З дорогого автомобіля вийшов спортивного вигляду чоловік. Відчинив задні дверцята, допоміг вийти жінці. Кілька секунд він милувався її красою, поцілував, і став діставати з машини всілякі пакети. Вони піднялися сходами і зайшли у величезний котедж. – Юлю, куди все це віднести? – У мою спальню. Костянтин розумів, зараз знову буде серйозна розмова

З дорогого автомобіля вийшов спортивного вигляду чоловік. Відчинив задні дверцята, допоміг вийти жінці. Кілька секунд він милувався її красою. Ніжно поцілував, і став діставати з машини всілякі пакети з яскравими логотипами відомих фірм. Вони піднялися сходами і зайшли у величезний котедж.

-Юлю, куди все це віднести?

-У мою спальню.

Чоловік пружною ходою піднявся на другий поверх. В одну з численних кімнат склав пакети.

Коли знову з’явився в коридорі, вона вже чекала його з милою посмішкою на обличчі, що пахне луговою свіжістю. Взяла за руку і потягла в спальню.

Вони просто лежали в ліжку. Вона притулилася до нього. Він розумів, зараз знову буде серйозна розмова, а цих розмов так не хотілося. Повернувся до неї:

-Юлю, півгодини просто відпочиваємо.

-Добре, Костику! – ніжно проворкувала вона.

Він прикрив очі і став згадувати своє життя. Не все, а останні два роки.

А два роки тому Іван Васильович Кривенко, один з найбагатших людей міста, взяв його, колишнього військового, до себе особистим водієм, а за сумісництвом і охоронцем.

Зарплата була дуже непогана. Дружина, Настя, задоволена. Гроші, важко накопичені ним за час служби, вже закінчувалися. Велика квартира, правда, не в центрі, хороша машина – грошей коштували. Син, Тарасик, тоді, як раз в школу пішов.

Господар був людиною похилого віку, п’ятдесят п’ять уже виповнилося. До того ж заслаб. Костянтин мріяв пропрацювати на цій спокійній роботі до старості.

Але спокійною робота була лише перші три дні. А потім він побачив дружину господаря. Їй було всього двадцять п’ять, і вона була шалено красива.

Він намагався не дивитися на неї при зустрічах. Але їх погляди все одно перетиналися. І в її погляді також відчувалося захоплення.

Через три місяці господар зліг. Костянтин кожен день їздив навідати його, іноді возив до нього дружину.

І ось в черговий раз він повернувся в котедж господаря з Юлею і… загалом, вони стали коханцями.

Івану Васильовичу ставало все гірше. Грошей у нього було дуже багато. Розпоряджалася Юля ними на свій розсуд. До чоловіка були приставлені всі можливі доглядальниці.

Близько року пролежав Іван Васильович і його не стало.

Розкрили заповіт. Велика частина нерухомості перейшла дорослим дітям від попереднього шлюбу. Юлі дістався цей котедж, три магазини і рахунок в банку на дуже кругленьку суму.

Самого Костянтина відправили в двомісячну оплачувану відпустку. Він звозив дружину і сина на море. Кожен вихідний їздили на природу. Не життя, а рай. Але чомусь все частіше і частіше вставав перед очима образ Юлі.

Дружина була старше Юлі на якісь шість років. Але трохи розповніла і недбало одягнена дратувала все більше і більше…

Подзвонила Юля на сорок перший день:

-Костю, досить відпочивати пора на роботу.

-Юлю, я так скучив.

-Ти не уявляєш, як я скучила.

Тепер їм не треба ні від кого приховувати свою любов, крім дружини Кості. Той віддавав їй всю свою місячну зарплату, і вона терпіла постійні багатоденні “відрядження” чоловіка.

Але сталося те, що й повинно було статися – Юля завагітніла. Життя без Костянтина вона вже не уявляла. Та й він без неї – теж.

Костянтин встав з ліжка, поцілував Юлю:

-Я пішов, – знову поцілував. – Скоро ми будемо разом назавжди.

На автомобілі дорога між двома будинками займала зазвичай не більше десять хвилин. Але сьогодні це була не тільки дорога між будинками, але і між двома жінками.

-Привіт, Настя! – поцілував у щоку. – Тарасик де?

-На вулиці.

-На, – витягнув з кишені пачку купюр. – Я тобі гроші приніс.

Дружина взяла їх і поклала в сервант.

-Їсти будеш?

-Ні, – трохи помовчав. – Настю, нам потрібно серйозно поговорити.

-Давай поговоримо!

Вони сіли за стіл, кілька хвилин дивилися один на одного, перш ніж Костянтин заговорив:

-Настю, у мене є інша жінка.

-Я знаю, – на диво спокійно відповіла дружина. – Що ти з цієї Юлькою любов ще при її чоловіку крутив – я теж знаю.

-І ти про це спокійно говориш?

-А як мені говорити? У мене син. Мені його виховувати треба, принаймні ще десять років.

-Настю, треба, щось вирішувати.

-Ти чоловік – ти і вирішуй!

-Зробімо так. Розлучаємося. Квартира і машина залишається тобі. На виховання сина буду кожен місяць переводити гроші.

-Гарний варіант. Я згодна.

-Цікава ти, Настя, людина!

-Не більше, ніж ти, Костю! Мама мені перед весіллям говорила: “Навіщо ти виходиш за цього красеня? Все одно він від тебе втече”. Не послухалася. Що ж поробиш? Мені всього тридцять чотири – треба по новому своє особисте життя влаштовувати.

-Настю, я радий, що у нас немає один до одного претензій, – Костянтин встав з-за столу. – Займися розлученням і всіма оформленнями, і переоформленням. А я все сплачу.

-Прекрасно! Щось треба буде – я тобі подзвоню.

Костянтин вийшов озирнувся. знайшов поглядом свого сина:

-Тарасику! – радісно гукнув йому.

Той підбіг посміхнувся сумною усмішкою:

-Синку, я тобі телефон купив, – подав коробочку. – Самий модний!

-Спасибі! – на обличчі сина майнула лише посмішка.

-Тарасе, ми повинні розлучитися. Так вийшло.

-Я розумію, – по-дорослому сказав син. – Ти мені вже не тато.

-Сину, ти що говориш? – Костянтин здригнувся, подивився синові в очі.

-Тату, мені скоро буде десять років. Я все розумію.

-Синку?!

-Тату, йди!

Тарас вже знав, що у тата є інша тьотя, яку він любить більше мами. Що у них скоро з’явиться хлопчик, якого тато буде любити більше, ніж його. Знав він, що і у мами є інший дядько, який, напевно, скоро переїде жити до них.

Але ж ніхто з батьків його, Тараса, свого рідного сина, не спитав хоче він цього чи ні…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *