Дружина Андрія Петровича, енергійна і весела за вдачею жінка п’ятдесяти двох років, з вечора поїхала на дачу, і він залишився вдома один, що ставалося досить рідко.
Зазвичай на дачу вони їздили з Галиною вдвох, але цього разу він трохи занедужав, дружина махнула рукою і сказала, щоб залишався вдома. Вона й сама впорається: прополить, город поллє завтра зранку та й повернеться до обіду.
Андрій Петрович дуже зрадів такому повороту подій. Вільний вечір, ніякого контролю, телевізор до пізна, та хоч усю ніч! І ніяких тобі «спати час, скільки можна? Вимикай давай!» Любила Галина покомандувати, чого там.
Але вони жили дружно. Андрій не сперечався з дружиною, тим більше не сварився ні всерйоз, ні через дрібниці. Собі дорожче. Якби його хтось запитав, чи любить він свою дружину, то він би дуже здивувався, тому що після стільки років спільного життя це ніби зрозуміло.
Їхнє подружнє життя, особливо після від’їзду доньки до чоловіка в інше місто, текло в руслі спокійної та розміреної низки подій.
Андрій Петрович збігав за пінним і розташувався на дивані, відчуваючи приємний вечір за переглядом улюблених передач. Навіть від думки покликати сусіда Василя в гості відмовився, хотілося насолодитися рідкісною самотністю, яка тривала майже до другої години ночі.
Після перегляду телевізора, він прийняв гарячий душ і завалився в ліжко та заснув. Прокинувся він лише близько дев’ятої ранку.
Самопочуття явно покращало. Потягаючись із великим задоволенням, Андрій Петрович зробив ранкову зарядку, смачно поснідав і збирався було в магазин, але передумав. «Дружина приїде, разом сходимо», – розсудив він, узяв з полиці якусь книгу і знову завалився на диван.
Так минула приблизно година. Його знову почало хилити до сну після щільного сніданку. Сам не помітив, як заснув, а прокинувся від того, що його ніби хтось за плече зачепив. Глянув на телефон: третя година дня! Де ж Галя? Зазвичай вони поверталися з дачі автобусом в одинадцятій годині!
Може на дачі виникли проблеми? Чи зайшла до сусідів побалакати? Це вона любить. Думки миготіли одна за одною, і всі вони пояснювали затримку дружини, але не заспокоювали Андрія Петровича, а дещо дратували – все ж таки він любив порядок.
Він відразу набрав номер дружини, але телефон не відповідав. Андрій Петрович захвилювався. Це було так не схоже на його дружину! Що могло статися? У голові миготіли думки одна гірша за іншу: їй стало зле, а поруч нікого не виявилося; коли йшла на автобус сталася якась біда; а може вона просто загубила телефон?
І тут у нього виник несподіваний здогад, що він аж вискочив на балкон, щоб освіжити голову! Сусід по дачі приїхав, цей красунчик! Як його? Віктор Микитенко здається. Ну так! Він щоліта з’являється в дачному селі і починає фліртувати з місцевими дамами.
І його Галина туди ж! Ах, Віктор, який вихований, який елегантний, шорти, теніску, кросівки! Тьху! Дивитися неприємно! Не чоловік, а незрозуміло що!
Андрій Петрович розхвилювався не на жарт. Він вже уявив собі цього чепуруна в них у саду в альтанці, а поряд з ним Галина пригощає його чаєм, сидить у своїй улюбленій позі нога на ногу і задерикувато сміється у відповідь на його жарти!
Так сталося у батьків його друга Михайла. Мамі під сімдесят було, і чоловік відправив її до санаторію. Минуло близько тижня. Літній чоловік раптом почав дуже переживати: дружина не дзвонить зовсім і на його дзвінки не відповідає. Кинув роботу, поїхав навідатися до неї, а вона там свого однокласника зустріла! І роман із ним закрутила.
Додому повернулася, звичайно, відпочивша, щаслива. Та ще й зідзвонювалася з ним, поки чоловік не посварився добряче. Так то під сімдесят, а Галині всього п’ятдесят з невеликим. І цей Віктор – чоловік без віку. Йому і сорок можна дати, особливо коли в шортах по селі хизується. Негідник!
Ні, треба терміново їхати на дачу! Андрій Петрович викликав таксі, одягнув свої єдині джинси. Замалі трохи, але не в штанах ж з’являтися перед цим …
«Нехай знає, що ми тут теж дещо розуміємо в моді», – подумав він, спускаючись сходами.
В голову нав’язливо лізли різні думки, але Андрій Петрович відганяв їх геть, згадуючи, як вони познайомилися з Галиною ще зовсім молодими. Як ходили разом на танці, вперше поцілувалися, обіцяли кохати один одного до останнього дня. Як же це було чудово! Чисто та природно, легко! І дуже давно.
Потім трохи набрид побут, нестача грошей, сімейні випробування. Почуття пішли глибоко в підсвідомість і дуже рідко звідти виглядали, хіба що у свята іноді.
Сидячи в таксі, він продовжував машинально та безнадійно натискати кнопки телефону. Приблизно за кілометр до дачі телефон раптом завібрував. Дзвонила Галина.
Говорила вона важким, стомленим голосом і питала, що йому треба, чого він їй дзвонить? Андрій Петрович щасливо посміхався, витираючи сльози рукою. Найгірше не сталося, з нею все добре!
Таксист здивовано поглядав на нього, нічого не кажучи. Вийшов біля магазину, розплатився. Купив Галині її улюблені цукерки, але квітів не було. Зате в полі їх було скільки хочеш – простих, але прекрасних своєю природною суттю, запахом літа та справжнього життя.
Він майже біг. Цілком нові емоції переповнювали його, ніби він знову поспішав на своє перше побачення.
Стояла спека, Галина була в старому дачному сарафані, ноги і руки брудні, волосся стирчало в різні боки, але для Андрія Петровича це було зовсім не важливо.
Головне – з нею все добре, вона тут, причому одна! І ніякого Віктора поряд! Він уважно оглянув його будинок по сусідству, вікнаібули щільно зачинені, подвір’я поросло бур’яном.
Галина втомлено подивилася на чоловіка і спитала:
– Ти чого приїхав? Не треба мені тут заважати. Я тільки після того, як поллю город, зможу поїхати додому. А це що? – Запитала вона, показуючи на квіти і пакет з продуктами.
– Галю, давай поїмо! Я тут взяв перекусити, – запропонував Андрій Петрович. – Це теж тобі, – він зніяково сунув їй букет квітів.
Дружина подивилася на нього з підозрою:
– Перебрав вчора на радощах? Чи що?
– Ні, просто захотів провести вихідний з тобою. Бо поїхала, лишила мене одного! – Сказав він усміхаючись.
Вона теж у відповідь усміхнулася, пішла вмиватися та накривати на стіл.
Сиділи спочатку мовчки, потім він почав жартувати, а вона сміялася як раніше. Їли з апетитом. Вирішили, що на сьогодні працювати вистачить, а переночувати тут можна. Поїдуть завтра вранці і на роботу встигнуть.
Галина міцно спала в ліжку. Він сів поряд, погладив її шовковисте волосся. Вночі вона йому здавалася такою ж красунею, як багато років тому. Він поцілував її, вона відповіла. І це було щастям, тим маленьким, та таким душевним.
Андрій усім своїм нутром відчув, як його кохана, сварлива, така серйозна і невинна Галинка ось тут, поряд з ним! І, тримаючись один за одного, вони ще зможуть прожити не один десяток років, радіючи сонцю, дощу, снігу, можливості жити і бачити цей прекрасний світ!
І ніхто їм уже не завадить, ніхто не зруйнує цей союз, заснований на багаторічному терпінні, любові, витримці й ніжності, що збереглася, тієї, яку він відчув цієї зіркової ночі, в дачній глушині поруч зі своєю коханою.