– В сенсі, ти хочеш розлучення? – відволікся від телефону Віктор після слів дружини. – Ми у шлюбі тридцять три роки живемо, двоє дітей виростили, зараз онуки підростають.
– Так, але п’ятдесят шість років ще не кінець життя, – відповіла Алла. – Я втомилася, хочу просто пожити для себе, не для когось.
– Значить, ти з милості всі ці роки жила для нас, а тепер раптом вирішила все змінити? – не розумів чоловік.
– Маю повне право і беру на себе таку відповідальність, – продовжувала вона. – Наш будинок оформлений на мене і будували його ще мої батьки. Дача та автомобіль залишаються тобі.
– Треба ж, яка честь, – невдоволено почав ходити по кімнаті Віктор. – З царського плеча мені перепадає таке щастя.
– У нас дорослі донька та син, тож у результаті все їм залишиться, – продовжувала Алла. – Ми ж люди цивілізовані, тому просто розлучимося, і ти переїдеш.
Віктор вибіг з дому і вирушив до найближчого парку, почавши дзвонити дітям.
– Мамо, тато каже правду? – з хвилюванням влетіла в кімнату за годину Оксана. – Що сталося? Ти образилась на нього? Так не вперше сваритеся і ще обов’язково помиритеся.
– Ми не сварилися, але я так вирішила і маю на це право, – спокійно відповіла Алла. – Так усім буде краще, не розумію причин такого занепокоєння. Ви з братом вже дорослі, свої сім’ї маєте і взагалі змін не помітите. Ми з батьком житимемо окремо, але ви не перестаєте від цього бути нашими дітьми.
– Ти чогось не домовляєш, і я обов’язково дізнаюся, – переживала дівчина. – Ще зараз Андрію подзвоню.
– Ну, батько мені вже все розповів, – не дуже зацікавлено відповів Андрій сестрі. – Думаю, нам не варто туди втручатися і нехай батьки самі розберуться.
– Ти, правда, не розумієш, що їм просто нудно стало? – не здавалася Оксана.
– А ти не припускала, що вони справді не хочуть жити разом і мають на це повне право, – відмахнувся Андрій. – Якщо ти забула, я зі своєю першою дружиною теж розлучився і нічого поганого не сталося.
– Так ви з Інною жили разом два роки, нічого спільного не було і я досі не розумію, як ти на ній одружився, – не здавалася сестра. – А батьки не молодшають, то хоча б один за одним доглядають, а раптом що трапиться, нам доведеться вписуватися.
– Так і скажи, що ти більше переживаєш про себе, ніж про них, – не витримував Андрій. – Я точно не стану втручатися і тобі не раджу.
Оксана здаватися не збиралася, постійно розмовляла з матірʼю, тільки вона відмовлялася своє рішення міняти. Алла давно налаштувалась на початок нового життя, і в ньому не було місця вже майже колишньому чоловікові.
– Давай не будемо далі один одному набридати, – просила вона Віктора через два тижні розбірок і спроб вирішити все розмовами.
– Тобто це твоє остаточне рішення, і ти налаштована категорично? – уточнив Віктор.
– Перевези свої речі у найближчі пару днів, – просила Алла. – Я залишусь сьогодні після роботи ночувати у дочки, а ти зможеш спокійно зібрати все і на дачу відвезти.
Віктор не став відповідати і пішов із дому, голосно гримнувши дверима на прощання. Аллі теж було непросто переживати те, що відбувалося, але вона вже давно вирішила, і не збиралася нічого змінювати. Жінка і так картала себе за довгий терпець, а тепер здавалося саме час для крутих змін.
– Але як ти сама справлятимешся з елементарними побутовими складнощами? – не розуміла Оксана.
– Так мені багато не потрібно, – виправдовувалася Алла. – У будинку нещодавно ремонт зробили, і на мій вік вистачить, а потім ви з Андрієм самі розпоряджатиметеся тут.
– Але на схилі років елементарно одній у великому будинку бути може нудно, – говорила Оксана.
– В епоху інтернету та телебачення це перестало бути проблемою, – наполягала на своєму Алла.
Син не втручався у відносини батьків, зять тримався сторони, Оксана металася між обома батьками. А Алла мріяла повернутися в тишу свого будинку і залишитись у ній на деякий час. Всі сварили і лякали самотністю, а їй воно здавалося порятунком і можливістю відпочити від усього. Вона поверталася від дочки, сподіваючись, що там уже немає Віктора. Його й не було, зрештою, як і більшості речей.
– А ти думала я за стільки років життя та вкладеної праці все залишу тобі просто так? – невдоволено висловлювався по телефону Віктор.
– Ти демонтував плитку, зроблену минулого року, забрав вбудовані меблі і навіть зіпсував крісла, – намагалася не плакати Алла. – Навіщо?
– Якщо ти вирішила в будинок іншого чоловіка привести, нехай він все і робить тобі, – говорив Віктор. – Чи ти думала, що я вам перину м’яку постелю і з боку милуватися вашим щастям буду?
– Але ти міг просто забрати меблі або попросити в мене виплати за ремонт, – не розуміла Алла. – Невже після стільки років життя в тобі стільки невдоволення, що ти вирішив перетворити мій будинок на сарай?
– Ну, ти ж після стільки років виставила мене на вулицю, так що не маєш ніякого права мені докори пред’являти, – вигукував Віктор.
Він кинув трубку, а Алла сіла на табуретку і заплакала, вперше за довгий час. Вона дуже любила цей будинок, який здавався їй нагадуванням про батьків. Нещодавно тільки в ньому закінчили ремонт, більшість якого була зроблена на її гроші. Віктор усе вмів робити, але нічого не хотів. Йому завжди не подобалося те, що будинок належить дружині, а він наче на пташиних правах там живе. Неодноразово чоловік порушував питання про переоформлення права власності, тільки Алла виступала проти. Вона всі роки подружнього життя сподівалася побачити від Віктора хоча б трохи розуміння та турботи, а він дбав лише про себе.
Спочатку вона багато плакала та переживала, потім стала кам’яною і перед виходом на пенсію вирішила круто змінити життя. Збиралася радіти спілкуванню з дітьми та онуками, але не тягнути на собі цю валізу без ручки. Вона знала про зради чоловіка, але мовчала та створювала образ щасливої родини заради дітей. Тепер вони були дорослими і самостійними, чоловік, що став чужим, тільки дратував, і вона вирішила все змінити в такому не юному віці.
– Мені потрібна ваша з Андрієм допомога, – набрала Алла дочку, намагаючись вгамувати тремтіння в голосі.
– А я попереджала, що без батька буде важко, – бурчала Оксана. – Зараз би вдвох упоралися з проблемою, і все було б добре.
Не хотілося Аллі розповідати, що весь цей час вона тягла на собі все, а Віктор споживчо ставився до життя. Вона слова проти нього дітям та онукам ніколи не говорила. Так і залишилася чекати на них, сидячи на незручній табуретці.
– У будинку були чужі? – одразу припустив з порога Андрій.
– Ваш батько залишив нагадування про наше спільне життя, – витирала сльози Алла. – Якщо думаєте, що я обманюю, можете самі йому зателефонувати і все дізнатися.
– Меблі були гарні, у ванній всю плитку доведеться міняти, крісла однозначно не підлягають ремонту, – розглядав усе Андрій. – Ось це, звичайно, батько наробив справ.
– Ми обов’язково з ним поговоримо, – намагалася згладжувати кути Оксана. – Може батько сильно засмутився через розлучення і в образі з собою не впорався.
– Не впорався з собою? – не розумів сестру Андрій. – Та він все це навмисно зробив!
– Не кажи нісенітниці, – не витримувала Оксана. – Зараз потрібно привести будинок у порядок, потім допоможемо матері з ремонтом, потім вирішимо, як бути далі.
Алла завжди мовчки терпіла, коли Віктор її ображав зрадами та байдужістю, а зараз невпинно стискалася душа. Вона просто мріяла про свободу та усамітнення у своєму гніздечку, а тепер воно було зруйноване. Син із невісткою привезли тимчасово свої старі крісла, зять поклав нову плитку та допоміг купити ванну. Без вбудованих меблів на кухні поки що здавалося цілком можливо обійтися. Не матеріальна шкода турбувала Аллу, а підлість людини з якою вона прожила багато років.
– Значить, я все правильно зробила, треба було тільки раніше на це зважитися, – говорила вона у дзеркалі. – А будинок я відновлю, нехай він буде не такий модний та технологічний, як був після ремонту. Натомість це буде лише моя територія, і проникати до неї буде дозволено лише дітям та онукам.
Алла багато працювала, потихеньку ремонт робила заново і просто вчилася жити з нуля, сама, одна, у своєму улюбленому будинку.