Зіна чистила овочі, намагаючись не розплакатися. – Всі домашні справи на мені! А він тільки знає, як на дивані лежати! – думала вона про чоловіка. – У нього є коханка! – запевнила Зіна свою сестру Валентину. – Та облиш! Ігор тебе дуже любить, – спростувала та її слова. – З чого ти взагалі це взяла? – Він не схожий на себе! Прийде з роботи, поїсть і йде до кімнати телевізор дивитись, – не стримала сліз Зіна

Зіна завзято чистила овочі, намагаючись не розплакатися.

“Всі домашні справи на мені! Начебто я не працюю і не втомлююся! А він тільки знає, як на дивані лежати! Ні в чому не бере участі!” – думала вона про чоловіка.

– У нього є коханка! – запевнила Зіна свою сестру Валентину.

– Та облиш! Ігор тебе шалено любить, – спростувала та її слова. – З чого ти взагалі це взяла?

– Він не схожий на себе! Прийде з роботи, поїсть і йде до кімнати телевізор дивитись. Говорить, що втомився. Я теж утомлююся! У мене не лише робота, а й будинок, діти. А він ніби осторонь. Не цікаві ми йому стали. Він навіть від вечері іноді відмовляється, каже, що не голодний. Значить, є в нього хтось, ось вона його і годує!

– Зіна, перестань нісенітницю нести! Може трапилося, що в нього? Ти пробувала поговорити?

– Пробувала, тільки толку?! Каже, що все впорядку, багато роботи, тому втомлюється. Але в нього завжди багато роботи, і інтерес до нас у нього не пропадав, а тут, як чужий, байдужий до всього.

– Може, він нездужає? – припустила сестра.

– Валю, ну яке нездужає? Він молодий, міцний чоловік! Чого йому нездужати?

– Ну не знаю, Зіно, ти б уважніше до нього була. Мало що…

– Ось я й стала уважнішою. Кажу, що коханку знайшов!

**************

Ігор не розумів, що з ним не так. Нічого не турбувало, але відчував себе, наче всю енергію з нього викачали. Вранці ще більш-менш нормально себе почував, а надвечір валився з ніг. Апетиту не було, їв через силу. Інтерес до всього зник.

Зіна ображалася, що він усунувся від справ. Це зрозуміло, всі домашні справи  звалився на її плечі. Але як він, здоровий чоловік, зізнається дружині, що надвечір ледве на ногах стоїть? Адже не повірить!

Хотів сходити перевіритися, але страшно. Раптом щось знайдуть?

“Та ні, просто невелике нездужання” – заспокоював себе Ігор.

***************

Зіна щойно приготувала вечерю, коли Ігор повернувся з роботи.

– Я вечеряти не буду, приготуй пару бутербродів, у кімнаті з’їм.

– Ти навіть із нами за стіл не сядеш? – більше розлютилася, ніж здивувалася Зіна.

– Ні, я трохи втомився, хочу в тиші побути.

– У Михайлика післязавтра у школі батьківські збори. Хотіла тебе попросити сходити.

– Навряд чи зможу. Справ багато, можу взагалі на роботі затриматися, – відповів Ігор і зник у ванній кімнаті.

Зіна з дітьми вечеряли без Ігора. Навіть восьмирічний Михайлик та п’ятирічна Катруся відчували, що щось відбувається.

– Мамо, чому тато з нами не їсть? Він занедужав? – запитала донька.

– Ні, що ти, він просто дуже втомився, – спробувала якомога спокійніше відповісти Зіна.

– Мамо, – приєднався до розмови Михайлик. – Мені тато обіцяв сходити зі мною на футбол, а вчора сказав, що не може. Ти не знаєш чому?

– Ні, любий, не знаю. Якщо хочеш, я з тобою сходжу. – До горла підступив ком образи і дуже хотілося заплакати.

Весь вечір Ігор не виходив із кімнати. Зіна лягла спати у залі. Розмовляти із чоловіком стало неможливо. З уважного, дбайливого чоловіка і батька він перетворився на черствого, байдужого співмешканця.

Сон не йшов. Зіна згадала, як познайомилася з Ігорем. Він щойно отримав права і мчав вулицями міста на старенькому батьковому “Москвичі”. Перед цим пройшла сильна злива, і на всіх дорогах лежали величезні калюжі.

Зіна йшла з інституту у чудовому настрої: вона на “відмінно” склала останній держіспит. У новому гарному платті дівчина світилася щастям і ловила на собі зацікавлені погляди молодих людей, які йшли їй назустріч.

Сонце знову виглянуло з-за хмари і після спекотної червневої спеки відчувалася приємна прохолода. Пахло озоном, сире листя дерев у сонячних променях іскрилося діамантовими іскрами.

“Життя прекрасне!” – думала Зіна, як раптом її накрила з голови до ніг хвиля брудної води з калюжі, що розтеклася дорогою вздовж тротуару.

Недосвідчений Ігор не розрахував швидкість, та що там, він навіть не спромігся припустити, що може когось оббризкати. Просто їхав на своє задоволення.

В останню секунду молодик побачив дівчину у світлій сукні, що йшла тротуаром і зрозумів, що калюжа занадто велика, як і швидкість його машини. Він, звичайно, загальмував, але було пізно: дівчина стояла вся мокра, з волосся та сукні капала брудна вода. Обличчя, руки, ноги – все було брудне.

Зіна стояла на місці і ловила ротом повітря. Машина, що створила цю хвилю, різко зупинилася і з неї вибіг високий стрункий хлопець.

З купою вибачень він почав кружляти навколо Зіни, намагаючись руками змахнути з неї бруд.

– Що ви робите? – обурилася дівчина. – Мало того, що облили мене водою з калюжі, так ще й лапаєте!

– Я вас зовсім не лапаю, – почервонів від сорому і провини Ігор. – Просто хочу виправити те, що накоїв.

Так вони познайомились. Ігор потім довіз Зину до її дому, щоб у такому вигляді вона не йшла вулицею, а наступного дня явився до неї додому з великим букетом квітів. Він не знав, де її квартира, але допомогли балакучі бабусі-сусідки.

**********

За рік вони одружилися. Ще через рік народився Михайлик, а потім Катруся. Всі ці роки вони жили душа в душу, і що відбувалося зараз, Зіна зрозуміти не могла.

По обличчю текли сльози, коли до зали увійшов Ігор.

– Не спиш? Чому тут лягла?

Зіна не втрималася і ще дужче розплакалася. Замість того щоб її обійняти, втішити, Ігор різко сказав:

– Знову сльози розводиш! Усі дні ходиш незадоволена. Що з тобою відбувається?

– Не зі мною Ігоре, а з нами!

Зіна не могла підібрати потрібних слів, щоб пояснити свої переживання, та й чоловік не дав домовити:

– З нами все гаразд! Сама щось навигадувала, не знаєш, що хочеш! У тебе є дім, діти, їжа, робота. Що ще потрібно?

– Тебе, Ігоре, тебе! Ти віддалився, ні дітьми, ні мною не цікавишся, не допомагаєш…

– Що ти потребуєш? – зупинив її Ігор. – Я тобі всю зарплату віддаю, працюю, з роботи їду одразу додому, до вас! Але мені, дивлюся, тут не дуже раді!

– Що ти таке кажеш? – образа охопила жінку, сльози не давали говорити.

– Спочатку заспокойся, з тобою зараз неможливо говорити. До того ж мені завтра рано вставати, – сказав чоловік і вийшов із кімнати.

***************

Минуло кілька тижнів. Зіна та Ігор ще більше віддалилися один від одного. Жінка бачила, що з ним щось сталося. Чоловік змарнів, схуд і, як і раніше, не йшов на розмову, як і не брав участь у житті сім’ї. Все частіше Ігор затримувався на роботі, а у вихідні лежав байдужий до всього на дивані.

Зіна багато думала про їхній шлюб, стосунки і одного разу не витримала:

– Я подаю на розлучення, – сказала спокійно вона, подаючи Ігорю вечерю, до якої він так потім і не доторкнувся.

У відповідь на неї чекала цілковита тиша. Зіна сподівалася, що ця заява якось струсне Ігора, здивує його, дасть привід поговорити. Але чоловік тільки з роздратуванням знизав плечима, грюкнув голосно кухонними дверима і пішов у спальню, яка стала його кімнатою, бо Зіна перебралася до зали.

Але дійти до суду жінка не встигла. Їй зателефонували з роботи Ігора та сказали, що її чоловікові стало погано та його відвезли на швидкій допомозі.

Зіна все кинула і помчала до нього.

– Поки нічого не відомо, – сказав лікар, що вийшов до неї. – Як проведемо обстеження, так будемо робити якісь прогнози.

Жінці дозволили зайти до чоловіка до палати. Ігор лежав блідий, щоки запали, навколо очей лягли темні тіні. Тільки зараз Зіна зрозуміла, як сильно їй дорогий чоловік.

“Як я могла бути такою сліпою? Втома, відсутність апетиту – типові ознаки якоїсь недуги. А я думала, що Ігор мені зраджує! Ще розлучатися зібралася!” – думала вона.

– Все буде добре. Ми обов’язково впораємося, – спробувала підбадьорити Зіна чоловіка, але він нічого не відповів і повернув голову до вікна. Зіна ще трохи посиділа біля нього і мовчки пішла.

Після кількох днів обстеження Зіна почула від лікаря невтішніший діагноз, який боїться почути будь-яка людина.

– Ми зробимо все, що від нас залежить. Але й ви налаштовуйте чоловіка на щасливий результат. Позитивний настрій зараз дуже важливий! – сказав лікар.

****************

Зіна регулярно відвідувала чоловіка, кілька годин сиділа біля його ліжка. Ігор тяжко переніс процедури, дуже ослаб.

Зіна намагалася підбадьорювати чоловіка, усміхалася, намагалася жартувати. Але Ігор її старання ніби не помічав, весь час зривався на ній, був усім незадоволений. Але Зіна терпіла. Розуміла, що йому важче. Тільки вдома, ночами, щоби діти не бачили, давала волю сльозам.

У черговий прихід до чоловіка він запитав Зіну:

– Чому ти мені допомагаєш? Хочеш, щоб люди оцінили твою жертовність? Чи боїшся, що до суду на розлучення не зможу прийти?

– Жодного суду, Ігор, не буде. Я не подавала заяви. Мені потрібний чоловік, а дітям батько. Я люблю тебе, пам’ятай це, будь ласка.

Вийшовши з палати, Зіна не стрималася і розплакалася просто в коридорі. У цей момент проходив повз лікаря.

– Доброго дня. Я хотів вас побачити. Ви плачете? Не варто! У мене гарні новини! Лікування дає результати. У вашого чоловіка з’явився чудовий шанс перемогти недугу, а ми йому у цьому допоможемо! Незабаром він повернеться додому.

Зіна відразу забула всі свої образи на Ігора і влетіла в палату.

– Ігор, мені сказали, що ти йдеш на поправку! Все буде гаразд, ми переможемо! – вигукнула вона, але тут же осіклася. Зіна побачила в очах Ігора сльози. Виходило, що під маскою злості він приховував страх і невпевненість.

Зіна підійшла до ліжка чоловіка та обійняла його. А він, неначе маленька дитина, вперше за останні місяці не відштовхнув її, а у відповідь притулився ще сильніше. Їхні серця злилися в унісон і обидва хотіли, щоб це тривало вічно.

– Ти могла покинути мене, але не зробила цього, – тихо сказав Ігор. – За всі дні, що я тут, багато чого довелося обміркувати та зрозуміти. Це я багато чого не розумів, не цінував… Вибач мені… Якби я був з тобою відвертий…

– Все позаду. Все буде добре, ми почнемо нове життя, – сказала Зіна і поцілувала чоловіка.

Тільки через нелегкі випробування, стоячи на краю прірви і зазирнувши за межу, Зіна та Ігор зрозуміли, як треба цінувати кожну хвилину, подаровану Богом, міцно тримати один одного за руки. Ніхто не знає, що буде завтра. Але разом вони впораються з усіма труднощами! У них – сім’я, у них – діти. Ось що головне!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.