– Ма-амо, а де моя сорочка? Я ж звечора собі приготував! – Андрій забіг на кухню, мама з батьком снідали, на плиті курячий суп для діда вариться.
– Що ти галасуєш? У мене в кімнаті, приготував він, а м’ята сорочка. Я батькові прасувала і твою раз провела, он, на дверцятах шафи на вішалці, – Лариса Андріївна на ходу снідала, одночасно свекру суп варила, і сина з чоловіком на роботу збирала.
Ось пощастило – три мужики в домі, а вона так про донечку мріяла!
…Після народження Андрія через три роки Лариса знову завагітніла.
Коли сказали, що буде донька, вона прямо сяяла від щастя. Ну дуже їй дівчинку хотілося, це ж не пояснити нікому.
Кіски їй заплітати, вбирати її в сукні. І завжди з нею все разом робити, усьому її вчити!
Ось у Лариси мама з нею не дуже займалася, вона старшою була.
А потім за нею три брати один за одним народилися – Дмитрик, Мишко й Петрик молодший.
Ну а Лариса – перша мамина помічниця, й майже друга матуся братам, особливо для Петрика.
Коли у Лариси з Олексієм син народився, чоловік був гордий до смішного.
Андрійко у них такий розумник народився, все йому треба, все цікаво. Як мамі з татом допомагати – одразу біжить.
А потім і Олексій доньку захотів, вони навіть ім’я їй вигадали, не змовляючись. Лариса якось сказала, що хотіла б доньку Марійкою назвати. Адже так гарно звучить – Марія Олексіївна.
А Олексій зупинив її навіть:
– Ти що, мої думки прочитала? Та я теж доньку хотів би Марійкою назвати, Марія, Маруся! Так мою бабусі називали, вона в юності красунею була, затишне ім’я, лагідне…
І коли виявилось, що донька буде, вони з чоловіком так і стали між собою називати.
Говорили – тут ми Марійчине ліжечко поставимо, тут розвернемо шафу, і в Андрія будемо свій куточок, і стіл.
Але нічого для доньки заздалегідь не купували, хоча дуже хотілося, але ж кажуть – це прикмета погана.
Лариса іноді заходила в дитячий магазин, брала в руки повзуночки рожевого кольору і серце аж стрепенулося! Уявляла, як донечка ростиме, як тато Олексій танутиме, коли Марійка до нього на ручки залізе і його обійме.
Адже це дівчинка, інше це, татова донечка!
З сином Андрієм вони мужики, вранці обидва з грушею займаються, зарядку разом роблять. Андрій із татом так і хоче усе разом робити.
А донечка – це зовсім інше!
– Братимете? – продавчиня спостерігала за Ларисою, і Лариса, схаменувшись, тут же з жалем складала ніжні рожеві сорочечки і повзуночки.
– Поки ні, не буду, це я просто подивитися! – і вона вийшла з магазину з мрійливою усмішкою на обличчі.
– Мамо! – біг до неї Андрій, коли Лариса заходила за ним у садок. – Мамо, дивись, я зайчика зліпив!
Лариса розкинувши руки ловила синочка, а він на долоні простягав їй зайчика, сам у шапці з вушками,
– Мамо, а скоро моя сестричка народиться? Вона що, прямо ось така маленька народиться? А як же ми з нею гратимемося?
Лариса сміялася:
– Ну не така, більша!
І Андрій радісно сміявся,
– Ого, більша!
Сонячно все було і чудово, але одного разу Ларисі стало недобре.
Вона й сама не зрозуміла, як і чому це сталося.
Так швидко все… Наче частину душі Лариса втратила разом із донькою…
У лікарні Олексій плакав разом із нею, а потім сказав,
– Усе, поїхали додому, там нас Андрій із дідом чекають, ми ж з тобою сильні. Ну що тепер зробиш, не можна сина засмучувати дуже, все, зберись…
Андрій гладив мамі волосся:
– А чому вона передумала, мамо? Не захотіла?
– Так буває, синочку, ну може вона в іншій сім’ї вирішила народитися, там де діток немає! А в нас ти є, Андрійко, нам і так добре з таким синочком чудесним…
Ларисі після того, що сталося, довго снилося, як вона тримає на руках маленьку дівчинку. У малюка квітка у волоссі, вона обіймає Ларису і на вухо їй шепоче,
– Матусю, я тебе люблю, матусю моя!
– І я тебе, Марійко, сонечко моє, ясочка, донечко моя, я так тебе люблю! – Лариса до себе пригортала маленьку донечку.
Волосся її пахло сонцем і ще чимось рідним з дитинства.
І уві сні Лариса була впевнена, що це правда, що Марійка існує…
А потім вона прокидалася, і розуміла, що це був лише сон…
– Василю Івановичу, суп курячий на плиті, ми з Олексієм побігли на роботу, Андрій теж пішов, – одягаючись сказала свекру Лариса.
Свекрухи давно вже немає, а свекор Василь Іванович із ними живе.
Йому вже під вісімдесят, але дід у них молодець, нічого, тримається, він у них вдома на господарстві!
– А що, Ларисо, хліба та яєць купити? – свекор вийшов зі своєї кімнати діловитий такий. – Ще я змішувач у ванній подивлюся, прокладку треба поставити.
– Дякую, Василю Івановичу, господарюйте, і що б ми без вас робили? – Лариса в щоку неголену його поцілувала і на роботу побігла.
А ввечері Андрій прийшов якийсь загадковий. Він наспівував щось собі під ніс, а потім заявив несподіване:
– Мамо, тату, а в нас будуть гості!
– Які ще гості?! – вигукнули разом Лариса з Олексієм, і перезирнулися від почутого.
– Я хочу вас зі своєю дівчиною познайомити, можна в суботу ми зайдемо, ви як, удома будете?
– Ах ось чому ти сорочку все прасував, – розсміялася Лариса. – Звичайно приходьте, Андрію, ми будемо дуже раді, а звуть її як?
– Тетянка, мамо, вона дуже хороша! – збентежився син, а батько його по плечу поплескав:
– Так, звісно, хороша, чекаємо вас у суботу.
Тетянка Ларисі Андріївні та Олексію Сергійовичу дуже сподобалася. Навіть дід був радий, що Тетянка, як він казав, не накручена, не розмальована, а привітна й усміхнена.
Не соромилася, пиріг їла, і Лариси буженину домашню нахвалювала, навіть попросила рецепт. Не те, що деякі, то фігура, то в них ще щось!
Пів року Андрій і Тетянка зустрічалися, потім вирішили одружитися.
Лариса Андріївна ловила себе на думці, що Тетянка їй майже, як донька, так до душі припала.
Наче вона її давно знає, та й іншої дружини вони з Олексієм синові і не хотіли б.
І з батьками Тетянки вони швидко знайшли спільну мову. Весілля зіграли – поріднилися з радістю.
А через рік із невеликим у Тетянки й Андрія донька народилася.
– Ми вирішили нашу доньку Марійкою назвати! – з вікна пологового будинку гукнула їм Тетянка.
І в Лариси радісно і трохи тривожно стрепенулося серце.
– Ларисо Андріївно! Вам подобається? Марія, Марійка, чудово, правда?
Лариса вигукнула, навіть сльози в голосі від радості:
– Дуже подобається, дуже! Чудове ім’я, Тетянко, ми всі чекаємо на тебе і… Марійку. Дуже-дуже чекаємо!
Вкладаючи онуку, Лариса Андріївна їй розповідала казки, а потім Марійка обіймала бабусю теплими ручками.
– Бабусю, тепел мені пісеньку!
І Лариса співає їй колискову, трохи на свій лад переробивши слова…