– Вже сьома година. Мені пора, – Сергій підвівся з ліжка і почав одягатися.
– Сергію, я тебе нікуди не відпущу, – сказала Олена і обняла його ззаду.
– Олено, мені треба їхати. Там зараз такий затор буде на трасі.
– А коли ти наступного разу приїдеш?
– Через тиждень.
– Обіцяєш?
– Обіцяю, – сказав він і поцілував Олену.
Сергій працював далекобійником і був одружений. Олена була його коханкою вже два роки. Вони познайомились на дорозі. Була зима. Сергій побачив на дорозі тендітну, безпорадну дівчину, яка стояла біля зламаної машини. Олена їхала до подруги на день народження, який вона вирішила святкувати у заміському будинку.
Олені було тридцять два роки, вона працювала майстром манікюру. Вона одразу сподобалася Сергію. Мініатюрна, струнка дівчина з каштановим волоссям, прибраним у високий хвіст, з-під густого чубчика на Сергія дивилися сині по-дитячому широко розплющені очі. Саме ця інфантильність та беззахисність здавалися Сергію дуже жіночними та привабливими.
Того вечора Олена так і не приїхала на день народження подруги, а провела його із Сергієм. Далекобійник Сергій підкорив дівчину своєю мужністю, силою та простотою. Чоловік зрозумілий, чоловічий професії, який завжди зможе вберегти та допомогти у скрутну хвилину. Сергій одразу сказав Олені, що одружений, але це її не бентежило.
Віра – дружина Сергія була повною протилежністю Олени. Блондинка, на шість років старша, заповзятлива, господарська. На відміну від Олени вона ніколи не просила допомоги у чоловіків, навіть якщо вона була їй потрібна. З Сергієм вони були одружені вже дев’ять років і виховували семирічного сина Михайлика. Вони разом звели двоповерховий будинок у селі неподалік траси.
Віра відкрила невеликий магазин, який був прибудовою до їхнього будинку. Мешканці села та проїжджаючі часто заходили до магазину за продуктами, кавою та випічкою, яку Віра сама пекла. Магазин приносив непоганий дохід.
Коли Сергій приїжджав із рейсу, Віра чекала на нього з накритим столом.
– Привіт. Як з’їздив? – Запитала Віра. Вона завжди зустрічала чоловіка з макіяжем та красиво одягнена.
– Привіт сонце. Втомився трохи.
– Іди вечеряти.
Сергій пішов на кухню, на столі стояв борщ та пиріг із м’ясом.
– Сергію, я так скучила, – сказала вона і погладила чоловіка по руці.
– А я як скучив.
Після вечері Віра та Сергій йшли до спальні. Вірі здавалося, що все в їхній родині ідеальне. Вони з чоловіком ніколи не сваряться, люблять один одного і просто не встигають набриднути один одному. Він завжди у роз’їздах, вона зайнята магазином.
Мати Віри – Марія Василівна, була впевнена, що Сергій зраджує її дочці. Занадто часто він відключає телефон, а приїжджаючи додому, залишає його у машині.
– Віро, ну ти ж не знаєш, де він, з ким він, – говорила Марія Василівна.
– Та не зраджує він мені. Я у своєму чоловікові впевнена. Ти батька своїми ревнощами все життя знемагала, а я так жити не хочу, – сказала Віра.
Мати невдоволено підтискала губи і йшла до своєї кімнати.
Минуло півроку. Зима видалася сніговою.
– Сергію, я за тебе так переживаю. Може, відмовишся? Подивися, що там робиться… – плакала Віра.
– Так, нічого, зараз затихне. Та мені й не звикати, кожний лютий така хуртовина. У мене із собою все є.
– Тату, повертайся швидше, – сказав Михайлик.
– Ти й оком не встигнеш моргнути, – Сергій обійняв сина.
Віра поїхала до міста закуповуватись продуктами. У такий час в селі часто відключалося світло.Віра закупила на базі свічки, батарейки та продукти. Неподалік будинку вона побачила на узбіччі вагітну жінку, яка обпершись, стояла біля машини.
Віра не замислюючись зупинилася.
– Дівчино, вам зле? – Запитала Віра.
– Так, швидку я вже викликала, але зараз така пробка, – відповіла Олена.
– Куди ж ти в такому стані сама поїхала?
– Та мені ще три тижні, почувала я себе нормально. Я до матері поїхала, вона у мене в селі живе, занедужала.
– Давайте я вас відвезу.
– Ой, не можу я вже. Не доїду, ой, – дівчина ледве трималася.
– Я тут недалеко живу, метрів сто. Поїхали до мене, в машині я в тебе пологи не зможу прийняти.
– Добре, – погодилася вона.
Віра допомогла їй сісти у свою машину. Вони швидко доїхали до її оселі.
– Як тебе звати? – Запитала Віра.
– Олена.
– А мене Віра. Іди, ось на диван лягай.
Олена лягла на диван. Віра принесла воду та простирадла.
Віра дуже хвилювалася, але намагалася тримати себе в руках.
– Ти вперше народжуєш?
– Так, вперше, переживаю…
– Не переживай! – суворо сказала Віра. – Все добре буде.
За годину на світ з’явилася крихітна дівчинка.
– Ось наше диво! – Віра показала Олені дитину. – Дивись, яка красуня!
– Дівчинка? – Олена притулила доньку до себе. – Яка гарна… Чоловік зрадіє.
– Коли там вже швидка приїде. Всю роботу за них зробила, – сказала Віра.
– Дякую тобі величезне, Віро! Що б я без тебе робила… Яка славна дівчинка, так на Сергія мого схожа. – Олена взяла телефон. – Ось, дивись, одне обличчя, очі, носик…
Віра застигла, вона взяла телефон із її рук і просто не могла повірити своїм очам.
– Сергія? Це ж мій чоловік, – розгублено сказала Віра.
– Твій чоловік? – схвильовано відповіла Олена.
– Так, це мій чоловік – Сергій. Ти що, з моїм чоловіком?
– Ні, почекай. Може, схожий?
– Ні, я ж бачу.
У вікно Віра побачила, як до будинку під’їхала швидка. Олені допомогли з дитиною сісти до машини.
Віра сіла на диван і схопилася за голову. Вона вирішила не дзвонити до Сергія, а почекати, коли він повернеться. Сергій повернувся з рейсу за чотири дні. Він помітив, як дружина напружено й холодно подивилася на нього.
– Привіт. Віро, ти чого така похмура?
– Я не похмура, просто мені радіти нема чому.
– Чому? Що трапилося?
– Чоловік мені зраджує.
– Хто тобі таке сказав?
– Олена, – зупинила його Віра. – Її звати Олена. Молода, струнка. До речі, вітаю тебе із народженням доньки.
– Віро, пробач… Пробач мені. Так, я обманював тебе, зраджував, але люблю я лише тебе.
– Який ти негідник. Знаєш, як ми познайомились?
– Як?
– Я підібрала її на дорозі, у неї зламалася машина. Я думала, діло добре роблю, жінці в такій біді допомогла. А вона з моїм чоловіком спить! Вона ж прямо тут, у нас народила!
– Цього не може бути!
– Як? Вона тобі, що не сказала? Не порадувала татка?
Сергій знав, що Олена вагітна, він обіцяв їй, що як тільки дитина народиться, він піде від дружини. Сергій не очікував, що його зради спливуть так несподівано.
– Загалом так, я завтра подаю на розлучення.
Сергій захвилювався, він ніколи не думав, що втратити дружину та сина для нього справді важко. Віра пішла до своєї кімнати. Сергій, не роздягаючись, поїхав до Віри.
Дівчину вже виписали, і вони з дитиною були вдома. Олена відчинила йому двері.
– Привіт. Як ти? Чому ти мені не подзвонила?
– Тихіше, Марія спить.
– Де вона? Можна мені на неї подивитися?
Олена відвела його до кімнати. Марійка міцно спала у ліжечку.
– У мене дитина народилася, а ти мовчиш? – обурився він.
– Розумієш, я не впевнена, що це твоя дитина.
– Як це, не певна?
– Що ти так дивишся на мене? Тебе по два тижні немає! Я молода жінка, я не можу на тебе весь час чекати!.. Я зустрічаюся зі Славком. Ми познайомились у кафе.
– Який ще Славко?
– Не треба мені тут сцени ревнощів влаштовувати. Я тобі не дружина. Сам-то всі ці роки з дружиною спав!
Сергій по-іншому глянув на Олену. Тепер вона здавалася йому дволикою. Він зрозумів, що все, що було між ними, нічого для нього не означає.
– Давай зробимо тест. Я хочу знати, моя це дитина чи ні.
Два дні Сергій жив у матері. Віра не хотіла його бачити, не відповідала на дзвінки. Він підійшов до неї, коли вона йшла до магазину.
– Віра, рідна, вибач! – Сергій став навколішки.
– Пішов геть! – Відповіла Віра і відштовхнула його.
– Ось, Віро. Ось тест. Це не моя дитина!
– Та мені начхати! Спи з ким хочеш…
– Ну, пробач мені, Віро. Мені окрім тебе та Михайлика ніхто не потрібен, – Сергій заплакав, уткнувшись у пальто дружини.
Віра взяла в нього тест і пробігла очима. Їй стало трохи легше, тепер вона хоч би знала, що чоловік не має дітей на стороні.
– Як мені тепер вірити тобі?
– Я люблю тебе. Ми стільки років разом. Якщо ми розійдемося, я не переживу. Я без тебе не зможу жити.
Віпа вибачила Сергію. Він ніколи більше не згадував про Олену. Славко визнав дитину Олени та допомагав їй грошима.
Сергій більше ніколи не зраджував дружину. Він зрозумів, що якщо поверне з дороги, яка веде його до дружини, то на нього чекає прірва.