Вони були зовсім різні. Одна – яскрава красуня, яка спокушала чоловіків, інша – непоказна скромна дівчина, яка тільки мріє про кохання.
Але було в них багато спільного. Обоє народили у вісімнадцять і обох не було чоловіків. Обом уже сорок, і дорослі діти поїхали за щастям у великі міста. Жили вони в одному під’їзді в однокімнатних квартирах, Оксана на третьому, а Люба – на четвертому поверсі.
Пролунав цокіт її каблучків, потім стукіт у двері. Люба відволіклася від комп’ютера і пішла відкривати.
-Ну як я? – влетіла в її квартиру подруга.
Вона безцеремонно пройшла до кімнати, крутнулась перед подругою.
-Оксано, ти як завжди гарна, – оцінила її Люба.
-Іду шукати кохання, – блиснувши очима, повідомила подруга. – Хочеться на вихідні щось новеньке.
-А Валерій?
-Він – у минулому.
-Тобі вже сорок, – жартівливо обурилася Люба. – А поводиться, як дівчисько.
-Мені всього сорок, тому й поводжуся, як дівчисько, – відпарювала подруга. – До речі, тобі теж сорок, а ти замість шукати щастя, тільки мрієш про нього.
-Гаразд, йди за своїм щастям! – махнула рукою подруга. – Не забудь, що в мене завтра день народження.
-Звісно! Заодно тобі подаруночок придивлюся.
Подруга пішла, а господиня тяжко зітхнула:
-Вже сорок один виповниться. Донька вийшла заміж та в обласний центру поїхала. Завтра субота, посидимо з Оксаною. Вона весь день про свої любовні пригоди розповідатиме. У неділю навіть не знаю, чим зайнятися. У понеділок на роботу, і там усі будуть про своїх чоловіків говорити, а я уткнуся в папери і слухатиму їх.
Оксана поклала біля каси на прилавок три апельсини, а сама не відводячи погляду стежила за чоловіком, який стояв у невеликій черзі в сусідній касі.
-Вам потрібний пакетик? – запитала касирка.
-Ні, ні!
-Який пакет? – подумки посміхнулася Оксана. – Все має бути як у кіно.
Вона відійшла від каси, продовжуючи спостерігати за чоловіком. Те, що той був неодружений, вона навіть і не сумнівалася.
Ось і він відійшов від каси і попрямував до виходу, але вона вийшла перед ним, ніяково тримаючи в руках свою покупку. Оксана спустилася по сходах і раптом різко зробила крок убік.
Далі все сталося, як у кіно. Апельсини опинилися на підлозі.
-Ой, вибачте! – сказав чоловік.
Обоє кинулися їх збирати. Їх погляди пересіклися. Якщо Оксану запросили б зніматися в кіно, цей епізод вона зіграла б краще за будь-яку актрису.
-Вибачте! – ще раз повторив чоловік, подаючи їй апельсини.
-Спасибі! – зніяковіло опустила вона очі.
Чоловік кивнув головою і… пішов.
-Невже такі невдахи на світі бувають? – подумала Оксана і пішла в іншу сторону.
Один апельсин знову опинився на землі, тепер вже по-справжньому, ненавмисно.
-Вибачте ще раз! – почула вона голос за спиною. – Можна я вас проведу, а то вам незручно нести без пакета.
-Спасибі! – безцеремонно поклала Оксана свої апельсини в його пакет.
Оксана всю дорогу вмикала свою чарівність, намагалася застосувати свої жіночі хитрощі. Марно!
-Такого я вперше зустрічаю! Як я могла помилитися? – думала жінка.
Вони підійшли до під’їзду:
-Дякую, що провели! – з відвертим сарказмом у голосі сказала Оксана. – Я прийшла.
-До побачення! – кивнув головою чоловік, повернувся і пішов.
Неділя. У подруги день народження. Подарунок куплений. Залишилося причепуритися. Чомусь їй згадався вчорашній кавалер.
-Те, що він не одружений, я не сумніваюся. Так само не сумніваюся, що дружина пішла від нього. Я такого і дня б не витримала. От Любі він, мабуть, підійшов би. Сиділи б разом і про кохання б розмовляли, – міркувала Оксана
Оксана чепурилася перед дзеркалом, як раптом пролунав дзвінок у двері. Оксана відкрила двері і ахнула. На порозі стояв вчорашній знайомий!
-Вибачте! Так-сяк вас знайшов… Ви апельсини у мене в пакеті залишили.
-Не варто було б і турбуватися, – з тим самим сарказмом відповіла жінка. – З’їли б – та й все.
-Ну, як… Так не можна, – пробурмотів чоловік.
І раптом в Оксані виникла приголомшлива ідея.
-Тебе як звуть? – запитала вона усміхнувшись.
-Михайло.
-Мене – Оксана.
-Дуже приємно! – на обличчі чоловіка було здивування.
-Михайлику, ти не поспішаєш?
-Ні.
-Розумієш, у моєї подруги день народження. Ходімо зі мною!
-Ну, не знаю… Незручно… А подарунок?
-Подарунок у мене є?
-Ну добре!
Іменинниця відчинила двері.
-Люба, я не одна, – підштовхнула вона чоловіка вперед. – Знайомся – це Михайло!
-Дуже приємно! – кивнула головою господиня, не відводячи погляду від чоловіка. – Люба.
-Михайло, – чоловік злегка кивнув.
-Ой, що ми стоїмо у дверях? – схаменулась господиня. – Проходьте! Проходьте! Сідайте за стіл!
Люба побігла на кухню. Чоловік підійшов до дзеркала і пригладив волосся, що викликало у його супутниці хитру посмішку.
Усі сіли за стіл. Оксана, з подивом побачила, що очі та губи у подруги підфарбовані. Коли вона встигла? Приховуючи посмішку, вона нахилилася і шепнула на вухо чоловікові:
-Тост скажи!
Той бадьоро підвівся, ще раз пригладив волосся:
-Люба, ти дуже гарна, – видно було, що він хвилюється. – Будь такою завжди!
-Спасибі! – збентежилася іменіниця.
Через півгодини Оксана з задоволенням відзначила, що подруга напрочуд весела і не відводить погляду від чоловіка, той теж усміхається, і перейшла до другої частини свого плану. Взяла з кишені телефон:
-Ой, вибачте, дочка дзвонить!
Вона вибігла на кухню і, ледве стримуючи посмішку, хвилин п’ятнадцять говорила сама з собою.
Оксана повернулась і здивовано побачила, що її відсутності особливо ніхто і не помітив:
-Люба, Михайло! Дочка дзвонила. Їй потрібно терміново відсканувати документи. Вибачте! Я на півгодини відійду.
-Гаразд! – кивнула іменинниця, не приховуючи щасливої посмішки.
Проходивши добру годину з кута в кут своєю квартирою, Оксана не витримала і спустилася до подруги.
-Ти вже прийшла? Так швидко? – мимоволі вихопилося у іменинниці.
І тут, схоже вперше в житті, Оксана зрозуміла, що вона тут зайва. Ледь стримавши посмішку, вона зробила серйозне обличчя:
-Ще раз вибачте! Дочка зараз подзвонить. Маю вас знову залишити. Не ображайтеся!
-Добре, добре! – закивала головою подруга.
Оксана повернулася до своєї квартири і… Лягла спати. Перед очима стояло радісне обличчя подруги. Так добре стало в неї на душі і зі щасливою усмішкою вона заснула.
Наступного ранку, ледве прокинувшись, Оксана швидко вмилася і побігла до подруги.
Щойно подруга відчинила двері, як пішли питання:
-Ти одна?
-Звісно, одна! – Люба знизала плечима. – З ким же мені бути?
-А з Михайлом, що посварилися?
-Чому посварилися? – обличчя осяяла мрійлива посмішка. – Ми з ним домовилися сьогодні зустрітись.
-Як у вас все повільно …
-Оксано, ти не ображаєшся?
-На що? – не зрозуміла Оксана.
-Ну, Михайло з тобою прийшов… А потім зі мною…
-Ой, Любо, яка ж ти! Я тобі спеціально подаруночок приготувала. Спеціально пішла, – похитала головою. – А ви навіть і не помітили.
-Оксано, що ти авантюристка я добре знаю, – закрила вона рота рукою, щоб не розсміятися. – Коли він почав розповідати про апельсини, які ти залишила у його пакеті. Як він тебе проводжав. Тут все, як звичайно. Але коли він розповідав, як приніс тобі апельсини, а ти покликала його на мій день народження, я все зрозуміла.
-Сподіваюся, ти не образилася?
-Звичайно, ні, – і тільки тут вона схаменулась. – Що ми в коридорі стоїмо? Пішли чай пити!
За чаєм, добрих пару годин, Люба з натхненням розповідала, який Михайло розумний і цікавий чоловік. Нарешті, схаменувшись вона глянула на годинник:
-Ой, ми ж з ним домовилися о першій годині зустрітися.
-Гаразд, Любо, я пішла! Щасливого побачення!
-Дякую за подаруночок! Тільки ти йому про це не кажи!