Двадцятип’ятирічна Алла сильно переживала, прискіпливо вибираючи зі свого гардеробу найскромнішу сукню.
Вперше за два місяці заміжжя її було запрошено на сімейну урочистість.
Свекруха Галина Гаврилівна зателефонувала за тиждень до події та нагадала синові та невістці про те, що справлятиме в суботу свій день народження і що вони обоє запрошені.
– Що даруватимемо твоїй мамі? – бачачи, що Ігор не поспішає купувати подарунок, поцікавилася Алла.
– Куди поспішати? Все купимо в п’ятницю, – байдуже озвався чоловік.
– А що саме? Не забудеш? – недовірливо запитала дівчина.
– Та нічого особливого. Вона малювати любить. Букет квітів і щось для її хобі, – відмахнувшись, позіхнув Ігор.
Як і передбачала Алла, у п’ятницю чоловік геть-чисто забув про те, що мав купити матері подарунок.
Згадав він про це тільки напередодні увечері, і то після нагадування від дружини.
Довелося терміново вставати в суботу з ранку раніше і бігати по магазинах.
Букет квітів молоде подружжя купило без проблем, а ось намічений подарунок придбати не вдалося.
Єдиний магазин для художників виявився несподівано закритим. Ігор запереживав, намагаючись збагнути, що можна купити матері натомість.
– Може золотий браслет? – Запропонувала Алла, яка ще дуже погано знала переваги свекрухи.
До весілля з Галиною Гаврилівною дівчина жодного разу не бачилася. Вона була із сусіднього міста, і Ігор представив її рідні лише на весільному святкуванні.
Жінка здалася Аллі трохи відстороненою. Непорушний вираз обличчя прямо говорив про те, що до невістки їй діла немає і лізти в життя молодих вона не збирається.
У принципі так і сталося. Галина Гаврилівна дзвонила дуже рідко, і то тільки синові.
У гості до пари вона не напрошувалася, а на люб’язне запрошення Алли відповідала відмовою.
– Чого я буду по гостях шастати? Мені й вдома є чим зайнятися, – хмикала в трубку свекруха і прощалася з невістки.
Зрозумівши, що Галина Гаврилівна не любителька ходити чужими домами, Алла перестала її запрошувати.
І ось сьогодні, через місяць після останньої зустрічі, дівчина знову мала побачитися зі свекрухою та іншими родичами з боку чоловіка.
– Золотий браслет? – задумливо повторив за дружиною Ігор. – Давай, тільки вибери сама, я в цьому нічого не розумію.
Алла відшукала подарунок для Галини Гаврилівни у першому ж ювелірному магазині.
– Ще година до початку, – Ігор глянув на наручний годинник. – Можна поки що в кафе посидіти.
– Не спізнимося? – запереживала дівчина, якій не хотілося, щоб свекруха почала на них бурчати.
– Все одно вчасно ніколи нічого не почнеться, – відмахнувся Ігор. – Мама, мабуть, навіть ще готувати не почала.
Вирішивши, що чоловік пожартував, Алла почала наполягати на тому, що спізнюватися некрасиво.
– Краще трохи раніше приїхати. Не хочу, щоб твоя мама думала, що я не пунктуальна, – нарікала дівчина.
Ігор зітхнув і, не поспішаючи, машина поїхала у бік будинку Галини Гаврилівни.
На подив Алли, жінка гостей не зустріла. Вона голосно гриміла на кухні посудом, але, почувши скрип дверей, виглянула з кухні.
– Ой, як добре, що ви раніше приїхали! Виявилось, я дещо не купила до столу. Ігоре, поїхали! – Галина Гаврилівна витерла мокрі руки об фартух і накинула поверх нього пальто.
– Алло, а ти, поки нас не буде, почисти картоплю, відокрем рибу від кісточок для салату і зроби салати. На столі лежить листочок з інструкціями, бо я не встигаю, – додала вона і, прихопивши сумочку, вискочила з квартири.
Ігор глянув на здивовану дружину і не зміг стримати усмішку, яка ніби говорила про те, що він її попереджав.
Коли Алла зайшла на кухню, то з подивом виявила, що чоловік мав рацію. Галина Гаврилівна нічого не приготувала.
Крім трьох тортів та кількох пляшок ігристого, у холодильнику більше нічого не було.
– Оце так, – запереживала дівчина, згадавши, про що говорив чоловік.
Оглянувши свою оксамитову сукню, Алла почала чистити картоплю. Вона сподівалася, що до риби справа не дійде, бо свекруха з чоловіком встигнуть повернутись.
Проте, на її великий подив, Ігор та Галина Гаврилівна чомусь затримувалися.
Алла, спантеличено зітхнувши, глянула на продукти і почала шаткувати салати. До риби вона перейшла в останню чергу.
Дівчина раз у раз дивилася на годинник, розуміючи, що з хвилини на хвилину повинні прийти гості.
Стрілка годинника неухильно рухалася вперед, а ніхто із запрошених не поспішав.
Алла з подивом навіть подумала, що свекруха перенесла день народження, але не повідомила їх про це.
Дзвінок у двері переконав дівчину схопити рушник та побігти відчиняти. На порозі стояла літня пара.
– Слава Богу, що ми не перші? – замість привітання засміялася жінка. – Слухай, а я тебе десь бачила. Ти дружина мого племінника? Ігоря?
– Так, – зніяковіло кивнула Алла.
– Де іменинниця? – озираючись на всі боки, пошепки спитала жінка.
– Вони з Ігорем поїхали до магазину… години дві тому…
– А ти готуєш? – літнє подружжя змовницько переглянулося і розпливлося в посмішці.
– Ну так, – Алла стала невдоволено смикати край рушника.
– Ось Галя, впізнаю її! Знайшла на кому цього разу поїздити, – захихотіла жінка. – Треба було ще пізніше приїжджати.
– Хіба гостей не на третю запрошували? – вирішила поцікавитися Алла.
– На третю! Але ми всі знаємо, що треба приїжджати не раніше п’ятої, а то й шостої години, щоб не потрапити в такий просак, як ти, – повчальним тоном промовила жінка. – Галю вже всі вивчили напам’ять. Вона ніколи не готує, а на таких, як ти, і живе. Я якось по молодості, прийшла раніше. Вона на мене все звалила і втекла до магазину. Дві години там стирчала, аби не готувати. Розхвилювалася, мабуть?
– Трохи, – зніяковіло відповіла дівчина, вражена хитрістю свекрухи.
– І сукню забруднила, – окинувши Аллу, зітхнула сестра Галини Гаврилівни. – Молодець, Галя! Ніколи не пропаде!
Про те, що свекруха хитрила і робила це постійно, дівчина дізналася від гостей, які почали підтягуватись один за одним.
Найостаннішими прибули Ігор та Галина Гаврилівна. Жінка, прийнявши поздоровлення, побігла на кухню.
– Ой, ти ще не все зробила? – сказала свекруха. – Доробляй, раз почала, а я поки що салати заправлю.
Алла ображено насупилася: замість подяки вона отримала від Галини Гаврилівни докор.
Мало цього жінка попросила її обслуговувати гостей за столом, тому за весь вечір дівчина практично не присіла.
До того ж їй довелося мити посуд за всіма гостями, оскільки Галина Гаврилівна, не моргнувши оком, заявила:
– Якщо ти, Алло, стільки наготувала, то тепер ти й прибирати маєш.
З нетерпінням дівчина дочекалася, коли захід нарешті закінчився, і вони з Ігорем могли поїхати додому.
– Наступного разу теж поїдемо пізніше, – ледь чутно видихнула Алла.
– Я тебе попереджав, що нема чого так рано їхати, – зніяковіло посміхнувся у відповідь чоловік.
Не встигла Алла схаменутися, як Галина Гаврилівна знову покликала сина та невістку на чергове свято.
Вона вирішила відсвяткувати 8 Березня у своєму будинку. Навчені гірким досвідом Алла з Ігорем запізнилися.
Так само вчинили й решта гостей. У результаті господиня будинку зустріла їх із незадоволеним обличчям і поставила на стіл три торти та п’ять пляшок ігристого.
Щойно все було з’їдено, Галина Гаврилівна вказала гостям на двері, заявивши, що втомилася.
Більше влаштовувати бенкет у своєму будинку вона не наважувалася, зрозумівши, що поїздити буде ні на кому.