– А знаєш, що? Ти мене дістала. Та я взагалі ніколи тебе не любив! Я все життя любив Оксану! Зрозуміла? – Добре… Спробуй з Оксаною своєю, чи з іншою, якою. – Тобто… ти що мене покидаєш? – Ні, я тобі розлучення даю і повну свободу. Тебе ж батьки тримали і я виходить?

– А знаєш, що? Ти мене дістала. Та я взагалі ніколи тебе не любив! Я все життя любив Оксану! Зрозуміла? І дітей вона краще виховала! І виглядає краще, ніж ти, і голос у неї приємніший!

– Навіщо ж ти на мені одружився, чому не з Оксаною? Я пам’ятаю – у тебе вибір між нами був, з ким зустрічатись.

– Та так закрутилося, що твої батьки, мої батьки… Все вирішили за мене, от і одружився! Дурнем був молодим!

– Добре. Значить і не було кохання, і не буде. Моїх батьків уже п’ятий рік, як нема, твоїх теж вже нема. Пишаюся тобою, що наважився. А мені поряд робити нічого. Ти ж молодий ще.

– Так, я молодий і душею і тілом!

– Ми однолітки з тобою, ще можна все встигнути! А Оксана вже другий рік одна. Та що я говорю, ти сам знаєш. Дочка наша виросла, зрозуміє! Спробуй з Оксаною своєю, чи з іншою, якою. Ти чоловік видний, постать, що треба. А я переживу. Таке мені точно більше не потрібно слухати.

– Тобто… ти що мене покидаєш?

– Ні, я тобі розлучення даю і повну свободу. Тебе ж батьки тримали і я виходить?

– Яке розлучення? І що? Все тобі дістанеться?

– Ні. Все тобі, а мені той будинок, який ми здавали. Від моїх батьків. І Барона я теж заберу.

– Тобі далеко на роботу їздити. З того будинку.

– Нічого, на годину раніше вставатиму, електрички кожні п’ятнадцять хвилин ходять вранці. Люди спокійно дістаються.

– Барона не забереш!

– Добре, не заберу. Тільки Оксана, наприклад, собак із дитинства боїться. Барон тобі заважатиме… кохану кохати.

Розвернулась і пішла до спальні. Дістала дві сумки, почала одяг складати. У хаті стояла тиша. Почула звук келехів і пробки, що відкривається.

Одяг складений, пішла у хід косметика.

Підійшов, у дверях став і не йде. Дивиться.

Не витримав.

– У тій хаті ще мешканці живуть. Вони не з’їжджатимуть.

– Через два місяці у них договір закінчується, продовжувати не буду.

– І куди зараз?

– Там поменше будиночок здається, недалеко. Дешево. Поки що там поживу.

– Звідки знаєш?

– Ціни дивилася, оголошення відкрито було – досі здається, я їм написала.

– Ти що, вже все продумала?

– Звісно! А що зволікати? Правда про твою нелюбов гірка, але робити нічого, переживемо. Сподіваюся з Бароном, таки, поїхати. Йому на природі краще буде, ну подумай сам. Тобі ніколи дивитися за ним.

– Може, ти це ще давно задумала? Не влаштовував тебе чоловік?

– Влаштовував. Але ж я не знала, що тобі так важко зі мною. Як дізналася, одразу звільняю. Я тебе поважаю, і кохання пам’ятаю.

Тиша, тільки звуки збирання коробочок з косметикою, помад і шарудіння пакета.

– Я також пам’ятаю. А ти через дрібну сварку розлучаєшся! Нема в тебе ніякого кохання! … Я це все на емоціях сказав, вирвалося, а ти і рада.

– Я не рада. Але так буде найкраще.

– Ходімо, я там… налив. Вип’ємо та поговоримо.

– Оксану поклич. Я не можу. З ким завгодно тепер вип’ю, але не з тобою.

– Не люблю я її, кажу ж – зірвався!

– Якби так ніколи не думав – не сказав би. Я вірю твоїм словам. Хотів прин_зити, і не приховував що думаєш про неї і про мене.

– Та перестань ти збиратися! Дурн_ька, ну тебе я люблю, тебе! Це ти хочеш почути?

– Я почула все трохи раніше. – зітхнула – І вже твоєї правди не забуду.

– Ну і котись! Будеш самотньою з тридцятьма собаками!

– Житиму з тим, хто цінує, а не хвалить якусь чужу Оксану чи Галю. Звернуся до шлюбного агентства…. або житиму з собаками!

Сумки були важкі, але, дякувати Богу, є можливість доплатити таксисту, щоб піднявся і допоміг.

В сорок п’ять після розлучення закінчиться життя заради чоловіка – і почнеться просто життя!

Сумне, веселе, самотнє і компанійске, важке чи легке, але життя.

Не пускав, вийшов без капців своїх, у шкарпетках у під’їзді наздоганяв.

І все одно пішла.

Чому? Прощати розучилася?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.