Жанна Іванівна весь день поралася на кухні. Сьогодні Петро приведе наречену – знайомитися. У двері подзвонили. – Мамо, це Світлана, моя дівчина. На порозі стояв Петро і жінка невизначеного віку. Сіли за стіл. Жанна вдивлялася в обличчя Світлани і нарешті не витримала. – Світлано, а вам скільки років? Світлана, не моргнувши оком, відповіла: – Мені 50 років. Жанна Іванівна вчепилася в стіл, щоб не впасти зі стільця, почувши таке

Жанну Іванівну все влаштовувало у її житті. Тепер вона сиділа на своїй кухні, дивилася у вікно і розмірковувала. Напередодні онука Катя, кохана та єдина, спантеличила її питанням.

– Бабуся, а як мене знайшли? – Запитала вона і притулилася до бабусі.

– У тата та мами.

– А тата і маму десь знайшли?

– Від їхнього тата і мами.

– А їх, і знову їх, і найперших маму та тата, де знайшли?

– На дереві, – ледь не ляпнула Жанна Іванівна, але схаменулась і перевела розмову на домашнє завдання. Каті 10 років, що їй відповідати на таку тему, бабуся не знала і тепер розмірковувала про це. Її донька Олена, мама Каті, відмахнулася, коли Жанна Іванівна розповідала їй цю історію – у школі все дізнається.

На її думку, сім’я дочки жила добре. Обидва працювали, своя квартира, розумна та гарна донька Катя.

Жанна Іванівна жила у двокімнатній квартирі разом із сином, якому виповнилося вже 35 років. І це її теж влаштовувало, завжди є з ким поговорити, відчути турботу та увагу. Та й грошей їй вистачало на покупки, на одну пенсію не проживеш.

Син виділяв щомісяця на загальний бюджет чималу суму. Ось недавно Жанна Іванівна купила собі капелюх. Вона вважала себе сучасною літньою жінкою, любила себе побалувати.

Син тільки посміювався.

Зараз Жанна Іванівна витягла капелюха, почала його приміряти і крутитися біля дзеркала. Вона собі дуже подобалася у ньому, але нещодавно їй зіпсувала настрій сусідка, її ровесниця. Жанні Іванівні завжди здавалося, що та її копіює, заздрить, мабуть. А, може, передражнює.

Тепер, коли вони зустрічалися в під’їзді, обидві в капелюхах і демонстративно проходили повз один одного, випадковий сусід, що потрапив їм назустріч, зазвичай ховав обличчя і сміявся. Та й сама Жанна Іванівна почувалася в цей момент, як у якомусь анекдоті, а сусідка переможно дивилася на неї.

– Мамо, ти знову в цьому капелюсі? – у кімнату зайшов Петро. – Сховай його кудись.

– Ти нічого не розумієш, нехай інші ховають, а мені дуже добре. Це справа принципу.

– Ну, і турботи у вас, – засміявся Петро. Жанна Іванівна майже щовечора за вечерею розповідала синові про минулий день.

Постійної дівчини в нього не було, але маму це не дуже турбувало, а навіть швидше влаштовувало таке життя вдвох із сином. Петро був сучасним молодим чоловіком, він пристойно заробляв, їздив у відпустку на море, і Жанна Іванівна вважала себе щасливою матір’ю.

***

– Мамо, познайомся це Світлана, моя дівчина.

На порозі стояв Петро і доглянута, добре та дорого одягнена жінка невизначеного віку. Жанна Іванівна позадкувала. У коридорї було не яскраве освітлення, але вона все одно зрозуміла, що ця жінка зовсім не молода і явно старша за її сина, хоча в неї була гладка шкіра і вміло підфарбоване обличчя.

Вони сиділи за столом і мовчали. Світлана принесла якийсь химерний торт, явно дорогий, але Жанна Іванівна до нього навіть не доторкнулася. Вона пильно вдивлялася в обличчя Світлани і нарешті не витримала.

– Світлано, а вам скільки років?

Світлана, не моргнувши оком, відповіла – 50. Жанна Іванівна вчепилася в стіл, щоб не впасти зі стільця.

– Петро, ти що? Ти навіщо? – не витримала Жанна Іванівна

– Мамо, не поспішай, ми зі Світланою вирішили одружитися.

– Як одружитися, а онуки?

– У Світлани є дочка і онук, так що все гаразд, – невміло пожартував Петро.

Цього Жанна Іванівна вже не витримала. Вона вискочила з-за столу, сховалася у ванній, відкрила воду і стала надзвонювати дочці.

– Олено, – важко дихала вона в трубку і не могла продовжити. – Олено, – знову повторювала вона.

– Мамо, що трапилося, тобі погано? Я зараз приїду. А де Петро?

– Петро? – Нарешті схлипнула Жанна Іванівна, – він таке начудив, привів бабусю і каже, що на ній одружитися.

– Почекай, ти щось плутаєш чи щось не так зрозуміла.

– Все я так зрозуміла, приїдь швидше.

***

– Ти куди збираєшся, вечір надвір?

– Поїду до мами, там щось трапилося незрозуміле, треба розібратися.

– І я до бабусі хочу, – підбігла Катя.

– Поїхали разом, там і заночуємо.

Чоловік зачинив за ними двері і полегшено зітхнув. Давно йому не випадала така приємна нагода провести ніч наодинці за переглядом фільмів.

Олена та Катя увійшли у двері та одразу пройшли на кухню. За столом незворушно сиділа Світлана. Петро їв торт. Жанна Іванівна сиділа у своїй кімнаті.

– Мамо ми приїхали, виходь. Мені тут сказали, що ти одружишся? – Без передмов звернулась Олена до брата.

– Ура, – вигукнула Катя, – я на весілля хочу. А хто наречена?

– Та ось сидить тут, – відповіла Жанна Іванівна.

Олена тільки відкрила рота, щоб сказати заготовлену промову про онуків, як раптом запнулась і подивилася на доглянуті руки Світлани, потім перевела погляд на свої і сховала їх під стіл. Потім ще більш пильно подивилася на саму жінку.

– А я вас десь бачила.

– Можливо у моєму салоні, правда, він у мене не один

– Точно, – видихнула Олена. .

Обличчя Олени змінилося, вона вже посміхалася Світлані, почала говорити їй компліменти. Світлана теж усміхнулася їй у відповідь та пообіцяла велику знижку на всі послуги.

Петро теж розвеселився. Жанна Іванівна знову пішла до своєї кімнати.

Хай тільки піде, я йому влаштую, повторювала вона про себе. Петро провів Світлану, повернувся, і тут Жанна Іванівна дала собі волю.

– Це ж бабуся, у неї онук є, а тобі свою дитину треба. Вона на 15 років старша за тебе, що буде через 10 років, ти подумав! Одружитися навіщо?

Тут вступила Олена. 

– Мамо, ти сама подумай, Світлана дуже забезпечена жінка.

– Світлана цікава, гарна жінка та розумна, до того ж мені з нею добре. Адже ми за кордон їздили зі Світланою у відпустку, і відпочинок був просто дивовижний.

– На гроші повівся?

– Чому на гроші?

***

Молодята одружилися, весілля не було. Син поїхав жити до Світлани. Жанна Іванівна залишилася сама у квартирі. Насамперед вона викинула капелюха і тепер, зустрічаючись із сусідкою в під’їзді, відводила очі і швидко проходила повз. Скінчився у ній азарт. Вона якось одразу постаріла. Син допомагав матеріально, але що це значить, коли його немає поряд. Нікого немає поряд.

Світлана дзвонила їй, але Жанна Іванівна так і не могла з нею говорити, кидала слухавку. Тепер одна залишилася радість – Катруся, але їй 10 років, вона швидко росте, вона вже має свої інтереси.

Нікому я не потрібна, зітхала Жанна Іванівна. Наближався її ювілей.

– Мамо, поїхали до салону Світлани і ні в чому собі не відмовляй. Жанна Іванівна не хотіла їхати, але їй було так сумно й самотньо, а тут усе-таки син поряд, якась різноманітність у житті. Вона поїхала з умовою, щоби Світлани там не було. Бачити її вона не хотіла.

– Звичайно мамо, все як скажеш.

З салону вона вийшла преображеною. Ішла, дивилася у вітрини та посміхалася. Треба ж які майстрині.

– Бачиш, мамо, все не так погано.

Петро підтримував її під лікоть.

– У неділю йдемо до ресторану.

– Знову Світлана платить?

– Ну чому ми з Оленою скинулися. Можна там буде Світлана?

– Може вона ще й доньку з онуком приведе?

– Все буде, як скажеш.

Жанні Іванівні довелося упокоритися. Невістка справді виявилася дуже розумною та тактовною жінкою. Вона надавала Жанні Іванівні дрібні послуги, ділилися своїми зв’язками, і поступово свекруха звикла до неї, тим більше різниця у віці у них теж була 15 років. Жанні Іванівні 65, Світлані 50. Так, мабуть, ми ще й потоваришуємо, тепер невесело жартувала вона, зустрічаючись із сусідкою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.