– Микольцю, мене Марійка виставила! Можна я в тебе поживу, поки вона не заспокоїться? – поцікавився у свого друга та колеги Петро.
– Без проблем, Петре. Живи скільки хочеш. Місця багато, – заспокоїв його Микола.
– Микольцю, а твоя Маринка проти не буде?
Петро не дарма поставив Миколі це питання. Справа була в тому, що Микола щойно одружився і ось уже тиждень, як був сімейною людиною.
Якщо раніше таке спільне проживання з друзями було для нього звичною справою, то тепер усе мало змінитись.
Так вважали всі навкруги, але, як виявилося, не сам Микола!
– Та що ти, Петре? Звісно ж, вона буде не проти. Та й хто її питати збирається? Вона ж у моїй квартирі не прописана навіть, так що ти не хвилюйся, вона і слова тобі не скаже.
Більше того, буде і готувати, і прати, і прибирати буде у твоїй кімнаті. Тож наше з тобою життя навіть краще буде, аніж раніше!
– Миколо, а ти певен? Щось мені це сумнівним здається. Марійка моя б тобі влаштувала, якби ти до нас жити прийшов, та ще й захотів, щоб вона тебе годувала, напувала, й доглядала…
– Любий мій, жінок виховувати треба, щоб вони знали своє місце.
Так от, скажу тобі чесно, ти не зміг свою дружину виховати.
А я одразу Маринці на її місце вказав, вона все зрозуміла, і робить так, як я хочу, інакше вилетить із моєї, повторюю, моєї квартири, без права повернення!
– А-а-а. Ну, тоді зрозуміло. Молодець ти, Миколо. Я так не вмію. Я ж, якщо щось не так, то пробачення одразу прошу, і взагалі намагаюся не нахабніти, а якщо щось серйозне зроблю, то йду сам від гріха подалі.
А вже коли вона заспокоїться, так тут і я повертаюся, та ще й подарунки їй обов’язково дарую, щоб вона мені остаточно пробачила.
– Недолугий ти, Петре. Так і будеш до старості перед дружиною своєю трястись. Але це діло твоє, я ж з Маринкою своєю житиму так, як мені хочеться.
А вона або підлаштовується під мої правила, або… Ти сам знаєш…
Тож сьогодні після роботи йдемо до мене! Я дружині своїй зателефоную, попереджу, що не сам буду. Нехай їжі більше наготує, і постіль для тебе застеле.
Добре, що ти мені з самого ранку про все сказав, у неї є час підготуватися!
– Молодець ти все–таки, Микольцю. Я в тебе хоч відпочину трохи.
– Вчися. Пінного з тобою зайдемо купимо, кальмарчиків, сухариків! Відпочинемо як у старі добрі часи!
…Поговоривши з другом, Микола зателефонував дружині.
– Марино, у нас трохи поживе мій давній друг. Приготуй для нього кімнату, і чогось смачненького нам до вечері зготуй, щоб мені соромно не було! Чекай, будемо годині о шостій, можливо, о сьомій!
– Але, Микольцю, я думала, що…
Микола вирішив не вислуховувати всі ці голосіння, тож тут же поклав слухавку.
Ображена Марина зателефонувала своїй матері.
– Мамо, ми з Миколою тільки тиждень одружені, а він поводиться зі мною, наче я маю у нього на підхваті бути!
– Люба моя, йди від нього, поки не пізно! Навіщо тобі в твої двадцять п’ять років такий чоловік потрібен? – заявила Ганна Іванівна дочці.
– Але, мамо, як же ж так?! Я ж люблю його!
– Ну і що? Сьогодні любиш, завтра розлюбиш. Це діло таке.
– Мамо, я не хочу від нього йти! Як ти не розумієш?
– Тоді я маю інший спосіб. Але він більш енерговитратний, проте, якщо ти наполягаєш на тому, що хочеш зберегти свій шлюб, то я, звичайно, тобі допоможу, хоча я воліла б піти шляхом найменшого опору.
– Мамо, а я так не хочу!
– Ну, що ж, люба моя, тоді чекай мене в гості.
– В гості? Але, мамо, Микола й так до нас уже свого друга запросив!
– Навіть так? Цікаво, цікаво. Але нічого, ти не хвилюйся, люба, друг його у вас довго не затримається.
– Як це?
– Просто! Я ж до вас приїду. А квартира у вас двокімнатна. Не буду ж я з його другом жити разом. Це неприпустимо!
– Так Миколка може захотіти, щоб у нас друг його жив, а не ти…
– Миколка твій буде дуже радий мене бачити, навіть не сумнівайся. І турбуватиметься і буде уважний. А інакше…
– Що інакше, мамо?
– Маринко, дивна ти, чесне слово. Таке враження, ніби це не я тебе виховувала! Ти хоч раз бачила, щоб тато мені заперечив? Або друзів до нас пожити привів? Чи веселий додому з’явився?
– Ні, мамо, але Миколка – це не тато.
– Миколка – це звичайний середньостатистичний мужик. Таких у мене в підлеглих десятки. Ти ж пам’ятаєш, ким я працюю?
– Пам’ятаю, мамо. Але ж ти не збираєшся…
– Марино, я скоро приїду, і ти все сама побачиш…
…Увечері, коли Микола разом з Петром, купивши пінного і закуски, переступив поріг своєї квартири на нього чекав сюрприз! На порозі його зустрічала… Теща!
– Ганно Іванівно, ви як це тут опинились?! – аж ахнув він. – Ви ж ніби до нас не збиралися! Та й шлях, м’яко кажучи, неблизький з вашого міста…
– Всього сім годин на поїзді, навіть менше. Так що я часто буду до вас в гості навідуватися, не хвилюйся, зятьку. Сьогодні ж я по роботі приїхала. А що, зятьок, ти мені не радий, чи що, щось не зрозумію?
– Що ви, Ганно Іванівно? – заметушився Микола. – Як так можна? Тільки я ось друга запросив пожити… Доведеться вам, мабуть, у готелі номер зняти…
– Доведеться, мабуть. Тільки давайте разом повечеряємо. Не дарма ж я голубчиків накрутила смачненьких, і тобі везла!
Та й аджики моєї ти ще не куштував!
А вже від мого домашнього ігристого ще ніхто не відмовлявся!
Микола тільки посміхався, слухаючи свою тещу.
– Ось бачиш, Петре, в кого моя дружина пішла? У тещу мою улюблену. Вона готова нас з тобою і нагодувати, і спати вкласти.
А сама нам заважати не збирається. Вчись, як з жінками поводитися треба.
Смачно повечерявши, чоловіки попрямували в кімнату. Затишно розташувавшись перед телевізором, вони відкрили пінне, і продовжили відпочивати. Вони весело сміялися, обговорюючи події минулого дня, як раптом сталося щось дивне…
Раптом Петро швидко підскочив з крісла, округлив очі і мовчки почав дивитися на Миколу.
Микола не розумів, що відбувається…
– Петре, що сталося? – здивовано запитав він.
– Миколо, а де у вас туалет? Щось мені якось недобре, – нерешті запитав Петро.
– Ходімо, проведу…
Микола, провівши друга до туалету, зовсім уже зібрався на самоті продовжити культурно відпочивати, але тут зрозумів, що йому теж у туалет потрібно!
Причому, терміново!
– Петре, виходь! Мені теж щось хочеться!
– Стривай, Микольцю, я ще не все…
– Та не можу я, зрозумій ти! Виходь давай!
Чоловіки бігали в туалет весь вечір, змінюючи один одного.
У цей час Ганна Іванівна мирно розмовляла на кухні з донькою своєю коханою Мариночкою.
– Ганно Іванівно, чим це ви нас нагодували? Ми ж…
– Я? Та що ти, Микольцю? Ми ж з Мариною разом з вами їли. І, як бачиш, все в нас добре.
– Петре, виходь кажу! Я більше терпіти не можу! – гукнув Микола.ї
– Слухай, Микольцю, я, мабуть, додому поїду, якось незатишно мені у вас сьогодні… Тільки ось, чи доїду…
– Петре, давайте я вам пігулочку дам, а там дививсь, і без проблем додому повернетесь. Дружина вас, напевно, зачекалася вже.
– Спасибі, Ганно Іванівно. Ви – дуже добра жінка. І готуєте чудово. Просто, напевно, ваші делікатеси з пінним несумісні.
– То ви що ж це пінне ще куштували? Ой, а я з Мариночкою заговорилася і навіть не помітила. Хто ж після домашнього ігристого пінне п’є? Ех, хлопці, самі винні.
Ганна Іванівна видала чоловікам по пігулці. Їм якось помітно полегшало. Микола став наполягати на тому, щоб Петро в нього залишився, але той чемно попрощався і попросив вибачення у своєї Марійки.
Довше бути в гостинному будинку свого давнього друга він чомусь не забажав. Мабуть, незручно стало, що така гарна жінка, як Ганна Іванівна, через нього в готель поїде.
Марійка, звісно, вибачила, чоловіка, зрештою, не такий він і поганий, і вона давно до нього звикла.
А ось на Миколу з самого ранку чекав неприємний сюрприз.
– Любий мій зятьку, мені треба з тобою серйозно поговорити, – заявила йому Ганна Іванівна.
– Мені ніколи. Та й взагалі.
– Микольцю, ти ж знаєш, що жінок треба любити, берегти, шкодувати і в усьому їм допомагати?
– Що? Так, жінка призначена для того, щоб створювати затишок для свого чоловіка і під ногами у нього не плутатися.
– У тебе, любий мій, зовсім невірні уявлення про те для чого потрібна дружина. Так ось, з роботи я тебе сьогодні відпросила, так що приступимо до навчання.
– Що ви зробили? Та мій начальник….
– Твій начальник, Микольцю, нічим не відрізняється від інших чоловіків. І мені він відмовити не зміг. Головне, правильно попросити. Ти так не вважаєш?
– Вважаю, але…
– Так ось, Микольцю, я – жінка зайнята, і довго мені гостювати в тебе ніколи. Так що приступимо…
– Ось і вирушайте до себе додому.
– Микольцю, а от сваритись зі мною не варто. Ти ж знаєш, ким я працюю?
– Не цікавився. А що?
– Даремно, Микольцю, даремно. Ти тоді, можливо, і не одружився б з Мариною моєю. Але тепер пізно, Миколо.
Вона тебе любить і йти від тебе не збирається. Так от. Насамперед, я хочу тебе попередити, що гостей ти можеш приводити у ваш будинок тільки з дозволу моєї дочки.
По–друге, з роботи ти маєш приходити вчасно.
Магазини теж на тобі. Моя донечка – дуже тендітна жінка і тягати важкі сумки їй шкідливо, хоча, якщо ти купиш їй автомобіль, то, мабуть, вона зможе по магазинах і сама пройтися.
Також ти, Миколо, повинен взяти на себе прибирання. Зрештою, Мариночка пратиме і готуватиме, а це стомлює, розумієш, адже вона теж працює.
Далі, ось що я хотіла тобі сказати ? Ти ніколи, чуєш, ніколи не повинен підвищувати на неї голос, вона у нас з батьком дуже вразлива вродилась, не знаю навіть у кого.
– Я не зрозумів, а чого це ви тут розкомандувалися? Маринка ваша тут навіть не прописана.
– Точно, Микольцю, і прописати Мариночку доведеться, зрештою, скоро у вас дитина народиться, недобре це, коли жінка не прописана, в той час, як у її чоловіка у власності є квартира в центрі міста.
– І не подумаю! З чого б це раптом?
– Микольцю, я ще раз повторюю, треба було поцікавитись, де і ким працюють батьки твоєї майбутньої дружини. Тепер – пізно.
– І ким же ж, якщо не секрет? Чи секрет все ж таки?
– Ні, любий мій. Особисто я працюю начальницею. Жіночкам допомагаю виправитись за помилки які вони зробили, так би мовити. І працюю вже багато років.
А чоловік мій теж на схожій посаді. Юридичній. Якось так.
– Так? Не знав. Але мені яке до цього діло?
– Чоловік місце проживання змінити може. Так би мовити, переїде жити ближче до батьків своєї дружини.
А ми вже про нього там подбаємо. Не чужа людина все–таки!
– Що?
– Нічого, так просто. Думки, думки… Та не хвилюйся ти так, Микольцю. Дружина тебе дуже любить і нікому образити не дасть, якщо ти, звісно, її ображати не будеш. Так що? Кажеш, по букет збирався? Адже так? Не кожен день ти дізнаєшся, що скоро станеш татом!
– Ви маєте рацію, Ганно Іванівно, по букет і збирався. Та по браслетик ще забігти хотів. Люба, може, в продуктовому магазині щось купити? Мені все одно по дорозі.
– Так, так, Микольцю. Я зараз список складу, йди збирайся.
Микола вже за годину повернувся з магазину. Купив усе те, що було у списку і навіть більше. Букет він подарував не тільки дружині, а й тещі. Ганна Іванівна залишилася дуже задоволеною.
Минув тиждень. За цей час він встиг зареєструвати Марину у своїй квартирі і навіть написав дарчу на її ім’я на половину цієї квартири. А як же ж?! Адже Ганна Іванівна не могла допустити, щоб її донька з майбутньою дитиною жили в нього просто так.
Також Микола чудово справлявся з усіма обов’язками, які на думку тещі, він повинен виконувати. Загалом, Ганна Іванівна зі спокійним серцем зібралася додому.
– До побачення, Ганно Іванівно. Щасливо.
– До побачення, Микольцю. Ти вже про дочку мою тут дбай. Я, розумієш, не можу часто з роботи відлучатися.
– Та й не потрібно, Ганно Іванівно, я все чудово зрозумів!
– До побачення, Микольцю. Чекайте нас з батьком у гості, коли дитинка народиться. Всього хорошого, доню. Будьте щасливі!
Микола нарешті вийшов на роботу. Петро, який знову посварився з Марією, вирішив попроситися до нього на квартиру, зрештою, теща його ж уже поїхала. Але Микола йому відмовив.
– Розумієш, Петре, у мене Маринка вагітна виявляється, і тепер їй спокій потрібен. Так що не вийде, вибач.
– А як же ж твої принципи, Микольцю?
– Які принципи, любий друже? Життя – воно штука цікава. А з такою тещею, як Ганна Іванівна, воно може круто змінитися в один момент. Що загалом і сталося.
Та й тесть мій, як виявилося, не такий простий.
Коротше, мене моє місце проживання цілком влаштовує, і міняти його я не хочу.
Тим паче, що Марина – чудова жінка, яка, до того ж, скоро стане мамою.
Марина була дуже рада змінам, що сталися з Миколою. Вона, звичайно, думала, що й сама впорається, але у мами це вийшло набагато швидше і краще.
Ось що значить багаторічний досвід!
Ганна Іванівна зятем теж дуже задоволена. Виявилося, що він, як і багато чоловіків, здатний змінитися.
Головне правильно його про це попросити.