Ольга з дитинства жила в забезпеченій сім’ї, в достатку.
У неї завжди були дорогі іграшки, гарні сукні, її всі обожнювали й любили – єдину доньку.
Батько Ольги був відомим архітектором у місті, а мама викладала в інституті.
Вона могла б не працювати, виховувати доньку, але вона була не з тих жінок, які хочуть сидіти вдома.
Ірина Аркадіївна активна, ділова жінка, шанований та справедливий викладач.
Тому вона й працює, а домашні справи веде у них у великому будинку хатня робітниця Оксана.
Степан Володимирович, батько Ольги одружився пізно, дружина на сім років молодша, тому їхня донька була пізньою і обожнюваною дитиною.
Він архітектор, багато часу віддавав своїй улюбленій справі, вкладав зусилля у свої проєкти, робив успішну кар’єру, тому й одружився пізно.
Батьки постійно на роботі, і Ольга більше спілкувалася з Оксаною.
Від Оксани завжди смачно пахло ваніліном, пирогами, затишком та їжею.
Ользі не доводилося прибирати в будинку та розігрівати обід після школи, жила на всьому готовому.
Але хатня робітниця проста, сільська жінка намагалася прищеплювати їй навички хазяйнування.
-Олечко, дивися, як потрібно тісто готувати, звикай, знадобиться в житті. Заміж вийдеш, чоловіка годувати треба. Невідомо, як життя обернеться. Головне навчись, а там як Бог дасть.
Ольга іноді з цікавістю спостерігала за роботою Оксани, коли вона мала настрій. А переважно не хотілося їй займатися хазяйством. Тому що вона вже доросла, навчається в університеті, і часу зовсім немає на всякі домашні справи.
Оксана живе в їхній родині давно. Як тільки Ользі виповнилося два роки, Ірина Аркадіївна почала шукати хатню робітницю чесну, доброчесну.
Тому що через рік збиралася йти працювати і чоловік був не проти.
Приїхала Оксана з села. Її чоловіка раптово не стало через рік після весілля. Тому й поїхала із села, «щоб не засохнути з туги», пояснювала вона.
Так і потрапила у місто і знайшла роботу няньки і хатньої робітниці водночас.
Ольга вперше закохалася у десятому класі. Батьки нічого не помічали, але Оксана все зрозуміла, дивлячись на неї, як та задумливо колупається у тарілці:
-Тиждень уже їси без апетиту, закохалася, чи що?
-Ага. Мені один хлопець подобається, він старший за мене студент, навчається в інституті, Мишко звуть його, – підперши щоку рукою, мрійливо говорила вона.
-Студент? А де його знайшла, ти ще школярка.
-З дівчатами у парку гуляли, от і пригостив він мене морозивом.
-Бач, який хитрун, знає, що дівчата солодке люблять, всіх почастував чи що, скільки вас було? – цікавилася Оксана.
-Усіх, нас троє було і їх. А він тільки мені дав морозиво. Ось сьогодні о четвертій годині зустрічаємося там же. Поки що батьків немає, може приведу його додому, познайомишся, га?
Після того, як Мишко побував у них у домі, Оксана строго сказала Ользі:
-Ой, дівчинко, не пара він тобі. Зовні гарний, але душа… Як побачив будинок, у будинку все оглянув, очі заблищали. А як їв? Жадібно. Він і з такою натурою, я швидко його розкусила.
-Ну, Оксано, що ти таке наговорюєш на Мишка? Нормальний він хлопець, і це моя справа з ким мені зустрічатися, – розлютилася Ольга і піднялася до себе на другий поверх у кімнату.
Прозріла Ольга швидко, якось у черговий раз вона підходила до їхньої лавки в парку, де вони зазвичай зустрічалися, і трохи не доходячи до куща бузку, раптом почула голос Мишка.
-Сашко, ти не уявляєш, який у них будинок, – говорив той. – Татусь архітектор, такий особняк вибудував, тож дівчинка з посагом. Я докладу всіх зусиль, щоб Олечку не проґавити. Хто ж відмовиться від грошей?
Вона стояла не рухаючись, потім різко розвернулась і побігла у бік виходу, а слідом чулося:
-Ольго, Ольго, ти куди?
Коли вона забігла до хати, Оксана все зрозуміла. Вона гладила її по голові:
-Не переймайся, у тебе таких хлопців ще буде, як листя на деревах.
Після школи Ольга навчалася в університеті, і на другому курсі знову закохалася.
Закохалася у Максима із третього курсу. Залицявся він гарно. Проводив, ходили у кіно, іноді навіть у кафе запрошував, на концерти.
Дарував дрібні дрібнички, і Ольга танула від його уваги.
Через три місяці познайомила з батьками та Оксаною.
Батьки сприйняли його нормально, вихований молодий чоловік. Але тут знову ця Оксана. Ольга очікувала почути щось позитивне про Максима, але вийшло навпаки:
-Не сподобався мені твій Максим, не щирий він. Нишком нігті свої гризе, просто в очі не дивиться. Сварливий він і нерви не в порядку.
-Та ти його просто не знаєш! Він спокійний і добрий, – образившись, сказала Ольга.
Півроку у них були дуже гарні стосунки, але Ольга почала відчувати, що Максим відважує від неї всіх друзів і подруг, погано про них говорить, налаштовує проти. А якось випадково підслухала розмову Максима з його братом:
-Олечка надто товариська, навколо неї багато хлопців крутиться. Звичайно, всі знають, що її батько з грошима і в неї завжди водяться грошенята. А у її матері у вухах сережки модні з великими камінчиками. Треба мені швидше зробити їй пропозицію, поки мене не випередили. Уявляєш, як батьки люблять єдину доньку, от життя в нас буде!
Ольга плакала всю ніч:
-Ну, чому мене люблять за гроші? Невже мене не можна любити просто так, як звичайну дівчину? Чим вимірюється щастя? Так хочеться бути щасливою?
Оксана нечутно прочинила двері до її кімнати:
-Можна, Олечко? Знову ти плачеш? Знову розчарування, знову не того покохала?
Послухай, не показуй хлопцеві свою хату, з батьками не знайом, не показуй, що грошей у тебе багато.
Прикинься простою дівчиною і кажи, що приїхала з села, не місцева.
З подружкою своєю Марійкою домовся, все одно вона квартиру винаймає, от і зустрічайся там з хлопцем. Марійка – дівка гарна, вона зрозуміє.
На третьому курсі познайомилася Ольга з Андрієм. Він закінчував навчання, працював над дипломом. Зустрічаються, гуляють.
Андрій не надихається над Ольгою, вона відчуває його тепле ставлення, його любов до неї.
А вона з нетерпінням чекає на вечір, щоб побачити Андрійка, так ласкаво вона його називає. Навіть одного разу Оксану покликала до Марійки, щоб познайомити з ним, та представилася бабусею.
Коли Андрій поїхав до себе додому, подружки дивилися на Оксану.
-Ну що сказати вам, дівчата? – почала жінка свій аналіз. – Андрій хлопець гарний. Ввічливий, довго не засиджується, розуміє, що до чого. З гостей треба йти вчасно. Звичайно простий хлопець, видно з простої сім’ї, але вихований, любить тебе Олечко, а як дивиться на тебе, очі аж сяють. А він тобі як?
-Ой, подобається мені Андрійко, я навіть мабуть кохаю його. Він удвох із матір’ю живе, і вже запрошує познайомитися з нею. А я не знаю, що робити. Адже я йому сказала, що приїхала вчитися із сусіднього села, батьки там живуть. Я йому все набрехала. А коли він дізнається правду, раптом образиться, раптом не пробачить і покине мене?
-Образиться, отже, не доля він твоя. А я думаю, він зрозуміє, коли сама все розкажеш йому, – говорила Оксана.
Коли Андрій привів Ольгу знайомитись з його матір’ю, зустріла вона їх добродушно, привітно. Дуже мила жінка.
Вона смачно нагодувала їх, а коли Андрій пішов проводжати Ольгу, то сказала:
-Я дуже рада, що мій син обрав саме тебе Ольго! Міські дівчата розбалувані. Зразу все хочуть, машину, гроші! Я рада, що Андрій полюбив саме тебе – просту дівчину з села!
Ольга аж злякалася.
-О, Господи! – подумала вона. – А що ж буде далі? Що тепер буде, коли всі дізнаються мою таємницю?!
Дівчина не знала, що й робити. Та згодом її таємниця раптово відкрилася.
З’ясувалося все тоді, коли Андрій у присутності своєї матері запропонував Ользі вийти за нього заміж.
Він, як і належить став на коліно і підніс їй обручку. Ольга раптом злякалася, розплакалася, а мати з сином не розуміли, чому вона так засмутилася.
Довго її заспокоювали, а потім вона сказала:
-Вибачте мене будь ласка. Я розумію, що сімейне життя з брехні не можна починати, але я вас обманювала. Я розповім усе чесно.
Після її розповіді всі троє дивилися один на одного насторожено. Ольга була налякана, і промовила:
-Цікаво, чим вимірюється щастя? Невже грошима?
-Ну, що ти дівчинко, – притиснувши до себе, говорила мати Андрія.
-Я як ніхто тебе розумію, бо пройшла через це, тільки навпаки. Я з бідної родини, а батько Андрія був із заможної.
І коли він привів мене до своїх батьків, представив мене, як свою наречену і повідомив, що я вже чекаю на дитину, вони виставила мене, дізнавшись, що я безприданна.
А батько Андрія навіть не заступився. Отак я народила Андрійка, виховали ми його з мамою. Звичайно, ми тебе пробачаємо доню, якщо ви любите один одного, то будете щасливі!
Щастя вимірюється любов’ю та взаєморозумінням!
…З того часу живуть вони вже двадцять п’ять років. Син у них дорослий, закінчив університет, у якому навчалася Ольга, поки не одружився, але з дівчиною винаймають квартиру, хочеться молодим жити окремо.
А батьки й не проти, хай вирішують самі за себе, звикають до самостійності.
Андрій з Ольгою живуть у її будинку, живуть щасливо.
Степана Володимировича не стало десять років тому… Із зятем у них були дуже хороші стосунки.
Мати Ольги, Ірина Аркадіївна та Оксана теж живуть з ними. Живуть однією дружною родиною, та й сваха часто навідує їх.
Тепер Ольга знає, чим вимірюється щастя!