Проживши у шлюбі сімнадцять років Роман засумував і загуляв. Молода секретарка Людочка у сусідньому відділі виблискувала своєю посмішкою під час кожної зустрічі. Різниця у віці його аж ніяк не хвилювала, адже це просто інтрижка і більше нічого. Не зупинила його і наявність двох дочок 15 та 16 років, Віра та Вероніка. Дівчатка дуже любили батька та матір, але по-різному. Мама Тетяна у них була хороша, але строга, а батько дозволяв дівчаткам майже все, балував.
Довго приховувати роман не вдалося, молода секретарка вирішила взяти все в свої руки. Роман успішний, вродливий, розумний, з машиною, квартирою. Що ще потрібно молодій провінціалці? Три місяці зустрічей і вона вирішила діяти. Оскільки Роман не збирався нічого міняти, то Люда вирішила взяти все в свої руки. Вона навіть чоловіка не повідомила, а просто прийшла якось увечері.
Дзвінок у двері застав сім’ю за вечерею.
– Ми на когось чекаємо?
– Ніхто не попереджав, що зайде. Напевно, чергові торговці.
У сім’ї було прийнято, що родичі приходять попередньо зателефонувавши. Раніше іноді траплялося, що вони могли прийти до зачинених дверей – господарі часто виїжджали подорожувати та відпочивати. З того часу всі попереджали.
У двері наполегливо дзвонили, Роман почав хвилюватись, і сам пішов відчиняти. Люда одразу кинулася йому на шию. Він розгубився побачивши коханку з валізою.
– Ну що ж ти стоїш. Знайом мене з сім’єю. Мовчиш? Я сама все скажу. І так. Ми з Романом зустрічаємось. Я вагітна, знімати квартиру не можу, грошей треба багато майбутній дитині. Квартира, я знаю це точно, належить Роману. Тож його дитина тут житиме. У вас же, як вас там звуть, є своя квартира. Прошу звільнити нам це гніздечко.
– Роман, що вона таке говорить? Це правда? А нічого, що тут у нас дві доньки? Вони все чують. Роман? Мовчиш? Хочеш, щоби все вирішили за тебе?
– Роман такий нерішучий. Дівчаткам теж треба все знати. У них буде сестричка чи братик. Роман, напевно, хоче сина. Доньки вже є. Місця у вас звичайно небагато, доведеться вам з’їхати. Починайте збирати речі. У кімнатах дівчаток будуть дитячі, адже ми не зупинимося на одному, правда, коханий. Чого мовчиш? А ви чого встали, речі пакуйте.
– Мамо, ходімо.
Доньки підхопили матір під руки, вона зовсім розгубилася від того, що відбувається, і повели до кімнати батьків. Старша Віра принесла склянку води.
– Що ти робиш? – пошепки сказав Роман своїй Люді.
– Ти такий нерішучий.
– Ти вагітна чи це просто вигадка.
– Вагітна. А як? Звісно вагітна.
– Я ж тобі одразу сказав, що сім’ю не кину. А з тобою у нас тимчасово. З дитиною могли вирішити, але не так.
– А я хочу так!
– Мамо, заспокойся. Ми з тобою, ми на твоєму боці. Ми їх зараз виженемо.
– Ця квартира батька. Прийдеться нам з вами з’їхати в мою. Там одна кімната, та нічого. У нас є заощадження, я працюю, якось проживемо.
– Їх треба вигнати!
– Вероніка, це квартира батька. Куди його вигнати, ми не маємо права.
– А ми можемо обирати з ким жити?
– Так. Ви хочете жити з батьком? А я?
– Мамо, не плач. Ми з тобою. Але цієї тут не буде.
Дівчатка тихо шепотілися між собою.
– Ти так і триматимеш мене біля порога? Час пізній я хочу лягти. Мені важко стільки часу перебувати на ногах. Нехай поспішають.
– Їм потрібен час. Та й квартира там зайнята. Треба домовитись із орендарем.
– А більше їй поїхати нікуди? Матір, подруги. Це не моя справа.
– Повернися поки що до своєї орендованої квартири.
– Мене вигнали.
– Що робити? – Роман схопився за голову. Він не думав, що так все вийде з-під контролю.
У квартирі настала тиша. Усі чекали на дії. Люда від Романа та його родини. Роман сам не знав від когось. Тетяна сподівалася, що чоловік хоча б тимчасово виставить цю за двері. Лише дівчатка вигадували підступний план. Адже ця Люда була всього на п’ять років старша за них.
– Мамо, лягай спати. Все робитимемо лише завтра.
Вони розійшлися по кімнатах. Роман зазирнув до дружини, хотів знайти виправдання, але вийшло зовсім інше.
– Таня, там посуд на столі, і все інше.
– Квартира твоя, прибирай сам. Двері закрий.
– Роман, я не зрозуміла? Чому ніхто не йде? Де я спатиму?
– Ось диван.
– Диван?
Всі спали, або вдавали, що спали, один Роман тихо сидів на кухні. Його не влаштовувало все. Куди йти спати? Дружина не пустить, на диван до Люди соромно. Як жити далі?
Рано-вранці він пішов на роботу разом з Людмилою. Він сподівався, що надвечір все саме вирішиться. Люда теж сподівалася ввечері повернутись у порожню квартиру.
***
Тихо відчинивши двері Роман пройшов у свою квартиру, Люда за ним. Начебто нічого не змінилося. Із своїх кімнат вийшли дівчатка. Не було лише дружини.
– А ви… а мама де?
– Мама поки що у бабусі, а потім переїде до своєї квартири. Але ми залишаємось з тобою. У нас тут свої кімнати, і взагалі у маминій квартирі нам буде тісно. А ще ми хочемо їсти. Коли наша хатня робітниця приготує вечерю? Дивись, щоб нормально приготувала, бо ж їй треба позбутися нас.
– Тату, мені гроші потрібні.
– І мені. Там такі джинси класні, та курточки нам потрібні нові. А ще ми мамі хочемо подарунок зробити.
– І бабусі. Ще треба заплатити комуналку, мама передавала, та інтернет інакше у нас будуть проблеми у школі.
– А ще у школі збори завтра.
– А в мене у п’ятницю.
– А я тут причому?
– Ми ж з тобою лишилися. Ти за нас відповідаєш. Поквапся вже з вечерею. Ми навіть не обідали. У школі був повний завал, а вдома навіть супу нема.
Готувати довелося Романові. Люда відмовилася підходити до кухні.
– А посуд хто митиме?
– Батько. А нам уроки робити.
– Але при мамі ви мили!
– Ти знаєш, так багато задають! У нас же є хатня робітниця. До речі, час би вимити підлогу. Ой! Яка я не обережна! Чай пролила. Як там її звуть. Люда! Прибери тут все. Вас що тато даремно найняв.
– Романе, що це означає? Чому вони тут? Чому я маю прибирати за ними? Як вони розмовляють? Ми так не домовлялись.
– А ми взагалі не домовлялися. Ти прийшла сама, все зруйнувала. Хочеш тут жити? Думала все так просто?
Роман сварився, дівчатка тихо пішли до своїх кімнат. Це те, що вони хотіли.
Люда не протрималася й тиждень. Вони розлучилися назавжди. Вона навіть звільнилася, жодної вагітності не було. Роман шкодував, що взагалі зустрів її. Більше дивитись у бік жінок він не хотів.
Дівчата залишилися з ним, а ось повернути Тетяну так і не вдалося. Він старався, але нічого не виходило. Тетяна приходила до доньок щодня, іноді готувала їм. Зрештою вони справлялися самі. На аліменти Роман так і не подавав. Тетяна сама брала активну участь у житті дівчаток. Образи на доньок немає, у них має бути своя територія, а в маленькій квартирі Тані її не було.
Може колись Роман та Тетяна будуть знову разом, але поки що вони залишилися просто батьками.