Вікторія давно помітила, що з чоловіком щось відбувається. Жінка зрозуміла – у Андрія хтось є. Якось чоловік, збираючись до своєї коханки, раптово сказав: – Нам потрібно поговорити. Вікторія похолола, але виду не подала. – Я тебе слухаю. – Поїхали сьогодні зі мною? Я більше не можу тобі брехати, – несподівано сказав Андрій

Вікторія вже давно помітила, що з чоловіком щось відбувається. Іноді він зникає на кілька годин від її всевидячого ока, але якщо запитати, де він був, завжди готова зручна відповідь, щось на кшталт «вибирав у магазині електроніки нову соковижималку» або «дивився на качок у парку» – спробуй доведи, що це не так.

Вікторія з самого початку знала, що вона більше розумна жінка, ніж красива, і тому вона зробила все, щоб їхній шлюб був ідеальним. Насамперед вона стала міцним тилом своєму чоловіку, і не без причин бо вважала головною своєю заслугою директорську посаду чоловіка у великій фірмі.

Коли вони одружилися, він був звичайним клерком. Вони винаймали крихітну однокімнатну квартиру з видом на магістраль, їли на вечерю дешеву піцу і ходили по п’ятницях до місцевого Будинку культури, де крутили старі фільми.

Вікторія наполягла на тому, щоб Андрій вступив на заочне відділення, корпіла над його курсовими ночами та розсилала резюме до кращих компаній країни. Ні, якби він сам не хотів, нічого й не вийшло б, її чоловік зовсім не був якимось ледарем, якого треба постійно підштовхувати. Він швидше був заглохлою машиною, яку треба трохи підштовхнути, щоб вона помчала вперед.

Потім Вікторія взялася за себе – тоді зарплата чоловіка вже дозволяла це робити. Вона змінила у собі все, що можна було поміняти, найняла особистого тренера і дієтолога, загалом, як там говорила Коко Шанель – «Не буває негарних жінок, бувають ліниві». Крім того, вона здобула другу вищу освіту, весь час розвивалася і самовдосконалювалася.

Вони чудово жили, хіба що, без дітей – але це було їхнє спільне рішення. Своїх не вдалося, а усиновлювати вони не були готові. Справ і так вистачало – робота, світське життя, громадська діяльність, прийоми та все те, що супроводжує життя успішних людей.

От і зараз Вікторія розуміла – коханка є закономірним етапом для такої людини, як Андрій. Але вона так довго будувала своє ідеальне життя, що не могла ним ризикувати. Тому вона вирішила з’ясувати, у чому справа, хто вона, ця жінка, яка намагається забрати у неї її чоловіка.

Можна було б найняти приватного детектива, або що там ще роблять у таких випадках у фільмах, але Вікторії не хотілося виносити сміття з хати, тому вона вирішила впоратися самотужки. Андрій був не особливо уважний, кидав свій гаманець і телефон де завгодно, так що через тиждень вона мала вже достатню інформацію. І ця інформація її здивувала.

У нього явно хтось був – він купував два квитки в якийсь третьосортний кінотеатр, у закусочній замовляв дві коли і два шматки піци, при цьому одну з ананасами, а він терпіти не міг ананаси.

Вікторія була розумною жінкою і вирішила не влаштовувати одразу скандал. Зрозуміло, що це якась продавщиця чи офіціанточка, і це зовсім несерйозно, інакше він водив би її в ресторани та галереї, а не піцерію та кіно. Що ж – вона просто буде ще ідеальнішою, щоб у Андрія не було сумніву в тому, хто має бути поруч із ним.

Своє стеження вона не припиняла, але в іншому поводилася бездоганно, створювала ідеальні умови в їх і без того ідеальному будинку.

Якось чоловік, збираючись до своєї коханки, що було вже зрозуміло – зазвичай він йшов до неї без піджака та краватки, Вікторія звернула на це увагу – раптово сказав:

– Нам потрібно поговорити.

Вікторія похолола, але виду не подала.

– Я тебе слухаю, любий.

Вона знала, що він їй зараз скаже – що має іншу, але… Невже він зібрався до неї йти?

– Ти не хочеш … Ні, загалом, давай так – поїхали сьогодні зі мною? Тільки обіцяй мені не злитися. Ти завжди така розуміюча, така чуйна – я більше не можу тобі брехати.

«Ну ось, – подумала Вікторія, – він точно хоче все мені розповісти».

Вікторія вирішила було послатися на термінові справи – йогу чи трансляцію віденського симфонічного оркестру, але… Вона була не з тих, хто ховає голову у пісок.

– Добре, – сказала вона. – Зараз тільки переодягнуся.

– Стривай, – зупинив її Андрій. – Можу я тебе попросити надіти сьогодні щось простіше. Ну, джинси та футболку, наприклад?

Все ясно – він вирішив познайомити її зі своєю пасією, і не хоче, щоб Вікторія її затьмарила. Але навіщо йому це потрібне?

На зміну страху та обуренню прийшла цікавість. Чесно кажучи, чоловік уже давно її нічим не дивував, тож…

Вона зробила, як він просив, хоча це було не так просто – джинси вона вже давно не носила і насилу знайшла одні, які залишала для виїздів за місто, хоча і туди вона зазвичай одягала дорогі трикотажні костюми.

Чоловік зустрів її з посмішкою.

– Ти чудово виглядаєш, – сказав він.

Дорогою вона нервувала, а чоловік весело насвистував якусь знайому мелодію, яку Вікторія ніяк не могла згадати, і це дратувало її ще більше.

Коли він припаркував машину біля старої будівлі з стінами, що облупилися, Вікторія подивилася на нього з подивом.

– В цьому кінотеатрі, фільми старі показують. Пропоную подивитись, – сказав чоловік.

Це він на прощання, чи що? – подумала Вікторія.

Зал був напівпорожній, що не дивно – показували старий фільм «Пірати Карибського моря», першу частину вони ходили на нього колись давно, правда, тоді їм доводилося тиждень на квитки відкладати. Коли Андрій купив відро попкорну, Вікторія не втрималася і мало не спопелила його поглядом.

– Дорога, ну один разок …

Дивно, але запах попкорну та знайомий фільм геть-чисто вивітрили з її голови думки про коханку. Їй було… добре?

Після фільму чоловік запропонував повечеряти.

– Але ж ми не забронювали столик! – нагадала Вікторія.

Вона озиралася в очікуванні того, що ось-ось з’явиться його коханка.

– Та сходимо тут поряд у піцерію.

Все зрозуміло офіціантка, вона так і думала.

Коли чоловік замовив два шматки піци та колу, Вікторія втратила останню краплю терпіння.

– Ти що, збираєшся це їсти? – грізно спитала вона.

Андрій анітрохи не зніяковів, посадив її за стіл, узяв один шматок і з таким апетитом відкусив його.

– Спробуй, – сказав він. – Ти ж раніше любила піцу.

Вікторія подивилася на пластикові прилади, зітхнула. Взяла пластиковий ніж, відрізала крихітний шматочок, почепила його на вилку. Андрій похитала головою, взяв шматок у руки та простягнув їй:

– Кусай.

Вікторія послухалася. М-м-м… Смачно як! Вона сама не помітила, як з’їла весь шматок.

Андрій сидів задоволений, усміхаючись.

– Добре, – сказав він.

– Та що ж хорошого! – обурилася Вікторія.

Навколо шуміли люди, снували туди-сюди, молодь за сусіднім столиком кидалася картоплею, голосно грала музика.

– Наче нам знову по двадцять років, – сказав Андрій.

Вікторія подумала, ось чим, напевно, відрізняється ця інша жінка – їй, напевно, двадцять років.

– Ну і де вона? – Запитала Вікторія.

– Хто? – здивувався чоловік.

– Коханка твоя.

Він подивився на Вікторію з подивом.

– Побійся Бога, яка коханка?

– Ну а з ким ти минулого разу в кіно ходив?

Андрій посміхнувся.

– З тобою. Я завжди лише з тобою ходжу.

– Ти мені зуби не заговорюй! Я все знаю, бачила твої чеки.

Андрій довго мовчки дивився на неї, а потім розсміявся.

– І ти думала, що в мене інша жінка? Так… Ну, взагалі-то, це справді дивно. Ні, люба моя, нікого в мене немає. Так, квитка я брав два, уявляв, що ти сидиш поряд. І навіть цю піцу з ананасами завжди брав, згадуючи, як ти її любиш. Доводилося з’їдати, що вже. Зате мені знову здавалося, що нам по двадцять років і все так легко і просто.

Вікторія не могла йому повірити – навіщо все це каже?

– А хіба зараз все складно? – обережно спитала вона.

Андрій підняв на неї очі.

– Звичайно! Ці нескінченні переговори, засідання. Прийоми, виставки, звані вечері. І завжди краватка ця, піджак, від якого нічим дихати… А тут, – він обвів руками піцерію. – Тут я можу побути собою.

Вікторія уважно на нього подивилася і запитала:

– Виходить, у тебе немає іншої жінки?

– Звичайно, ні!

Вона посміхнулася.

– Пішли погуляємо? Набережною, як раніше?

Вони йшли по набережній у натовпі студентів та молодих батьків і відчували себе абсолютно щасливими.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.