Ось що значить жити одній. А мріяла ж Ангеліна зовсім про інше…
Сім’я у них була велика, Ангеліна – старша.
Їй дуже подобалося допомагати мамі з татом. А коли один за одним молодші братики Артем і Тимко народилися, Ангеліна була дуже щасливою. Вони ж за сестру завжди стояли горою.
Заміж Ангеліна рано вийшла, у них народився син. Але з чоловіком Валерієм Ангеліна зрештою розлучилася, він виявився зовсім не сімейним, самозакоханим, та ще й любив погульбанити.
І брати не допомогли, хоч за сестру і пообіцяли Валерію “веселе” життя влаштувати!
Тож сина Максима вона одна виховувала. Всі потроху їй звичайно допомагали, але це зовсім не те. А Ангеліна завжди про велику сім’ю мріяла, як у її батьків.
Брати Артем і Тимко одружилися і роз’їхалися. Мама з татом один за одним пішли. А нещодавно сина Максима одружила Ангеліна. І він поїхав до дружини в інше місто.
Ось і лишилася вона зовсім одна.
Хоча всі їй дзвонили постійно, і в гості приїжджали і дбали. Та й сама вона лише нещодавно на пенсії, рахуй ще молода.
Але жити одній так нудно іноді, добре хоч у Ангелини подруга є.
Олена теж на пенсії, теж самотня. І іноді вони тепер один до одного в гості їздять. Або ходять на концерти чи ще кудись.
Ось і сьогодні Ангеліна до Оленки зібралася. Нашвидкуруч перекусила вдома – у них із подругою грандіозні плани. Сходити на концерт, а потім у кафе повечеряти й побалакати!
Ангеліна збиралася, а сама вже подумки уявляла, як не нудно сьогодні пройде вечір.
Олена жила неподалік, кілька зупинок на маршрутці. Ангеліна їхала, дивилася у вікно і передчувала гарниу музику. А потім замовить у кафе щось смачненьке, й обов’язково тістечко. І вони будуть розмовляти з Оленкою і згадувати, як були молодими.
Та й смачно поїсти теж здорово, бо для себе однієї й готувати не хочеться.
Ось сьогодні Ангеліна зварила собі магазинні вареники. І ніби смачні, але це не домашня їжа, а так… Їжа самотніх людей, ось що це таке!
До речі, вареники!
Як вона могла забути? Бо ж вона зменшила газ під каструлькою, щоб вони доварились. А потім газ схоже не вимкнула!
Ангеліна згадала – точно!
Вона забула вимкнути газ під каструлькою з водою та так і поїхала!
Вона дістала мобільник і терміново почала дзвонити своїй сусідці Ніні Михайлівні.
Та відповіла, але не відразу, та й зв’язок був просто жахливий!
Ангеліна тільки й встигла гукнути, щоб Ніна Михайлівна до неї зайшла і газ перевірила, – Ніно Михайлівно, люба, ви мені вибачте, що турбую вас, – стала вибачатися Ангеліна, але зв’язок одразу обірвався.
Залишалося лише сподіватися, що Ніна Михайлівна її почула.
У сусідки ключі від квартири. Вони обидві одні живуть, давно знають один одного, от і обмінялися запасними ключами про всяк випадок, мало що.
Щоправда, Ніна Михайлівна старша, але вона дуже душевна. І так само була вчителькою молодших класів, як і Ангеліна. Тож у них завжди є тема для розмови.
І хоч вона й додзвонилася, але сумніви все одно були в Ангеліни.
Вона й сама не знала, чому вже давно так переживає, що може не вимкнути газ і станеться щось погане?
Але нічого не могла з собою вдіяти, і помчала додому, уявляючи, що може статися, якщо каструлька википіла і дерев’яні ручки раптом… Спалахнули! Або газову конфорку залило, а плита в неї стара, там немає функції, що якщо вогонь погас, то й газ не йде.
Ой, що може статися!
Серце в Ангелини сильно стрепенулося, коли вона підходила до будинку. І про чудовий вечір вона навіть не згадувала, аби все добре закінчилося!
І точно, не дарма вона хвилювалася – сусідку Ніну Михайлівну виносили на ношах із під’їзду!
Ангеліна забігла на свій поверх і остовпіла від побаченого.
Вона побачила на їхньому сходовому майданчику повний хаос.
Двері сусідки були зняті, замок вийнятий.
– Це моя провина! – з гіркотою вигукнула Ангеліна. – Що тепер буде?
Потім почала згадувати, як виносили сусідку Ніну Михайлівну? Начебто жива!
– Вам допомогти? – Почула Ангеліна чоловічий голос. Вона й не помітила, що біля дверей сусідки порався якийсь непоказний чоловік у робочому комбінезоні.
– Мені тепер напевно вже ніщо не допоможе, це я у всьому винна, – сумно прошепотіла Ангеліна.
– Зачекайте, як це ви можете бути винною? Цій жінці недобре стало, і вона швидку викликала. А коли швидка приїхала, у двері дзвонять, стукають, а ніхто не відчиняє. От і вирішили двері ламати. Двері виявилися добротні, ледве зняли, – чоловік посміхнувся, потираючи руку.
– Що у вас там? Ходімо я вам допоможу, зараз тільки ключі дістану! – Ангеліна тремтячими руками відкрила сумочку. Ой, а де ж ключі, Господи, ну яка ж я, все в мене не так!
– Вибачте, я сьогодні дуже розсіяна, тепер ключі кудись поділа. Може ви дозволите, я зайду у цю квартиру. У сусідки мої запасні ключі за дверима висять, ми спеціально з нею обмінялися, якщо що.
Чоловік здивовано і трохи недовірливо на неї подивився, як їй здалося.
– Ой, ви думаєте, я обманюю? Та ні, ось мій паспорт, ось прописка дивіться. Просто не розумію, куди я ключі поділа!
– Та ні, що ви, я вам вірю, як вас звуть? Ангеліна? – прочитав він у паспорті. – Треба ж, яке гарне ім’я! А я Микола, ходімо дістанемо ключі.
– Ой, ось вони, під гаманцем! – Нарешті знайшла ключі Ангеліна, – заходьте, я вам руку оброблю!
На кухні, до речі, все було в порядку, газ вимкнений, дарма вона хвилювалася.
– У вас кран капає, різьбу може зірвати і ви заллєте сусідів, – з усмішкою спостерігаючи, як Ангеліна маже зеленкою йому руку, сказав Микола.
Після того, як він полагодив кран, Ангеліна просто не могла відпустити Миколу, не пригостивши його чаєм.
– Сто років не сидів ось так, по–домашньому, – тепло посміхнувся її новий знайомий, – Чай у вас дуже смачний, а печиво як з дитинства.
– Та що ви! – засміялася Ангеліна, – Я на обід собі вареники магазинні варила, хіба це по–домашньому?
– Який збіг, я теж! – здивувався Микола і вони весело розсміялися.
– Може завтра прогуляємось в парку? – Запропонував раптом Микола, – одному мені якось сумно там гуляти. А з такою гарною жінкою зовсім інша річ!
– А знаєте, я із задоволенням! – сама від себе не очікуючи, раптом погодилася Ангеліна. Від Миколи йшла якась надійність і їй здавалося, ніби вона вже давно його знає, так просто й добре було поруч один з одним.
Коли сусідка Ангеліни Ніна Михайлівна повернулася із лікарні, вона дуже здивувалася. У неї на вході в квартиру красувалися нові двері. А в Ангеліни вдома господарював приємний чоловік, причому вона невиразно пам’ятала його обличчя! Ах так, це він зняв двері, коли їй було недобре.
– Ангеліночко, ти просто моя рятівниця! – сказала раптом Ніна Михайлівна.
– Чому? – здивувалася Ангеліна
– Якби ти тоді мені не зателефонувала, щось там про газ, який треба перевірити в тебе в квартирі, я б напевно вже не жила, – заявила Ніна Михайлівна, – Я в якомусь напівсні була, з серцем так недобре стало! Так би й заснула навіки, а після твого дзвінка сили в собі знайшла й викликала швидку. А твій Микола ще й двері допоміг лікарям відкрити, дякую вам обом!
Так що забудькуватість іноді призводить до несподіваних результатів.
Якби не забудькуватість Ангеліни, вона не стала б дзвонити Ніні Михайлівні з проханням. І в сусідки могло все погано скінчитися.
А ще Ангеліна, напевно, так і не зустрілася б із Миколою. Тепер вони навіть уявити не можуть, як вони жили один без одного?
І справа навіть не в тому, що Микола відразу, після крана, що капав, відремонтував у квартирі стіл, бачок унітазу і перекошені дверцята шафи. А також карниз, який ледве тримався. І не в тому, що тепер Ангеліна з величезним задоволенням готує справжню домашню їжу. Ну а якщо вареники, які вони обоє люблять, то тільки домашні, вона сама їх ліпить. Як у дитинстві з мамою.
Справа в тому, що з дому Ангеліни зникла самотність! І вони з Миколою щасливі.
А коли до них приїжджають брати Ангеліни Артем і Тимко із сім’ями або її син Максим із дружиною та донька Миколи Рита з чоловіком, то Ангеліна нарешті відчуває, що в неї велика родина, як вона і мріяла.
Нещодавно їм із Миколою здалося, що скоро вони стануть дідом і бабою.
Його дочка Рита була якась таємнича. Та й Максим із Оксаною явно теж збираються їх порадувати.
Ось так безглузда забудькуватість привела Ангеліну на щастя!
А доля подарувала їм із Миколою золоту осінь життя…
До речі, подруга Ангеліни Олена, коли та не приїхала на зустріч, віддала другий квиток на концерт першому зустрічному чоловікові.
І вже того ж вечора Борис запросив Олену повечеряти в кафе.
Тож із дому Олени теж тепер зникла самотність.