Ранок для Олени Сергіївни розпочався далеко не з кави, а з новини про те, що дочка приведе свого хлопця знайомитися.
– Невже моя маленька принцеса вже виросла? Та не може бути! – думала Олена.
Олена похапцем поправляла волосся перед дзеркалом і намагалася привести обличчя у людський вигляд після безсонної ночі. Це була молода приваблива жінка 47 років, у собі вона поєднувала чарівність, загадковість та самобутність натури.
– Нагадай, у скільки вони будуть? – запитала Олена у чоловіка.
– Та заспокойся ти. У тебе ще є в запасі хвилин 30 точно, – намагався заспокоїти дружину чоловік Анатолій. – Сама ж така була. Ось і донька виросла.
– Це правда. Але раптом він нам не сподобається? Що будемо робити? – раптом запитала Олена.
– Тоді і будемо вирішувати, а зараз розслабся. Ти прекрасно виглядаєш. Давай закругляйся та бігом накривати на стіл.
Дзвінок у двері не забарився. Олена, обсмикуючи свою блузку і попутно поправляючи зачіску перед дзеркалом, відчинила двері. На порозі стояв симпатичний юнак у окулярах і з квітами, а поряд з ним її сяюча донька, Оксана.
– Хм, яке дежавю, – подумала Олена. І подумки її свідомість ніби кинулася кудись назад, у минуле. Але вона не могла зрозуміти, куди саме і чому.
– Олено Сергіївно, це вам! – молодий чоловік, трохи гордо, простяг впевнено букет білих троянд Олені.
– Дуже приємно, юначе, дякую Вам. Дозвольте поцікавитись, яке Ваше ім’я?
– Іван! Взаємно!
– Ну, якщо все тепер добре, – пропоную так частіше збиратися, – пожартувала дочка.
– Неодмінно! – Підхопив розмову глава сімейства, Анатолій. – Ходімо, не стійте у дверях. А де ж Ваші батьки, Іване? Я неодмінно хотів би познайомитися принаймні з вашим батьком!
– Прошу вибачення, батько трохи затримується – пробки, самі розумієте.
Молода пара ніяково увійшла всередину зали і сіла за обідній стіл.
Незабаром пролунав, черговий, дзвінок у двері. Олена, не перериваючи розмови, пішла відчиняти двері новому гостю.
– Це ти? Звідки ти тут? – перед Оленою постала тінь минулого. Це був Євген. – Так, ви з сином одне обличчя … Навіть окуляри однаково поправляєте.
– Я здогадався, що Олена Сергіївна – це ти. Хоча весь час себе обсмикував від цієї думки. Зараз мої припущення виявилися приємно вірними. Ну привіт!
Їхню розмову порушив Анатолій.
– Все добре? Не заважатиму? Я так розумію, Ви і є батько Івана? Ну, ласкаво просимо!
Вечір пролетів досить швидко і, напрочуд, добре.
На прощання Євгеній обережно передав записку в руку Олени, де була призначена зустріч на завтрашнє число в кафе неподалік їхнього будинку.
– Мені він не сподобався одразу! – різко, з високою часткою скепсису почала давати Олена оцінку Івану в розмові з чоловіком.
– А, на мою думку – чудовий хлопець!
– Ну, не пара він їй! Не пара. Та й батько дивний.
****
– Я вже думав, ти не прийдеш! – сказав Євген, коли Олена зайшла у кафе.
– Уяви собі, була вже така думка. Викликала таксі, а вже у дорозі хотіла скасувати зустріч. Але гроші ж заплатила.
— Ти така сама, — сміючись, додав Євген. Хоча, я навіть не здивований.
– Твій син – не пара моїй доньці, – раптово сказала Олена.
– Несподівано! – з подивом у голосі промимрив Євген. – З чого ти такі висновки зробила?
– З того! Є підстави. Є і мій досвід, який виявиться дуже корисним для моєї дочки. Та й синок дуже схожий на свого батька. Кандидатура, м’яко скажемо, так собі.
– Олена! – Євген взяв за обидві руки жінку.- Заспокойся та послухай мене. Все, що було з нами майже 20 років тому, – це не помилка. Це досвід та любов. Велике і ніжне кохання. Любов твоя до мене та моя любов до тебе. Можливо, ти вже не любиш мене. Можливо, я тобі немилий. Але я чудово усвідомлюю свої почуття зараз. Син не схожий на мене. Це я, негідник, втратив колись кохання всього свого життя через нісенітницю. Після чого я всі 20 років дуже шкодував про це. І так більше не зміг знайти ту саму. Мама Івана – прекрасна жінка, яку я обожнював, але я любив лише тебе. Бог мені повернув все сторицею. Мир?
Олена, не змінюючи похмурого і крижаного виразу обличчя, грубо відпустила свої руки з обіймів співрозмовника і мовчки пішла.
Євген дивився в слід фігурі, що ішла, і по щоці пробігла чоловіча сльоза.
– Пробач … – тільки і міг він це вимовити. Ледве шепочучи. – Пробач мене!!! – Євген вигукнув, що було сили. Олена чула, і її спина трохи здригнулася.
***
Олена не могла заплющити очей.
Євген, на іншому кінці міста, дивився у вікно і думав. Тієї ночі спільне безсоння з однаковим потоком думок поглинуло цих двох.
Звук телефону, повернув Євгена в реальність.
Він протер очі у спробах побачити, що було на екрані. Протер ще очі, щоб переконатися в написаному
На екрані чітко зафіксувалася одна фраза. Одне слово. Одна пропозиція від Олени, від його коханої жінки, яку він більше ніколи не забуде.
– Мир!
Своїм дітям та другим половинкам вони ніколи не розкажуть про своє минуле. Вони будуватимуть нові, вже споріднені, стосунки один з одним, ніколи не згадуючи про колишнє.