоду, Микола начебто нормальний чоловік, але бували в нього проблеми, від яких Аня нервувала.
Протягом сімейного життя він часто прикладався до склянки, але на роботу завжди ходив справно, дозволяв собі кілька разів, а може й більше, сходити ліворуч, про ці кілька разів дізналася дружина, донесли, розповіли все таємно. Аня збиралася розлучатися, але троє дітей зупиняли, та й сам Микола благав її не йти, просив вибачення, обіцяв, що більше не повториться, це його біс поплутав.
Аня вірила та прощала. Час минав, діти виросли, вивчилися, обидві дочки поїхали в інше місто, живуть зі своїми сім’ями, син живе тут теж зі своєю сім’єю, неподалік батьків, відвідує часто, допомагає у господарських питаннях.
Вісім днів тому Аню відвезли на швидкій був напад, її підлікували, і лікар вчора сказав, що через два дні її випишуть. Вона подзвонила Миколі:
– Колю, до мене не приїжджай, післязавтра мене випишуть, ось тоді й приїдеш за мною.
– Добре, зрозумів, післязавтра приїду, – відповів Микола, і швидко відключився, Аня не встигла зрозуміти, чи він поспішає, чи зайнятий.
А сьогодні з ранку лікар раптом їй сказав:
– Ганно Сергіївно, я Вас зараз виписую, сьогодні трапилася на заводі біда, багато постраждалих, і потрібні місця. А Вас ми підлікували, вдома побережіть себе, тяжкості не піднімайте, як Ви, не проти?
– Та, що Ви, Іване Петровичу, я навіть рада, вже хочу давно додому.
– Потрібно обов’язково, щоб хтось із родичів Вас забрав, чи зможуть за Вами приїхати та супроводжувати?
– Не турбуйтесь, подзвоню чоловікові, приїде.
Аня зателефонувала чоловікові, але той не брав телефон:
– Мабуть, у дворі щось робить, добре поки зберуся, і знову подзвоню.
Аня зібрала свої нечисленні речі, все вмістилося у великий пакет, знову зателефонувала до чоловіка, не відповідає. Тоді Аня набрала сина:
– Діма, мене треба забрати з лікарні, виписали сьогодні.
– То тебе ж післязавтра мали виписати?
– Ну от лікар сказав сьогодні, а батько щось не відповідає.
– Хвилин за тридцять буду.
Їй принесли виписку і вона спустилася на перший поверх у фойє.
Приїхав Дмитро і забрав матір, під’їхавши до будинку, він спитав:
– Мамо, тобі допомогти, дійдеш додому?
– Та що ти, синку, я вже не така слабка і стара, почуваю себе добре, два кроки до воріт дійти і десять по двору. Їдь по своїх справах, займайся своїм бізнесом, дякую що привіз.
Аня постояла біля воріт, потім відчинила їх, і увійшла на подвір’я, Миколи десь не видно на подвір’ї, і вікна завішані. Вона підійшла до дверей потягла за ручку, двері зачинені зсередини, постукала, ніхто не відповідає, постукала у вікно. Відкрилася фіранка, і визирнув Микола, від несподіванки він злякався, і сховався, але потім відсунув фіранку, махнув рукою, наче зараз відкрию.
Микола відчинив двері, вона все зрозуміла. На столі порожні пляшки, засохлі шматки хліба, закуска якась, огірки та ще щось, але найголовніше на розкладеному дивані лежала напіводягнена Настя, сусідка через три хати.
Вона завжди вела розгульний спосіб життя, молодша за Миколу років на двадцять. Побачивши Ганну, вона ніяк не могла підвестися з дивана. Микола сидів і мовчав, а Настя пролепетала: – Анька, ти чого так рано, ми на тебе чекали післязавтра, вірніше Колька на тебе чекав, не я. А я ось тут у гостях, ох, зараз піду, а твій Колька ще нічого мужик. Вона неприємно засміялася, ледве підвелася і попрямувала, гойдаючись до дверей, а речі її Ганна викинула на вулицю.
Вона глянула на чоловіка: – Тобі не соромно, тобі шістдесят три роки, а ти все ніяк не вгамуєшся, дарма я від тебе тоді не пішла. Кого ти її сюди привів, вона на двадцять років тебе молодша, ходить з ким попало, і ти туди ж. Микола сидів мовчки, Ганна зрозуміла, що зараз марно щось говорити.
Вона пішла в душ, після лікарні треба помитися, переодягнутися та відпочити, а потім уже за справи братися. Аня відпочила, вийшла зі спальні до кімнати, Микола спав на дивані. Довелося їй наводити порядок, провітрювати, потім прала, а сама обмірковувала, що робити, прощати чоловіка вона не збиралася. Давно вона за ним нічого не помічала, а тут дружини немає вдома, і ось, будь ласка, «припливли».
Микола проспав до вечора, а Аня пішла до спальні, лягла раніше, завтра буде велика розмова. Вранці Аня вийшла на кухню, чоловік уже був у дворі, старанно підмітав жовте листя від дерев, осінь, кінець вересня. Аня покликала його до хати, не розмовляти ж у дворі.
Він увійшов і промовив: – Вибач, Аня, ну пробач, недобре вийшло, недобре, я розумію, випив я зайвого, ну і так вийшло, лишилася вона у мене на два дні. Я правда, хотів сьогодні її вигнати, а потім за тобою збирався.
– Знаєш, що Миколо, зберу зараз я тобі речі, і йди на всі чотири боки.
– Ну куди ж я піду, адже я вже не молодий.
– А мені все одно куди, до тієї ж Настюхи, живе одна, от і буде добре вам з нею.
Ганна теж про це думала, куди він піде, тут теж його будинок, будували разом, будинок великий. Вона вирішила віддати йому дві кімнати, а собі також дві і кухню. У нього руки ростуть звідки треба, ось нехай із однієї кімнати робить собі кухню та окремий вхід, з іншого боку. Так і вирішили, Ганна зібрала його речі з шафи, постільні речі, зателефонувала синові і попросила завтра привезти телевізор, у них все одно зайвий, він якось пропонував батькам.
Через два тижні Ганна їхала путівкою до санаторію, вона домовилася з сином, що він допоможе батькові зробити ремонт, поставити глуху стіну в кімнаті, щоб вона не бачила свого блудного чоловіка, хай що хоче, те й робить на своїй половині.
Коли вона повернулася, у Миколи був вхід з боку городу. Ось що виходить, коли дружина додому повертається несподівано і без попередження.