Алла прибрала в будинку, сіла в крісло відпочити і вирішила зателефонувати до своєї двоюрідної сестри Наді. – Залиште своє повідомлення після звукового сигналу, – почула вона голос автовідповідача. Алла квапливо заговорила: – Надя. Це я – сестра твоя. Що дзвоню? Та сон поганий наснився. Подумала, може, з тобою щось трапилося. Через місяць, Алла знову вирішила зателефонувати сестрі, і знову ніхто не підняв слухавку

Алла прибрала в будинку, сіла в крісло відпочити і вирішила зателефонувати до своєї двоюрідної сестри Наді. Давно вони вже з нею не бачилися та не розмовляли. Одна вона залишилася у Алли з близької рідні. Алла взяла телефон та набрала номер Наді:

-Залиште своє повідомлення після звукового сигналу, – почула вона голос автовідповідача. 

Алла квапливо заговорила: 

– Доброго дня, Надя. Це я, Алло. Сестра твоя двоюрідна. Насилу твій номер дістала. Як ти живеш? Як здоров’я? Моє не дуже. Вранці встанеш, там коле, там пече. Щось ти, сестричка, загубилася. У рідне село носа не покажеш. Хоч би в гості приїхала. Ми б з тобою до наших матерів сходили б на цвинтар, згадали за звичаєм. А що дзвоню? Так сон поганий наснився. Подумала, може, з тобою що трапилося. Одні ми з тобою залишилися, діти не рахуються. Вони нас все одно не розуміють. Ми для них старі, буркотливі люди, які тільки вчать життю. Ну добре, не докучатиму тобі своїми проблемами. Але ти обов’язково передзвони мені. До побачення, Надю. Твоя сестра , Алла.

Через місяць, Алла знову вирішила зателефонувати сестрі. 

– Алло, Надя, це знову я, Алла. Так і не дочекалася від тебе звістки. Може хоч цього разу даси відповідь. Пам’ятаєш я про сон свій казала? Так ось це мені знак був. Син мій, молодший, дурницю робить. Вирішив одружиться. А йому лише дев’ятнадцять. Та хай би на ровесниці, а то знайшов собі бабу з двома дітьми. Вона за нього на дев’ять років старша. Перша гульвіса у нашому селі. Звати Світлана. Я йому кажу, синку, куди ти лізеш? А він, як заворожений, люблю, люблю. Навіть не знаю, що робити. Може, ти порадиш? А вчора мені заявив, що свататися підемо. А я не хочу, не лежить у мене до них душа, хоч ти плач. Але доведеться, син як не як. Передзвони мені, сестро, заради Бога. Бо я хвилююся. Твоя Алла.

-Надія, ти чому трубку не береш? Втомилася я вже з автовідповідачем розмовляти. Слухай мої новини. Сходили ми з Андрієм, сином моїм, до Світлани. Вони справді стіл накрили. Біденько живуть, одразу видно. Будиночок маленький, їм тісно. У двох кімнатах то всією чередою жити. Що мені не сподобалося, що всі одразу почали весілля обговорювати. Світлана губу розкотила на весільну сукню. Я візьми, та ляпни, куди тобі? У тебе вже двоє дітей, яка ти наречена та й дорого все це. Так Андрій мене так по нозі штовхнув під столом, досі щиколотка ниє. А я своє гну, питаю, а на чиї гроші бенкет буде? Світлана на мене витріщилася, так на ваші. Андрій сказав, що ви кредит візьмете. Тут мені вже не до сміху стало. Я встала і сказала, хочете одружуватись, самі гроші знаходите, а на мене не розраховувайте. Боже, що почалося. Син кричить, Світлана, зараза, підтакує, що я жадібна і не хочу їм щастя. Терпіти не стала, пішла. А слідом Андрій прийшов. Свої речі мовчки зібрав, гроші з комода взяв та й пішов. Напевно до Світлани. Ну і нехай. Все одно, очі колись розплющаться. Ти, Надія, мені передзвони обов’язково. Шкода, що адресу твою втратила, а то б приїхала. До побачення, сестро. Чекатиму твого дзвінка.

-Надя, це знову я, зі своєю бідою. Пам’ятаєш, минулого разу казала тобі, що Андрій з дому пішов? Повернувся назад, та не один. Світлану та дітей привів. Каже, це мій будинок теж, тут житимемо. Тепер на кухні сплю, на дивані. Її діти мене бабусею звуть. Підбігають, обійматися лізуть. А я не можу, не приймає їх моє серце. Не моє це, не моє. Ну, дам їм по цукерці, по голові поглажу, на більше мене не вистачає. А Андрій? Вони його татом звуть. Він тане. І в кого він такий, не зрозумію. Блаженний якийсь. Ось мій старший Петя, зовсім іншим був, Царство йому Небесне. Дружині своїй спуску не давав.

А ще останнім часом, Світлана стала з дому вечорами йти. Андрій каже, що на роботу. Я йому тлумачу, що працюють ночами, тільки сама розумієш хто. А він сперечається, що має нічні зміни. Ну не йолоп, пробач Господи. Сидимо з ним із дітьми, харчуємось на мою пенсію. Він гроші все Світлані віддає, а куди вона їх тратить, нікому не відомо. Отак і живу, сестричка моя люба. Відповідай мені, подзвони. Твоя Алла.

-Алло, Надя? Нарешті ти слухавку взяла. Як не Надя, а хто ви? Онучка? Хто я? Сестра її двоюрідна Алла. Як не зможе відповісти? Що? О Боже! А чому мені не повідомили? Адреси не знали? А чого? Серце? Зрозуміла. Сюди більше не дзвонити? Добре. До побачення – і трубка запищала короткими гудками. Алла заплакала. Остання сестра пішла на той світ. – Бабуся, а ти що плачеш? – підбіг до неї один із Світланених хлопчаків. – Та яка я вам бабуся – сердито сказала вона і заплакала.

Ось так сумно закінчилися телефонні розмови Алли із сестрою. Нема кому більше скаржитися. Алла зовсім здала. Андрій зі Світлою розписалися і він записав дітей на себе. За що й поплатився. Світлана втекла з дому з якимось черговим залицяльником, дітей Андрію залишила. Алла його переконувала, віддати їх матері або в дитячий будинок, але він уперся. Мої діти тепер, твердить, сам вирощу. Алла посперечалася, та й упокорилася. І на слово “бабуся” вже не так гостро реагує. Тепер так і живуть учотирьох. А що робити? Не виганяти ж сина з дітьми надвір.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.