– Андрію, знову дружина твоя спить до обіду. Не можна молодій дружині стільки спати, – скаржилась Раїса Миколаївна. – Та хай спить, тобі шкода чи що? – заперечував син. – Краще б вчилася корову доїти та курей щипати. Я старію, хто господарством займатиметься? Катя чула цю розмову. Вона давно вже не спала, просто лежала і думала. Як так сталося, що вона опинилася тут, у цьому маленькому селі

– Андрію, знову дружина твоя спить до обіду. Не можна молодій дружині стільки спати. Я вже скільки справ переробила.

– Та хай спить, тобі шкода чи що? Катя малювала всю ніч, муза до неї завітала.

– Муза… Краще б вчилася корову доїти та курей щипати. Я старію, хто господарством займатиметься?

– Навчиться, мамо, дай їй час.

Катя чула цю розмову. Вона давно вже не спала, просто лежала і думала. Як так сталося, що вона опинилася тут, у маленькому селі. Андрій.. Тільки через нього й погодилася.

Катя навчалася у художньому училищі свого міста. Жила із бабусею, батьків у неї не було, не стало молодими. Худенька, рудоволоса, без макіяжу, шкіра аж світиться.

Хлопці не звертали на неї уваги. А вона й не сумувала зовсім із цього приводу.

У вихідні вона сиділа в парку і малювала. Людей, природу, все, що приковувало її погляд. Ось хлопець сидить, їсть пиріжок на лавці, смішно відстовбурчивши палець. Пиріжок гарячий, але він, мабуть, такий голодний, що готовий терпіти.

Катя взяла олівець і почала робити малюнок. Хлопець помітив, що вона дивиться на нього і зніяковів. Коли пиріжок з’їв, він попрямував до неї.

– Вибачте, мені здалося, що Ви малюєте мене? Невже вирішили намалювати моє незграбне поїдання пиріжка?

Мене, до речі, Андрій звати.

– А я Катя, навчаюсь у художці, і у вихідні малюю тут. Ви смішно так їли, що я ось намалювала.

– Ух, здорово як, і справді я. Ну і обличчя смішне вийшло!

Вони засміялися. Наступні дві години пролетіли, як мить. Андрій був простим, щирим, добродушним, Каті було легко з ним.

Він навчався на агронома в їхньому місті, жив у тітки. Обмінялися телефонами. Через кілька місяців постійних зустрічей Андрій зробив їй пропозицію.

– Андрій, ти мене навіть з батьками не познайомив ще, а тут весілля. Давай не поспішати поки що.

– А знаєш що, поїхали до мене додому, розпишемося без жодного весілля, що нам ці умовності?

– Що, правда? Я, якщо чесно, і не хочу жодного весілля, фати, сукні. Та й грошей скільки треба, звідки у нас, твоїх батьків напружувати ні до чого.

На тому й вирішили. Отримавши дипломи, поїхали до рідного села Андрія. Катя взяла необхідний одяг і цілу валізу з пензлями, папером, фарбами. Малювати вона не переставала.

Батьки Андрія зі здивуванням дивилися на новоявлену невістку.

– Ну, що, дочко, будь, як вдома. У нас тут все просто, вже вибачай. Господарство, город, – все у твоєму розпорядженні.

– Мамо, та Катя в житті не була на городі, вона міська. Взагалі, Катя художник, малює дуже красиво.

– Картинами ситий не будеш, у нас у селі не дуже тут заробиш на малюванні. Шити, в’язати вмієш хоч?

Катя почувала себе, як на допиті, їй було ніяково.

– Все, мамо, вистачить розпитувань. Ми погуляти підемо, Катя помалювати хоче.

Раїса Миколаївна похитала головою. Ось вже пощастило таку невістку мати. У Вальки он, яка працює, корову доїть, город на ній, дітлахи, ще й санітаркою в лікарні працює. А ця, блаженна якась картини малює.

– Синку, я в місто поїду, а Катя хай побілить у кімнаті, раз художниця, їй це раз плюнути, а мені поміч.

Повернувшись, Раїса Миколаївна побачила побілені стіни. Вона не знала, що білив Андрій.

– Ну ось, інша справа, хоч якийсь толк з неї. Треба навчити її курей щипати, а там дивись, і корову доїти буде.

Побачивши курячу го*ову, Каті стало погано, і вона категорично відмовилася щипати курку.

– Андрію, я не зможу, мені гидко .. І шкода курку .. Тільки ось вона бігала, і все.

Андрій засміявся.

– Що ж ти така вразлива, у нас у селі дівчатка з дитинства навчаються цього. Коли виходять заміж, то все вміють. Чоловіки на роботі цілими днями, а дружини самі дають собі раду по господарству.

– Ну ось бачиш, я зовсім не підходжу тобі, я живу ніби чужим життям тут, мені все чуже.

– Нічого, Катю, звикнеш.

Але Катя не звикла. Їй було важко полоти грядки, доглядати тварин і птахів, вона боялася їх.

– Знову твоя каляки-маляки малює.. Усю хату вже заставила мистецтвами. Сусідки сміються з мене вже, кажуть, то й невістка тобі дісталася дивна, ніякої користі з неї.

– Мамо, ми скоро до свого дому підемо, мені на роботі обіцяли видати.

– Ще чого, живіть тут, що люди скажуть? Подумають, що вигнала невістку.

За місяць Катя зникла. Вранці Андрій побачив, що її немає поряд у ліжку. Речів також не було. На столі лежала записка: “Я не хочу жити чужим життям, вибач..”

Андрій почав набирати її номер, але вона не відповідала.

– Ну що, поскакала твоя художниця? Он, краще б з Люською одружився, роботяща, жили б приспівуючи.

– Та не потрібна мені ніяка Люська, я Катю кохаю. Я сам винен, привіз її сюди, дур*нь.. Вона не така як ми, інша, більш одухотворена, розумієш? Кури з городами – не для неї.

Андрій не міг виїхати в даний момент, з роботою треба було залагодити. Але потім виїхав із речами, і поїхав додому до Каті. Вони помирилися, але їхати у село Катя категорично відмовилася. Вона знайшла роботу викладача у дитячій художній школі, і світилася від щастя.

– Мамо, батьку, я переїжджаю до міста, до Каті. Немає мені життя без неї. Знімемо кімнату у місті, знайду роботу, не пропадемо.

– Ох, синку, кохання така штука .. Їдь звичайно, раз життя без неї немає. Тримай ось, ми з батьком назбирали грошей, не даремно ж, господарство тримаємо. Може, на одну кімнату вистачить купити. І ось ще що.. З онуками не затягуйте, ми не молодіємо, хочемо побавити встигнути.

Андрій обійняв батьків і поїхав до своєї коханої, жити новим життям, чужим для нього, але звичним для неї. Дай Боже, все в них буде добре!

Тяжко міським звикати до сільського життя. Як вважаєте, треба переламувати себе, підлаштовуватися під сільський побут, чи краще повернутись у звичне середовище?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.