– Тітко Наталю, а ти на все літо на дачу їдеш? – Лариса зайшла провідати свою тітоньку і принесла її улюблений тортик “Медовик”.
– Ну звісно на все, Ларисочко, дача моя далеко, та й не дача це, а хатинка в селі. Але там багато хто тільки на літо приїжджає. По-сусідству зі мною подруга моя Вірочка теж на літо приїде. От і будемо з нею грядки, квіточки садити, й чаювати. Ох і смачний ти торт принесла, Ларисо, мій улюблений. Мені Андрій такий купував, знав мої слабкості!
– Тітко Наталю, я тебе дещо попросити хотіла? Ти ж там до холоду житимеш, а в мене тут така справа… Ми з хлопцем моїм квартирку хотіли орендувати. Напевно одружимося до осені, а вітчим проти, щоб ми з ними жили. А на орендоване житло ціни просто захмарні.
Анатолій мій побідкався, ну вся зарплата на житло піде. Ось я й подумала, тітко Наталю, здай нам в оренду твою квартиру, га? У тебе я бачу в маленьку кімнату двері зачиняються, ти туди б склала, що треба і замкнула. А нам і вітальні вистачить з лишком. А тобі прибавка до пенсії буде, повернешся і взимку будеш шикувати?
Наталя Іванівна на хвилинку замислилась. Племінницю свого покійного чоловіка Ларису вона знала з дитинства. Своїх дітей у них з Андрієм не було, то вони Ларисочку часто до себе брали. Як рідна вона їй, які з неї гроші брати, та й перед Андрієм покійним навіть соромно!
– Та живіть так, Ларисо, – майже відразу, по доброті запропонувала Наталя Іванівна. – Та невже я з рідні буду гроші брати?
– Та що ти, тітко Наталю! – розсміялася Лариса. – Хто ж таке подумати про тебе може? У тому-то й річ, що ти все життя для людей живеш, а от Анатолій мій нехай не розслабляється. За пів ціни квартира і так для нього подарунок буде, нехай звикає сім’ю утримувати! Ну що, тітко Наталю, згодна? Тоді ми з Анатолієм завтра прийдемо до тебе і все, що тобі треба, зробимо. У маленьку кімнатку перетягнемо те, що скажеш!
– Та облиш, Ларисо, живіть так, у мене і цінного щось немає нічого, – спробувала опиратися Наталя Іванівна.
– Перестань, тітко Наталю! Кожна людина має особисті речі, які вона не хотіла б ось так на загальний огляд залишати. Треба по-людськи зробити! І до речі, ти на дачу, ну чи в село своє, як їздиш? Електричкою? Може, ми з Анатолієм тебе відвеземо, у мене тепер хлопець з машиною. Хоч і не нова, але добротна в нього. І тобі тягти на собі нічого не доведеться!
– Та облиш, Ларисо, які у мене речі? У мене там речей повно, магазин там у селі, поряд. Я розсаду в пакетик поставлю і поїду потихеньку, до цієї електрички від мене зовсім недалеко. В силах я поки ще, не стара ще, сама звикла!
Але Лариса зрештою вмовила тітку, на машині все одно зручніше.
Племінниця побігла, а Наталя Іванівна чай сіла допивати.
Поплакала навіть, чоловік її Андрій такий самий тортик купував, знав її слабкості. І ось Ларисочка теж це пам’ятає, хороша дівчинка, налагодилося б усе в неї з цим Анатолієм!
Через тиждень Лариса з Анатолієм приїхали. Дещо в маленьку кімнатку перенесли. Наталя Іванівна молодим все показала, де що лежить. І домовилися, що після Великодня Анатолій з Ларисою на дачу відвезуть.
– А як повернешся, тітко Наталю, ми тебе на весілля запрошуємо! Квартиру твою ми заздалегідь звільнимо, порядок буде і чистота, а ти відпочивай, не хвилюйся, – всю дорогу поки їхали торохтіла Лариса.
За зиму будиночок її ніби навіть похилився. Фарба місцями пооблущувалася, бо ж без господаря і будинок сирота.
Наталя Іванівна відкрила будинок, двері від вологи розперло, ледве відчинилися. Анатолій допоміг, скоро сонечко все підсушить, двері на місце і стануть. А ось будинок фарбувати давно пора, його ще Андрій Макарович фарбував, а нікому тепер!
– Тітко Наталю, ти чого засмутилася? – обійняла її Лариса. – Хочеш ми на вихідні до тебе з Анатолієм приїдемо? Допоможемо тобі тут, ти не відмовляйся, Анатолій у мене рукастий!
– Та що ж мені засмучуватись, я за вас радію, – відговорилася Наталя Іванівна.
Вона провела їх, сіла на ґанку, ох, це тобі не в місті. Тяжко без чоловіка, добре, що Анатолій все тут оглянув, провів воду, газ перевірив. Жвавий хлопець і приємний. Якщо приїдуть, як обіцяли, Наталя Іванівна тільки рада буде.
Добре, хоч Ларису вона має. Нехай і не кревна рідня, а племінниця, донька старшого брата Андрія, та хоч і так.
Брата теж немає вже, мати Лариси заміж вийшла, а з вітчимом у Лариси не те, щоб дуже погано. Але й батьком він їй не став…
Це літо у Наталії Іванівни вийшло чудовим.
Вона й не очікувала, що Лариса з Анатолієм і справді часто до неї приїжджатимуть.
Одне діло пообіцяти, а інше – зробити!
Подруга Наталії Іванівни Віра навіть трохи їй позаздрила.
Анатолій і дах полагодив, і їхню літню терасу пофарбував. І так по дрібниці купу справ переробив. Видно, що хлопець без діла сидіти не любить.
І як не відмовлялася Наталя Іванівна, але до кінця літа Лариса і Анатолій всунули їй платню за квартиру. Вона навіть проговорилася, що зможе в квартирі тепер і шпалери переклеїти. Настав час оновити, хоч без Андрія вже нічого й не хочеться.
Коли про шпалери Наталя Іванівна згадала, Лариса й Анатолій раптом озирнулися і засміялися. Молоді, все їм смішно, то може це і добре, коли, як не в молодості реготати!
До від’їзду з дачі зовсім небагато залишалося, коли їй зателефонувала сусідка Ніна Михайлівна.
– Наталю! Я тут днями зі своєї дачі повернулася, і не зрозумію ніяк. Це що за чоловік у твоїй квартирі живе?!
– Який чоловік?! А-а-а, то це моя племінниця Ларисочка з нареченим своїм там живе. Я повернуся, а вони переїдуть, скоро весілля у них восени! – одразу ж здогадалася Наталя Іванівна.
– Стривай Наталю, а чи не старуватий він для нареченого? Йому мабуть років шістдесят, не менше, наш ровесник!
– Дивно, Ніночко, може ти щось плутаєш? – здивувалася Наталя Іванівна.
Вона не розуміла, що відбувається.
І самій якось тривожно стало. А й справді, що це може бути за чоловік? Вона хотіла одразу ж Ларисі передзвонити, але стало незручно. Раптом Ларисочка образиться, подумає, що вона їй не довіряє. Ні, не треба поспішати, у вихідні Лариса з Анатолієм за нею приїдуть. Повернеться додому і стане ясно.
А то поспішиш – людей насмішиш.
Лариса і Анатолій, як завжди, були веселі, всю дорогу жартували і весело перезиралися.
А коли вже до будинку її під’їхали, Лариса сказала:
– Тітко Наталю, тільки ти не дивуйся, ми тобі невеликий сюрприз влаштували. Ходімо дивитися!
Вони піднялися на поверх, зайшли у квартиру, а там…
У коридорі шпалери нові, а стеля без жодної тріщини!
А з кімнати чоловік вийшов, трохи збентежений.
Анатолій одразу кинувся пояснювати:
– Тітко Наталю, це мій родич, Микола Іванович, він займається ремонтами. Ну ми в подяку за це й вирішили вам невеликий ремонтник вдома зробити. Дякую, тітко Наталю, знайшли ми житло, моя рідня допомогла. Тож у нас тепер є своя квартирка. Для початку сімейного життя просто чудово!
Лариса і Анатолієм посиділи та й пішли.
А Наталя Іванівна розмовляла з Миколою Івановичем, чаєм його пригощала. Та так, що пішов він мало не о півночі.
Домовилися вони, що Микола Іванович ще зайде щось доробити. Наталі Іванівні він дуже сподобався. Ґрунтовний, витриманий і якийсь не зовсім чужий, ніби давно вона його знала.
А коли Микола Іванович приніс наступного разу до чаю торт її улюблений, Наталя Іванівна прямо розтанула.
Звичайно ясно, що йому Лариса підказала, але ще ясно, що значить подобається вона йому, раз порадувати намагається.
…На весілля до Ларисочки та Анатолія Наталя Іванівна вже разом із Миколою Івановичем пішла.
І більше вони вже не розлучалися!
А навесні Микола Іванович уже сам на своєму джипі молоду дружину повіз на дачу.
У шістдесят також можна почуватися молодим, якщо є теплі почуття.
І навіть стару хату прийняв Микола Іванович, визнав.
Так що життя незважаючи ні на що, триває!