Чоловік прийшов з роботи. Зайшов на кухню та сів за стіл. Дружина поставила на стіл сковорідку зі смаженою картоплею, поряд солоні огірки. За два місяці життя з молодою дружиною він уже звик, що обід завжди чекає на нього на столі:
– Аванс перевели на картку, сім тисяч! – сказав він, уплітаючи картоплю.
– Мені теж чотири, – дружина посміхнулася. – Новий рік відзначимо.
– Купиш все до Нового року та моїм батькам якісь подарунки, не великі, але оригінальні.
– А моїм?
– Ганно, у нас ззарплата буде тільки після новорічних свят, нам якось прожити треба.
– Вадиме, я не зрозуміла, чому твоїм потрібно купити подарунки, а моїм – ні?
– Тому що вони нам цю квартиру купили, а твої тільки шафу і цей холодильник найдешевший.
– Вадиме, до чого тут це? Ми ж із тобою сім’я і в нас має бути все порівну.
– Однак, я отримую за місяць п’ятнадцять тисяч, а ти – сім. Де ж твоя рівність?
– Але ж…
– Ось і слухай, що чоловік каже!
На очах Ганни з’явилися сльози, вона схопилася з-за столу і побігла в кімнату. Сіла на ліжко і тихенько заплакала.
Два місяці минуло після весілля. Спочатку все йшло непогано, але з кожним днем вона все більше і більше відчувала, що в сім’ї головний чоловік, а вона так наче хатня робітниця:
«Ну чому він став таким? Так його батьки купили квартиру, його родичі надарували більше подарунків на весілля. Але до чого тут все це? Адже ми любимо одне одного… А може любили? І кохання вже минуло, і тепер все вимірюватиметься у квадратних метрах і гривнях».
– Гаразд, Ганно! – чоловік сів поруч. – Купи і своїм, що-небудь! Тільки не дороге.
– Вадим, ну чому ти таким став? – Вона уткнулася йому в плече, продовжуючи плакати.
– Життя таке, – повчально промовив чоловік. – Працюєш, працюєш за ці п’ятнадцять тисяч…
– Ми ж із тобою молоді. У нас все попереду.
– Твої батьки вже літні, а все в старій двохкімнатній квартирці живуть і від зарплати до зарплати вважають.
– Іди до свого батька на завод, там більше заробляють.
– Ти була хоч раз там? Батько начальником працює і то йому важко. А в мене освіта середня спеціальна. Ким мене візьмуть? Хочеш, щоб я за кілька років загнувся?
– Я хочу жити нормально, – Ганна з якоюсь надією подивилася на свого чоловіка.
– І я хочу, і все для цього роблю. Якщо ми подаруємо подарунок моїм батькам, вони подарують нам щось дорожче або дадуть грошей. Від твоїх жодної віддачі немає, гроші тільки дарма витратимо.
– Вадиме, хіба все в грошах вимірюється? Вони мої батьки.
– Все, пішли спати, – роздратовано промовив чоловік. – Нічого ти у сімейному житті не розумієш.
***
Закохалася Ганна у свого майбутнього чоловіка саме за самостійність. Він постійно твердив, що житимемо окремо від батьків, самі з усіма труднощами впораємося.
Після весілля, яке відбулося у жовтні, Ганна жодного разу не ходила в гості до батьків, до свого рідного дому, спілкувалася лише телефоном.
Декілька разів до них у гості приходила мама Вадима. Вона почувала себе в їхній квартирі господаркою. Ганна намагалася не звертати на це уваги. Про взаємини свекрухи та невістки вона чула.
Свекра вона бачила лише один раз на весіллі. Він там був такий серйозний, що Ганна мимоволі відчувала перед ним якесь хвилювання. Але невдовзі ставлення до нього у невістки змінилося.
***
Того дня перед Новим роком вона повернулася з роботи. wЧоловік зателефонував і сказав, що затримається. Він часто наприкінці місяця затримувався на роботі. Ганна приготувала вечерю і чекала на чоловіка з роботи.
І тут пролунав дзвінок домофона.
– Хто там? – Підняла слухавку.
– Ганно, це я твій свекор.
– Заходьте!
Він зайшов так само серйозно, але в зимовій куртці і шапці виглядав трохи простіше.
– Доброго дня, Ганно!
– Здрастуйте, Борисе Григоровичу! Проходьте на кухню!
Той зняв куртку і пішов слідом за невісткою. Ганна одразу налила гарячого супу, поставила перед ним.
– Їжте!
– Дякую! Гарна ти господиня, – свекор спробував суп. – Смачно!
Після того, як з супом було покінчено, невістка налила чай, а свекор запитав:
– Не ображає тебе Вадим?
– Ні, – але при цьому опустила голову.
– Він у мене характером у матір, вічно вони чимось незадоволені, – потім усміхнувся. – Я ось що прийшов. Давайте, на Новий рік приходьте до нас та батьків своїх запросів. Вже два місяці після весілля минуло, а ми все як чужі.
– Вони не прийдуть.
– Давай їх номери телефонів, сам їм зателефоную!
Він ввів номери свата та свахи у свій телефон.
І тут у квартиру зайшов молодий господар квартири. Дружина вибігла його зустрічати, радісно посміхнулася:
– У нас гість, твій тато.
Вадим кинувся на кухню:
– Привіт, тату! – радісно потис руку.
– Привіт, сину! – кивнув на стілець навпроти. – Сідай! Господиня тобі вже суп наливає.
– Тату, а що ти надумав зайти? – З деяким хвилюванням запитав син.
– Перевірити, як ви живете і запросити вас на Новий рік та батьків Ганни теж запрошу, – він підвівся з-за столу. – Добре я пішов. Післязавтра до сьомої вечора чекаю!
***
Новий рік минув, на диво, весело. Борис Григорович відразу знайшов спільну мову зі сватом та свахою. Миттєво зупиняв усі спроби своєї дружини чи сина заговорити зарозуміло.
У момент зустрічі Нового року всі вже були веселі та щасливі. Загадали бажання.
Всю новорічну ніч танцювали, міняючись парами. Борис Григорович, сказав, щоб краще дізнатися один одного.
Все свято Ганну не залишала думка, що її свекор, наче прощається з усіма і хоче, щоб вони залишалися однією сім’єю. До того ж, і вона помітила, що він якось змарнів.
***
Рік, що настав, відразу обдарував Ганну радісною подією, її взяли на роботу в нове відділення банку в кридитний відділ, обіцяли хорошу зарплату і кар’єрне зростання.
А оскільки у Ганни вища освіта і вона на відмінно здала тести при прийомі на роботу, то через пару місяців вона стала провідним фахівцем, і зарплата стала вищою, ніж у чоловіка.
Той ще намагався вдавати із себе главу сім’ї, але аргументів для цього у нього ставало все менше і менше.
***
Тут сталося, здавалося непоправне. Борису Григоровичу оголосили, що він серйозно занедужав… Необхідно проводити процедури закордоном, вартість яких чимала.
Його дружина та син швидко зрозуміли марність спроб знайти таку суму. Навіть якщо продадуть його машину та обидві квартири, все одно не вистачить.
***
І тоді Ганна пішла до директора банку.
– Здрастуйте, Ігоре Вікторовичу!
– Доброго дня, Ганна Павлівна! Що сталося?
– Моєму свекру необхідні процедури закордоном. Мені потрібний кредит, – і Ганна озвучила суму.
– Ганно, а тобі не здається, що це надто велика сума, навіть для співробітниці нашого банку, тим паче молодої.
– Ні мені, ні родичам, більше нема де взяти ці гроші.
Директор задумався, на його обличчі ковзнула загадкова посмішка.
– Тоді слухай, Ганно. Наш банк молодий, добрих фахівців не вистачає. Якраз терміново потрібний начальник кредитного відділу, і я не знаю кого поставити, – знову посміхнувся. – Ти впораєшся?
– Я? – Дівчина навіть на хвилину забула, з якого приводу прийшла в кабінет до директора.
– А що? Дівчина ти розумна, фахівець добрий. До того ж отримаєш безвідсотковий кредит на десять років, – вигляд директора став серйозним. – Але я маю одну умову. Досить жорстку.
– Яку?
– Ми укладемо з тобою усний договір, про який ти ніколи нікому не розповіси. Ти протягом п’яти років не підеш у декретну відпустку. Просто хочу, щоб у цьому відділі начальники не змінювалися. Згодна? Даю тобі п’ять хвилин на роздум. Не погодишся – цієї розмови у нас із тобою не було.
«Ми ж хотіли дитину цього року. Вадим став іншим. Наші батьки стали дружити між собою. Але в цьому заслуга Бориса Григоровича, і онук у нього народиться, коли дідуся вже не буде»
– Я згодна!
– Прекрасно! Зараз напишу наказ і по обіді оголошу про це співробітниками твого відділу, – директор усміхнувся. – Так, Ганно, найголовніше. Я дуже ризикую, ставлячи тебе на цю посаду. Ти маєш не підвести мене.
– Не підведу, – твердо відповіла дівчина.
– Ось і добре.
– А кредит?
– Адже ти тепер начальник кредитного відділу. Сама й оформляй! Я підпишу.
****
Збиратись на Новий рік стало у них традицією. Батьки з гордістю дивилися на своїх, таких солідних, незважаючи на молодість, дітей. Наввиперед вимовляли тости, починали, звісно, з Бориса Григоровича.
– П’ять років тому ми тут зібралися вперше. Тоді я був упевнений, що це буде мій останній Новий рік з вами. Але тоді ще не знав, яка прекрасна дівчина стала дружиною мого сина. Ганно, хочу, щоб Миколай почув наші прохання і надіслав вам дитину.
– Дякую, Борисе Григоровичу! – Дівчина прибрала сльозинки з очей і посміхнулася. – Миколай обов’язково виконає ваше бажання і у вас наступного року буде онук!