Вся сім’я поїхала відпочивати. Олена залишилася одна в квартирі. Вона, лежачи на дивані, заплющила очі і почала вже дрімати від несподіваної тиші квартири.
Раптом задзвонив телефон, Олена здригнулася. Роздратована цим дзвінком, вона натиснула на зелену кнопку.
-Оленочка! – почула вона у слухавці. Цей голос вона б впізнала з тисячі…
-Олено, ти впізнала мене? – продовжив голос у телефоні.
-Звідки ти так… несподівано? – вона вся тремтіла.
-Довга історія. По телефону не розкажеш. Може зустрінемось?
-Я не можу. У всякому разі, поки що це неможливо.
-Чому? Ти не можеш або не хочеш?
-Розумієш, у мене сім’я – чоловік, діти, онуки.
-Але ж усі поїхали.
-Господи, а це ти звідки знаєш?
-У тебе балакучі подружки, – засміявся голос в телефоні. – Приїжджай в наше кафе. Просто поговоримо. Хочу побачити тебе, а там будь що буде. Олено, я благаю тебе, єдине побачення. Хочеться тебе побачити перед від’їздом.
-Я прийду. О п’ятій вечора. В кафе. Домовилися.
Олена глянула в дзеркало – на неї дивилося обличчя 55-річної жінки. Минуло понад тридцять років, як він зник з її життя, приревнувавши до свого друга.
Безпідставно і безглуздо зник, зіпсувавши два життя. Ось тепер знову з’явився. Олена була збентежена.
Вона розплакалася. Плакала голосно і довго.
Звичайно ж, вона піде на побачення. Ось тільки заспокоїться, вмиється. Одягне гарну сукню. Шкода, що розповніла. Макіяж робити не буде, так злегка підфарбує губи. Хай бачить її такою, яка є.
Зібралася.
Зайшла в автобус, пошукала очима вільне місце, все було зайнято. Вона стала в сторонці, тримаючись за поручень, туфлі на високих підборах щільно облягали ноги.
Олена фантазувала, як вони зустрінуться. Цікаво, яким він став? Аж раптом почула фразу:
-Поступися місцем старшій жінці, – тихо сказала мама свого десятирічного сина.
-Сідайте, бабусю! – звернувся хлопчик до Олени.
І світло потьмяніло! Олена знайшла сили подякувати хлопчику, присіла, але на наступній зупинці вийшла з автобуса. Перейшла на іншу сторону дороги і поїхала додому…
Повернувшись, Олена переодяглася. “Бабуся” звучало у неї в голові. Увімкнула улюблену музику, і через півгодини заспокоїлася. З глибоким вдихом і вдячністю згадала вона хлопчика в автобусі. Навіщо їй потрібна ця зустріч? У неї є люблячий чоловік, діти і внуки…
Телефон знову дав знати про себе несподівано:
-Олена.., – звучав голос в трубці. Але вона не дала договорити розпочату фразу:
-Бабусі не ходять на побачення. Вони шиють сукні лялькам і вигулюють собачок.
Олена відключила телефон і заблокувала номер телефону абонента…